Постанова

Іменем України

07 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 562/2695/20

провадження № 61-8203св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: орган опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області, орган опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Януль-Сидорчук Христиною Вікторівною, на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 жовтня 2021 року у складі судді Ковалика Ю. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року у складі колегії суддів: Шимківа С. С., Боймиструка С. В., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, орган опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що в період з 2015 року до лютого 2017 року вона проживала у цивільному шлюбі з ОСОБА_2 . Спільне сімейне життя з ним не склалося через відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейні відносини, виховання дітей. Відповідач неодноразово вчиняв конфлікти, застосовував фізичне насильство.

З лютого 2017 року проживають окремо. У них є спільна дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з нею.

Зазначала, що з часу окремого проживання відповідач не бере участі в утриманні дочки, вихованням дочки не займається, не піклується про її духовний та моральний розвиток, стан здоров`я.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18 травня 2020 року у справі № 562/597/20 з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини у розмірі 1 500 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку. Зазначене рішення суду відповідач не виконує, аліменти не сплачує.

Позивач посилалася на те, що ОСОБА_2 працює, має постійний та стабільний дохід, здатний сплачувати аліменти на утримання дочки, на його утриманні немає інших дітей, непрацездатних осіб. При цьому відповідач ухилявся від сплати аліментів на дитину протягом трьох років до звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Посилалася на положення пункту 4 частини першої статті 161 ЦПК України, статті 182, частини п`ятої статті 183 СК України як на підставу зміни способу стягнення аліментів.

Вважала, що ОСОБА_2 неналежно ставиться до виконання батьківських обов`язків, чинить психологічне насильство щодо неї та дочки. З цього приводу вона зверталася до правоохоронних органів та соціальних служб, однак заходи попередження виявилися безрезультативними.

Крім того, вона зверталася до суду із заявою про видачу обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього строком на 6 місяців обов`язок не наближатися на відстань 200 м до місця її проживання. Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2020 року у справі № 562/461/20 зазначена заява про видачу обмежувального припису була задоволена частково та видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього строком на 6 місяців обов`язок не наближатися на відстань 200 м до місця проживання заявника. Вказані обставини змусили її звернутися до суду з позовом про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд змінити спосіб стягнення аліментів, а саме стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини доходів щомісячно до досягнення дочкою повноліття; позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Змінено спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 18 травня 2020 року та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною повноліття.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Районний суд вважав обґрунтованими позовні вимоги в частині зміни способу стягнення аліментів з 1 500 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, на аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) відповідача, що буде достатнім для забезпечення дитині належних умов для фізичного, духовного та культурного розвитку, а також відповідатиме законодавству, не порушуючи також інтересів і становища, як відповідача так і позивача.

Відмовляючи в задоволенні вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав, місцевий суд керувався тим, що позивачем не доведено свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками та ухилення від виконання своїх обов`язків щодо дитини.

Суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування від 26 травня 2021 року, який наявний у матеріалах справ, не містить переконливих висновків щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, його мотивувальна частина практично відсутня. Крім того, вказаний висновок не містить відомостей про умови проживання дитини, успішність дитини, стан її здоров`я. Не надано акт обстеження умов проживання дитини з відомостями щодо складу сім`ї, життєво-побутових та санітарно-гігієнічних умов, матеріального стану сім`ї. З огляду на зазначене, районний суд відступив від висновку органу опіки та піклування на підставі частини шостої статті 19 СК України.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 жовтня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду щодо відступлення від висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відповідно до частини шостої статті 19 СК України є правильними, оскільки він є недостатньо обґрунтованим. Зокрема, у ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

При цьому апеляційний суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.

Апеляційний суд керувався прецедентною практикою Європейського суду з прав людини та судовою практикою Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом касаційної скарги, за межі доводів якої Верховний Суд вийти не може на підставі положень статті 400 ЦПК України, ОСОБА_1 оскаржує рішення районного суду та постанову апеляційного суду лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав. Отже, в іншій частині Верховний Суд судове рішення не переглядає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року касаційна скарга надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відповідач не брав і не бере участі у вихованні дитини, не цікавився станом її здоров`я та успіхами, досягненнями, він не проявляє до дочки батьківського піклування, ухиляється від виконання своїх обов`язків щодо її виховання. Навпаки, своєю поведінкою шкодить інтересам дочки.

Суди попередніх інстанцій безпідставно залишили поза увагою її доводи та необґрунтовано дійшли висновку про те, що належних та допустимих доказів нехтування відповідачем батьківськими правами матеріали справи не містять, відсутні докази умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Посилається на те, що відповідач не знав, як і де навчається дитина, які додаткові заняття відвідує, не відвідував батьківські збори, не знав, до якої групи зарахована дочка, не відвідував святкові заходи. Також ОСОБА_2 не знав чим і коли хворіла дитина, йому не відомо, в якому лікувальному закладі вона знаходиться на обліку, хто є її сімейний лікар.

Крім того, ОСОБА_2 не сплачував аліменти до червня 2021 року.

Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_1 вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопада 2022 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, до якого долучено докази направлення копії відзиву ОСОБА_1 .

Доказів направлення копії відзиву органу опіки та піклування Здолбунівської районної державної адміністрації Рівненської області, органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради Рівненської області, органу опіки та піклування Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області ОСОБА_3. не надав.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів направлення копії відзиву на касаційну скаргу на адресу всіх учасників справи, колегія суддів залишає відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу без розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

За час спільного проживання у сторін у справі народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає із матір`ю - ОСОБА_1 .

Рішенням Здолбунівського районного суду від 18 травня 2020 року у справі № 562/597/20 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1 500 грн, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.

Станом на 01 червня 2021 року у ОСОБА_2 відсутня заборгованість зі сплати аліментів (виконавчий лист № 562/597/20 від 07 серпня 2020 року), що підтверджується довідкою старшого державного виконавця Радивилівського районного відділу державної виконавчої служби від 14 червня 2021 року.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 24 січня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП.

Постановою Здолбунівського районного суду Рівненської області від 20 липня 2020 року провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за частиною другою статті 173-2 КУпАП закрите у зв`язку із закінченням строків притягнення його до адміністративної відповідальності.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 13 травня 2020 року у справі № 562/461/20 видано обмежувальний припис у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 , поклавши на нього строком шість місяців обов`язку, а саме заборони наближатися на відстань 200 м до місця проживання ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Здолбунівської міської ради від 26 травня 2021 року орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Януль-Сидорчук Х. В., задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141 150 153 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі належно оцінених доказів, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову з підстав недоведеності позивачем виключних підстав, з якими закон пов`язує можливість позбавлення особи батьківських прав, при тому, що це є крайнім заходом впливу, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях.

Оскільки ОСОБА_2 не має заборгованості зі сплати аліментів на утримання доньки, не втратив інтересу до участі у вихованні дитини та має намір на відновлення відносин з нею, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність ОСОБА_1 необхідності застосування до відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, доцільність вжиття якого ані позивач, ані орган опіки та піклування належно не аргументували.

Крім того, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачем не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітини та його винної поведінки.

Згідно з положеннями статей 12 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача. Всупереч наведеним положенням ЦПК України позивач не надав доказів на підтвердження її позовних вимог про наявність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Встановивши відсутність фактів злісного нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітньої доньки, врахувавши бажання батька спілкуватись з дитиною, а також те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує й бажає брати участь у вихованні дитини, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди попередніх інстанцій правильно виходили із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості змінити цю поведінку. Достатні підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав судами не встановлені.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суди попередніх інстанцій не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, навівши відповідні мотиви. Зокрема, суди вважали, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є недостатньо обґрунтованим, у ньому відсутні дані про умисне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

При цьому апеляційний суд зазначив, що висновок органу опіки та піклування не може бути беззаперечним доказом для підтвердження факту умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків та необхідності застосування до нього такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, оскільки у ньому не визначено ставлення батька до доньки та не враховано посилання ОСОБА_2 на те, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у побаченнях з дитиною.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, оскільки обставини цієї справи не свідчать про злісне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 203/3505/19, колегія суддів відхиляє, оскільки у зазначеній справі встановлено інші фактичні обставини. Зокрема, необхідність позбавлення відповідачів батьківських прав щодо дитини була доведена позивачем - органом опіки та піклування належними доказами, на підставі яких встановлено, що відповідачі своєю негативною й протиправною поведінкою, за що неодноразово притягувалися до адміністративної відповідальності, показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я дитини, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти та ін.

Отже, доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться, виключно, до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що касаційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником - адвокатом Януль-Сидорчук Христиною Вікторівною, залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 04 жовтня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 21 липня 2022 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк