Суд врахував бажання батька спілкуватись із дитиною, конфлікт із матір’ю і - для забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема права на спілкування з обома батьками - відмовив у позбавленні батька батьківських прав. (ВС КЦС, справа №215/3495/21 від 13.03.2023 р.)

Фабула судового акту: ВС у своїй практиці неодноразово звертався до того, що позбавлення батьківських прав можливе лише внаслідок винних дій батьків, умисного ухилення від виконання батьківських прав. У численних рішеннях застосовано висновок, що це є “крайнім заходом” що застосовується судами. Проте осіб, бажаючих позбавити батьківських прав з матеріальних, особистісних або інших - іноді надуманих підстав - це не зупиняє. На жаль, при цьому, суть інституту “позбавлення батьківських прав”, перетворюється з серйозного захисного інструменту на спосіб “наказати” іншого з батьків, адже не несе ні користі дитині, ні користі батькам.

Позивачказвернулася до суду з позовом до батька дитини, свого колишнього чоловіка, з позовом про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів. Аргументувала, що після розірвання шлюбу у 2020 і від’їзду батька в інше місце він дитину не утримує, не спілкується, лише одного дав 500 грн. Якщо у задоволенні вимоги про стягнення аліментів сумнівів не виникало - то що суд першої інстанції, що апеляційний суд у задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав - відмовили.

Так, суд першої інстанції виходив із недоведеності таких підстав позивачкою, оскільки відсутні достатні докази умисного ухилення відповідача, який проживає за межами м. Кривого Рогу, від виконання батьківських обов'язків і втрати зв'язків між ним та дитиною. Надані позивачкою докази суд вважав такими, що підтверджують лише факт ненадання відповідачем матеріальної допомоги дитині, що саме по собі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.При цьому судом ураховано, що батько має намір спілкуватись з дитиною і зобов`язався належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. Суд апеляційної інстанції врахував, що батько приїздив до доньки, однак не зміг з нею поспілкуватись з підстав, зазначених його колишньою дружиною (дитина відпочиває) - тому правильним є висновок суду про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

На цьому справа не завершилась і позивачка подала касаційну скаргу. ВС КЦС розглядаючи її скаргу відмовив їй у задоволенні і вкотре пояснив суворість такого заходу і відсутність підстав для його застосування до батька дитини. ВС КЦС вказав:

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абз.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст. 141 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч.1 ст. 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої ст. 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту п. 2 ч.1 ст.164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Про це свідчить і практика ЄСПЛ справа «Мамчур проти України» (заява № 10383/09), «Хант проти України».

Отже у цій справі: Встановивши відсутність фактів злісного нехтування батьком своїми батьківськими обов'язками щодо малолітньої доньки, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що він активно заперечує проти позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшли - на думку ВС КЦС - обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог матері про позбавлення батька батьківських прав відносно його малолітньої доньки.

Обставини цієї справи, на думку ВС - не свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. У цьому аспекті колегія суддів ураховує те, що відповідач здійснював дії, спрямовані на налагодження спілкування зі своєю дитиною, приїжджав до місця її проживання та частково надавав у добровільному порядку кошти на її утримання, що визнається самою позивачкою.

Заслуговує на увагу той факт, що наразі батько офіційно працевлаштований у правоохоронних органах та виявляє бажання брати участь в утриманні своєї малолітньої доньки, у тому числі платити аліменти.

Отже, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поведінки обох батьків малолітньої особи, між якими існує особистісний конфлікт, з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з обома батьками та збереження зв`язків із сім`єю, загалом правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.

Аналізуйте судовий акт: Думка дитини НЕ врахована при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав (КЦС/ВС у справі № 686/16892/20 від 29.07.2021);

Факт взяття під варту не може бути підставою для позбавлення особи батьківських прав бо є об'єктивною причиною, що унеможливлює виконання ним батьківських обов`язків (ВС КЦС справа №362/4847/20 від 08.06.2022 р.);

Озвучена думка дитини не може бути єдиною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки вона не завжди може відповідати її інтересам (ВС КЦС справа №705/3040/18 від 13.07.2022 р.);

Факт створення небезпеки для життя і здоров`я дитини та ухилення обох батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини - стали підставами для позбавлення їх батьківських прав (ВС КЦС справа №203/3505/19 від 26.01.2022 р.).

Постанова

Іменем України

13 березня 2023 року

м. Київ

справа № 215/3495/21

провадження № 61-1139св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Квятковського Я. А. від 17 червня 2022 року, додаткове рішенняТернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі судді Квятковського Я. А. від 25 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О., від 20 грудня 2022 року, і виходив з наступного.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: орган опіки та піклування виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради, орган опіки та піклування Перещепинської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з

21 жовтня 2017 року перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 . Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 30 березня 2020 року, яке набрало законної сили 30 квітня 2020 року, шлюб між ними було розірвано.

Під час шлюбу, у них народилися донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

3. Зазначала, що дитина зареєстрована та проживає разом з нею, з квітня 2020 року знаходиться на повному її утриманні, а ОСОБА_2 кошти на утримання дитини останній раз надавав у вересні 2020 року у розмірі

500,00 грн.

4. Посилалася позивачка на те, що після від`їзду відповідача з м. Кривого Рогу, приблизно у березні 2020 року, він участі у вихованні дитини не приймає, життям та здоров`ям доньки не цікавиться, не піклується про її стан здоров`я та розвиток, ухиляється від матеріального утримання дитини, тобто повністю самоусунувся від її утримання та виховання. Вона неодноразово направляла ОСОБА_2 вимоги щодо виконання обов`язку по вихованню, розвитку дитини та по її утриманню, які залишилися без його належного реагування.

5. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд позбавити

ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 1/4 частини його доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на утримання неповнолітньої дитини.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

6. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2022 року позовні вимоги

ОСОБА_1 задоволено частково.

7. Стягнуто з ОСОБА_2 щомісячно на ім`я одержувача аліментів -

ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини всіх видів його доходу, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 17 листопада 2020 року.

8. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення

ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності, оскільки відсутні достатні докази умисного ухилення відповідача, який проживає за межами м. Кривого Рогу, від виконання батьківських обов`язків і втрати зав`язків між ним та дитиною. Надані позивачкою докази суд вважав такими, що підтверджують лише факт ненадання відповідачем матеріальної допомоги дитині, що саме по собі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. При цьому судом ураховано, що ОСОБА_2 має намір спілкуватись з дитиною і зобов`язався належним чином виконувати свої батьківські обов`язки. Суд вважав за доцільне попередити відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

10. Додатковим рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 5 000,00 грн.

11. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному вище розмірі, суд першої інстанції урахував складність справи, тривалість витраченого представником позивачки часу, пропорційність витрат до предмету спору та обсягу фактично наданих послуг і результатів розгляду справи, а також вимоги частини третьої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від

17 червня 2022 року та додаткове рішення Тернівського районного суду

м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 25 липня 2022 року залишено без змін.

13. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, з урахуванням того, що ОСОБА_2 має намір належним чином виконувати свої батьківські обов`язки, приїздив до доньки, однак не зміг з нею поспілкуватись з підстав, зазначених його колишньою дружиною (дитина відпочиває), правильним є висновок суду про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав.

14. Розмір витрат на професійну правничу допомогу (половину від сплачених стороною), стягнутий судом першої інстанції з відповідача на користь позивачки, апеляційний суд вважав обґрунтованим, з огляду на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 19 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня

2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня

2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, і ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити ці вимоги. Також просить змінити додаткове рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 25 липня 2022 року, стягнувши на її користь 30 086,00 грн понесених нею судових витрат у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Указує, що у суді апеляційної інстанції не розглянуто клопотання про дослідження доказів, а додатковим рішенням необґрунтовано зменшено розмір понесених нею судових витрат, на підтвердження яких було надано належні докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, не врахували необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дитини та не вирішили справу з метою ефективного захисту її порушених прав.

18. Посилається заявниця на те, що суди не звернули уваги на відсутність у ОСОБА_2 інтересу до своєї дитини. Зазначене, на її думку, підтверджується його поведінкою, зокрема тим, що у підготовчому засіданні (16 вересня 2021 року) він не висловлював своєї думки щодо позбавлення його батьківських прав, а просив оголосити перерву для укладення договору з адвокатом, що не було досліджено і враховано судом апеляційної інстанції за її клопотанням. При цьому після 16 вересня 2021 року ОСОБА_2 жодного разу не був присутнім у судових засіданнях суду першої інстанції. Також зосереджує увагу на визнання ОСОБА_2 того, що він ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків (лист служби у справах дітей Перещепинської міської ради від 07 квітня 2021 року), при цьому відмовляється спілкуватись зі спеціалістами служби, не відповідає на телефонні дзвінки.

19. Відсутність спілкування між батьком та донькою, а також її матеріального утримання ним підтверджено також показами свідків.

20. Вважає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, зазначивши у мотивувальній, а не резолютивній частині рішення суду першої інстанції про обов`язок відповідача змінити його ставлення до дитини, оскільки зазначене не призводить до примусового виконання такого обов`язку з відповідним контролем зі сторони органу опіки та піклування.

21. Посилається на те, що факт невизнання відповідачем позову не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку, оскільки позов у цій справі пред`явлено після неодноразових письмових звернень до нього щодо виконання батьківських обов`язків, а також до служби у справах дітей за місцем проживання ОСОБА_2 щодо здійснення контролю за виконанням ним таких обов`язків. Вважає, що подальша бездіяльність відповідача може призвести до цілковитої втрати зв`язків між батьком та донькою.

22. Помилковим також вважає висновок судів попередніх інстанцій щодо розподілу судових витрат у справі, а саме витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, оскільки вона надала всі докази понесення таких витрат у суді першої інстанції у розмірі 10 908,00 грн. Крім того, зосереджує увагу не понесені нею витрати на професійну правничу допомогу та сплату судового збору у суді апеляційної інстанції у розмірі 11 362,00 грн та у суді касаційної інстанції у розмірі 12 816,00 грн.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

23. Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 215/3495/21, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

24. 09 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

25. 14 лютого 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні. Зазначає про відсутність в його діях умисного ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків. Посилається на віддаленість його місця проживання від місця проживання доньки, її малолітній вік та прив`язаність до матері, спричинення з боку ОСОБА_1 перешкод у спілкуванні з донькою, а також не стабільний матеріальний стан до 2023 року та наявність станом на сьогоднішній день фінансової можливості здійснити погашення заборгованості зі сплати аліментів. Зосереджує увагу на його бажанні брати участь у вихованні дитини та наміру звернутися до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

26. Зазначає також про необґрунтованість доводів касаційної скарги щодо неправильного вирішення судами попередніх інстанцій питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, оскільки суди врахували складність справи, тривалість затраченого адвокатом часу, необхідність вчинення відповідних процесуальних дій, пропорційність витрат відносно предмета спору, обсягу фактично наданих послуг, ринкові ціни на аналогічні послуги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 жовтня 2017 року.

28. ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 .

29. Рішенням Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 30 березня 2020 року шлюб між

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.

30. Малолітня ОСОБА_3 зареєстрована та проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 , яка займається її вихованням та утриманням. ОСОБА_2 проживає окремо.

31. 02 лютого 2021 року, 22 березня 2021 року та 03 листопада 2021 року ОСОБА_1 на адресу місця проживання ОСОБА_2 направляла вимоги щодо виконання обов`язку по вихованню та розвитку дитини, а також по її утриманню.

32. 02 лютого 2021 року, 22 березня 2021 року ОСОБА_1 письмово зверталась до голови Перещепинської міської ради з заявами щодо здійснення органом опіки та піклування контролю за виконанням

ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 .

33. Згідно з листом служби у справах дітей Перещепинської міської ради від 07 квітня 2021 року, працівниками служби проведено бесіду з

ОСОБА_2 , у ході якої він підтвердив, що спілкувався з дочкою Мією приблизно у березні 2020 року і дійсно останній раз надавав кошти для утримання дитини у вересні 2020 року. На той час не працював, перебував на обліку в місцевому центрі зайнятості. Крім того ОСОБА_2 зазначив, що налагодить відносини з матір`ю дитини, буде спілкуватися з дочкою та надавати матеріальне забезпечення дитині.

34. Згідно з інформацією виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради від 02 лютого 2022 року, спеціалістами служби у справах дітей було здійснено вихід за адресою фактичного місця проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Під час обстеження встановлено, що санітарно-гігієнічний стан помешкання відповідає нормам, дитина окремим спальним місцем не забезпечена, відпочиває разом з мамою на дивані, є достатня кількість дитячого одягу та взуття відповідно до сезону. Відповідач по справі ОСОБА_2 проживає в м. Перещепине Новомосковського району Дніпропетровської області. Поспілкуватися з останнім та встановити всі обставини, що стосуються справи, не вдалося, у зв`язку із чим надати об`єктивний висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_3 немає можливості.

35. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , кожний окремо, в судовому засіданні показали, що малолітня ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Батько дитини протягом останніх декількох років до дитини не приїздив, участь у її утриманні не приймає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

36. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

37. Згідно з положеннями пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

38. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

39. Межами касаційного перегляду згідно з доводами касаційної скарги, які стали підставою для відкриття провадження, є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав

40. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

41. Захист інтересів дитинизнаходиться в одній площині поряд із такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

42. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

43. У частині першій статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

44. Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

45. Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

46. Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

47. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 Сімейного кодексу України).

48. Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

49. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

50. Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК Українивизначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

51. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК Українидає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

52. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

53. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

54. Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року

у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20,

від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17.

55. У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

56. У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» зазначено, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

57. Встановивши відсутність фактів злісного нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками щодо малолітньої доньки, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що він активно заперечує проти позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

58. Колегія суддів погоджується з висновками судів, оскільки обставини цієї справи не свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. У цьому аспекті колегія суддів ураховує те, що відповідач здійснював дії, спрямовані на налагодження спілкування зі своєю дитиною, приїжджав до місця її проживання та частково надавав у добровільному порядку кошти на її утримання, що визнається самою позивачкою (вимога ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо виконання обов`язку по вихованню та розвитку дитини, а також по її утриманню від 30 листопада 2021 року).

59. Крім того, заслуговує на увагу той факт, що з 12 січня 2023 року ОСОБА_2 офіційно працевлаштований у правоохоронних органах та виявляє бажання брати участь в утриманні своєї малолітньої доньки, у тому числі платити аліменти.

60. З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, поведінки обох батьків малолітньої особи, між якими існує особистісний конфлікт, з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зокрема в частині її права на спілкування з обома батьками та збереження зв`язків із сім`єю, загалом правильним є висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування до відповідача такого крайнього (виняткового) заходу впливу, як позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею.

61. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено, отже суд першої інстанції правильно вважав достатнім попередити відповідача про необхідність змінити поведінку і ставлення щодо участі у вихованні дитини.

62. Доводи касаційної скарги, у тому числі щодо не дослідження судом апеляційної інстанції доказів (запису судового засідання від 16 вересня

2021 року), зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку.

63. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі

№ 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

64. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій в оскарженій частині, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявниця у касаційній скарзі.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу

65. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

66. Згідно з положенням пунктів 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК Україниу разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача, а у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

67. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК Українидля визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

68. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК Українислідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

69. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

70. Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

71. При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

72. Встановивши, що у суді першої інстанції правничу допомогу

ОСОБА_1 надала адвокат Севостьянова І. Г. на підставі договору про надання правничої допомоги від 08 квітня 2021 року та ордеру від 08 квітня 2021 року серії ДП № 308/019, та згідно з актом виконаних робіт від 20 червня 2022 року та квитанцією від 20 червня 2022 року № 113236 позивачка сплатила 10 000,00 грн за надану їй професійну правничу допомогу по справі № 215/3495/21, з огляду на часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за наслідками розгляду цієї справи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд дійшов правильного висновку про часткове відшкодування позивачці понесених нею витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (пункт 3 частини другої статті 141 ЦПК України).

73. Визначений судом розмір таких витрат відповідає складності справи, характеру наданих адвокатом послуг, а також критерію розумності розміру понесених стороною витрат та їх пов`язаності із розглядом справи.

74. Вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану ОСОБА_1 у суді апеляційної інстанції, не підлягає задоволенню, з огляду на відсутність підстав для задоволення її апеляційної скарги.

75. Доводи касаційної скарги таких висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

76. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

77. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

78. При цьому колегія суддів зауважує, що оскільки у задоволенні вимог касаційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, відсутні правові підстави для розподілу судових витрат, понесених заявницею у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2022 року, додаткове рішенняТернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області

від 25 липня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 20 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович