Факт створення небезпеки для життя і здоров`я дитини та ухилення обох батьків від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини - стали підставами для позбавлення їх батьківських прав (ВС КЦС справа №203/3505/19 від 26.01.2022 р.)

Фабула судового акту:

За позовом органу опіки та піклування (далі - ООП) розглядалась справа про позбавлення батьківських прав матері і батька. Їх малолітня дитина з 2012 року перебувала на обліку, як дитина, що опинилася у складних життєвих обставинах, перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра. З 2018 року навчається у навчально-реабілітаційному центрі. За доводами ООП батьки приділяли недостатньої уваги у навчанні та вихованні дитини, зловживали алкоголем. З ними проводилися неодноразово профілактичні бесіди щодо необхідності утримання житла в належному стані, так як згідно з листів, декількох актів обстеження в помешканні відключене газопостачання за борги, всюди безлад, батьки зловживають спиртними напоями, батько веде себе агресивно, санітарний стан житла незадовільний, відсутні умови для приготування їжі, а речі та постіль дитини у неналежному стані. Батьків неодноразово було визнано винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою й другою статті 184 КУпАП України (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей).

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову через недоведеність вказаних обставин, тим більше, в процесі вони змінили своє ставлення до виховання дитини, почали піклуватись навчанням. Разом із тим, постановою апеляційного суду, задовольнив позов про позбавлення батьківських прав. Мотивовано тим, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, за що неодноразово притягувалися до адміністративної відповідальності, показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначене підтверджено висновком органу опіки про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав.

Крім того, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи оголосив перерву для надання часу відповідачам змінити ставлення до батьківства, навести порядок у квартирі та здійснити прояв зацікавленості у навчальному процесі доньки, проте згідно актів обстеження умов проживання дитини від 23 березня, 01 квітня, 20, 27 травня, 15 червня 2021 року та характеристики навчально-реабілітаційного центру - батьки не змінили свою поведінку по вихованню дитини.

Справа була направлена на розгляд до ВС КЦС. Останній підтримав рішення апеляційної інстанції, зазначивши наступні аспекти позбавлення батьківських прав:

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

• Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі “Хант проти України” від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини(§ 57, § 58).
• У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

Отже у цій справі: ВС дійшов переконання, що позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, так як відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а саме (всі фактори присутні): і тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, і не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; і не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; і не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; і не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, і не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти, своєю негативною поведінкою показують поганий приклад - а також - створюють небезпеку для її життя і здоров`я. Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є дійсно крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків - суд апеляційної інстанції під час розгляду справи оголосив перерву для надання часу відповідачам змінити ставлення до батьківства, навести порядок у квартирі, та здійснити прояв зацікавленості у навчальному процесі доньки. Проте батьки дитини, не змінили свою поведінку по вихованню дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання дитини та характеристикою навчально-реабілітаційного центру, що дозволило зробити ВС такі висновки.

Аналізуйте судовий акт: Виключення запису про батьківство позивача є підставою для звільнення його від сплати заборгованості за аліментами, яка утворилась за період, коли він був записаний батьком (ВС/КЦС у справі № 477/1165/20 від 21.07.2021);

Враховуючи право дитини знати свого батька та реалізувати спадкові права, жінка, що народила в шлюбі, може оспорити батьківство, навіть якщо біологічний батько не встиг подати заяву про батьківство (ВС КЦС №336/1357/16-ц від 07.07.2021 р.);

Несплата аліментів батьком НЕ є доказом ухилення від участі у вихованні дитини і підставою для позбавлення батьківських прав на підставі ст. 164 СК України (ВССУ від 01 листопада 2017р. у справі № 299/3019/16-ц);

Небажання дитини спілкуватися з батьком, може бути поважною причиною невиконання матір’ю рішення суду про усунення перешкод в участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною (ВС КАС справа № 640/11833/19 від 08.07.2021 р.).

Постанова

Іменем України

26 січня 2022 року

м. Київ

справа № 203/3505/19

провадження № 61-14351 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого- Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач-орган опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представник ОСОБА_3 -адвокат Мажара Наталія Іванівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу

ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.

від 30 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року орган опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідачі ухиляються

від виконання батьківських обов`язків з вихованням малолітньої

дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Малолітня дитина з 2012 року перебуває на обліку, як дитина, що опинилася у складних життєвих обставинах, перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра. З 2018 року ОСОБА_1 навчається у КЗО «Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр № 1» Дніпропетровської обласної ради, проте згідно характеристик від 27 грудня 2018 року, 02 квітня 2019 року батьки приділяють недостатньої уваги у навчанні та вихованні дитини, зловживають алкоголем. При цьому, вказували, що з батьками проводилися неодноразово профілактичні бесіди щодо необхідності утримання житла в належному стані, так як згідно з листів, актів обстеження умов проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , складених 07 серпня 2019 року, 21 серпня 2019 року, 03 вересня 2019 року в помешканні відключене газопостачання за борги, всюди безлад, батьки зловживають спиртними напоями, батько веде себе агресивно, санітарний стан житла незадовільний, відсутні умови для приготування їжі, а речі та постіль дитини у неналежному стані.

Позивач указував, що постановами Кіровського районного суду

м. Дніпропетровська від 08 серпня 2012 року у справі № 0418/5121/2012,

від 05 квітня 2013 року у справі № 203/2209/13-а, від 25 грудня 2013 року

у справі № 203/8568/13-п, від 05 червня 2014 року у справі № 203/2812/14-п, від 08 вересня 2014 року у справі № 203/5620/14-п ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою й другою статті 184 КУпАП України (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей).

Виконавчий комітет Центральної районної у місті Дніпрі ради

18 вересня 2019 року №16/285 надав висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відносно малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ураховуючи вищевикладене, орган опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_1 просив суд: позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відносно малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відібрати малолітню дитину та передати дитину представникам органу опіки і піклування для подальшого влаштування; стягнути аліменти з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини щомісячно у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку матері, батька, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з дня надходження заяви до суду до досягнення дитиною повноліття, на її користь або на користь законного представника дитини; допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 листопада 2020 року у задоволенні позову органу опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належним чином факту ухилення батьків від виконання своїх обов`язків

по вихованню дитини. Крім того, суд зазначив, що відповідачі до звернення до суду з позовом мали ознаки ухилення від виконання обов`язків

по вихованню дочки, зловживали алкоголем, проте після пред`явлення позову змінили свою поведінку, що свідчить про наявність у них стійкого бажання уникнути позбавлення дитини, піклуватися про неї. При цьому, малолітня ОСОБА_1 у суді зазначила, що любить батьків та не бажає відлучатися від них, а також показання свідків ОСОБА_4 (старший син відповідачів) та ОСОБА_5 (баба дитини), які проти позбавлення батьківських прав, підтримують доводи відповідачів. Зазначене узгоджується з положеннями статей 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства».

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року апеляційну скаргу органу опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_1 задоволено. Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська

від 16 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов органу опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради в інтересах малолітньої ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відібрано малолітню дитину ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батьків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та передано дитину представникам органу опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради для подальшого влаштування. Стягнуто аліменти з ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку матері, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з 30 вересня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, на її користь або на користь законного представника дитини. Стягнуто аліменти з ОСОБА_3 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку батька, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи з 30 вересня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, на її користь або на користь законного представника дитини. Допущено негайне виконання рішення суду щодо стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, за що неодноразово притягувалися до адміністративної відповідальності, показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначене підтверджено висновком органу опіки про доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав.

Крім того, судапеляційної інстанції під час розгляду справи 17 березня

2021 року оголосив перерву для надання часу відповідачам змінити ставлення до батьківства, навести порядок у квартирі та здійснити прояв зацікавленості у навчальному процесі доньки, проте згідно актів обстеження умов проживання дитини від 23 березня 2021 року, від 01 квітня 2021 року, від 20, 27 травня 2021 року, від 15 червня 2021 року та характеристики

КЗО «Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр № 1» Дніпропетровської обласної ради від 28 травня 2021 року, батьки не змінили свою поведінку по вихованню дитини.

Таким чином, з урахуванням викладеного, апеляційний суд прийшов до висновку, що обставини про свідоме ухилення відповідачів від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, є доведеним, тому наявні підстави для позбавлення їх батьківських прав, передачі малолітньої дитини представникам органу опіки та піклування для подальшого влаштування

і встановлення опіки й стягненню з них аліментів на її утримання. Апеляційний суд зазначив, що саме таке рішення відповідає вимогам Закону України «Про охорону дитинства», Конвенції про права дитини, нормам СК України.

Також апеляційний суд зазначив, що відповідачі не позбавлені можливості змінити своє ставлення до дитини, її виховання та у подальшому поставити питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України).

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У серпні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду

із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду

від 30 червня 2021 року, в якій посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_2 у касаційному порядку судові рішення не оскаржила.

Надходження касаційних скарг до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 08 вересня 2021 року клопотання ОСОБА_3 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задоволено, поновлено цей строк,

у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про звільнення від сплати судового збору відмовлено, касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У наданий судом строк ОСОБА_3 надіслав матеріали на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано із Кіровського районного суду м. Дніпропетровська цивільну справу № 203/3505/19. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу й надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норму матеріального права, зокрема, статтю 164 ЦК України, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18;від 29 січня 2020 року у справі

№ 127/31288/18;від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17; від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17;від 25 листопада 2019 року у справі

№ 640/15049/17;від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц;

від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17; від 29 квітня 2020 року

у справі № 522/10703/18, зазначаючи, що судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною. При цьому, вказує, що судом не взято до уваги, що позбавлення відповідачів батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого відповідно до обставин цієї справи позивачем не доведено.

Вказує, що орган опіки та піклування безпідставно, невиправдано постійно втручався без попереджень в їх приватне сімейне життя, зазначаючи, а такі втручання не відповідають прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.

Зазначає, що досліджені судом апеляційної інстанції докази, надані позивачем, не відповідають дійсності, так як дитина з понеділка по п`ятницю перебуває у комунальному закладі освіти, фактично виховує її держава,

а у вихідні дні, коли донька вдома, вони її виховують, весь час проводять з нею, піклуються про неї, вона ніколи не була голодна, є змінний одяг, забезпечують їй медичний огляд, наглядається у сімейного лікаря. Матеріально-побутові умови примітивні, але не представляють небезпеку для життя і здоров`я дитини, а надані обстеження, висновки мають лише рекомендаційний характер, а не обов`язковий. При цьому, вказує, що з часу пред`явлення все змінилося, у квартирі відновлена вода, електропостачання, відремонтована плита для приготування їжі, вони не вживають спиртні напої, працюють, але не офіційно, тому позбавлення батьківських прав буде суперечити інтересам дитини, може нанести їй психологічну травму на все життя, оскільки дитина уже, усвідомлюючи, що її заберуть від батьків, почала нестерпно страждати і позбавлення батьківських прав допускається тільки в крайньому випадку лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.

Крім того, посилання суду апеляційної інстанції на судові рішення про притягнення їх до адміністративної відповідальності, останній раз в 2014 році, є необґрунтованим, так як 2012-2014 роки були для їх сім`ї тяжкими та пройшло уже сім років і відповідно до статті 39 КУпАП України передбачено, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. При цьому, щодо притягнення до адміністративної відповідальності дружини 14 червня 2021 року, то вона звернулася до центру надання безоплатної правової допомоги для оскарження цієї постанови.

Таким чином, зазначає, що судове рішення винесено всупереч нормам Конституції України ЦПК України, Конвенції про права дитини, Декларації прав дитини, усталеної практики Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про охорону дитинства».

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є батьками малолітньої ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 12, 13), вони зареєстровані і мешкають за адресою: АДРЕСА_1 , квартира перебуває у незадовільному санітарному стані (а.с. 20 - 24, 72 - 74, 124, 125, 134 - 139).

Згідно з наказом управління-служби у справах дітей Кіровської районної

у місті Дніпропетровську ради від 10 серпня 2012 року малолітню

ОСОБА_1 взято на обліку, як дитину, що опинилася у складних життєвих обставинах (а.с. 14, 82).

З 2018 року дитина ОСОБА_1 навчається у КЗО «Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр № 1» Дніпропетровської обласної ради (а.с. 16, 17, 63, 83 - 86).

Постановами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2012 року у справі № 0418/5121/2012, від 05 квітня 2013 року у справі № 203/2209/13-а, від 25 грудня 2013 року у справі № 203/8568/13-п,

від 05 червня 2014 року у справі № 203/2812/14-п, від 08 вересня 2014 року

у справі № 203/5620/14-п, від 14 червня 2021 року у справі № 203/2039/21 ОСОБА_2 , ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою й другою статті 184 КУпАП України (невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язків щодо виховання дітей) (а. с. 25-29, 236-в).

Відповідно до копії листа КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» ДМР від 29 липня 2019 року №08/891

малолітня ОСОБА_1 спостерігається сімейним лікарем ОСОБА_7 , декларація укладена. Дитина перебуває на диспансерному обліку у

лікаря-психіатра (а. с. 15).

Згідно зкопії листа Центрального районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді м. Дніпро від 07серпня 2019 року№ 259/14, фахівцями центру неодноразово проводились бесіди із ОСОБА_2 щодо необхідності утримання житла в належному стані. Упомешканні відключене газопостачання за борги. Батьки зловживають спиртними напоями (а. с. 18).

Відповідно до висновкувиконавчого комітету Центральної районної у місті Дніпрі ради від 18вересня 2019 року №16/285 доцільнопозбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відносно малолітньої

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах дитини

(а. с. 30-31).

Відповідно до характеристики з КЗО «Дніпропетровського навчально-реабілітаційного центру № 1 «ДОР»від 28 травня 2021 року зазначено, що в поточному навчальному році батьки не цікавилися успіхами дитини, слабо реагували на поради та зауваження педагогів, впливу на дівчинку батьки не мають, зловживають алкогольними напоями, останнім часом дитина висловлює небажання повертатися додому на вихідні дні (а. с. 231-б-231-в).

Згідно з актів обстеження умов проживання ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за адресою: АДРЕСА_1 , складені за період з серпня 2019 року по червень 2021 року, з яких вбачається, що сім`я відповідачів проживає в квартирі без зручностей, яка складається з однієї кімнати та кухні, у приміщенні безлад та повна антисанітарія, велика кількість тарганів,присутній запах від тютюнопаління в приміщенні, відсутні продукти харчування,дитина не має окремого місця для сну, зі слів останньої спить разом із матір`ю на дивані, батьки не слідкують за особистою гігієною дитини, не працюють, вживають алкогольні напої (а. с. 23, 24, 72-74, 134-139, 180-185,

231-г-236-б).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального

кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частина першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених норм права дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні й остаточні правові наслідки (втрата прав, заснованих на спорідненості) як для батька (матері), так і для дитини

(стаття 166 СК України).

Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

У статті 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, при чому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Верховний Суд дійшов переконання, що висновок апеляційного суду про позбавлення батьківських прав відповідачів відповідає інтересам малолітньої дитини, так як відповідачі ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, а саме: тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною поведінкою показують поганий приклад і створюють небезпеку для її життя і здоров`я, не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, але з урахуванням цього судапеляційної інстанції під час розгляду справи 17 березня 2021 року оголосив перерву для надання часу відповідачам змінити ставлення до батьківства, навести порядок у квартирі, та здійснити прояв зацікавленості у навчальному процесі доньки. Проте відповідачі, батьки дитини, не змінили свою поведінку по вихованню дитини, що підтверджується актами обстеження умов проживання дитини від 23 березня 2021 року, від 01 квітня 2021 року,

від 20 та 27 травня 2021 року, від 15 червня 2021 року та характеристики

КЗО «Дніпропетровський навчально-реабілітаційний центр № 1» Дніпропетровської обласної ради від 28 травня 2021 року.

Ці докази апеляційний суд належним чином оцінив у сукупності з іншими доказами у справі, зокрема висновком виконавчого комітету Центральної районної у місті Дніпрі ради від 18 вересня 2019 року №16/285 доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах дитини, якого районний суд у порушення вимог частини шостої статті 19 СК України, не застосовуючи його, не вказав, чому такий висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Крім того, суд апеляційної інстанції вірно вказав, що відповідно до пункту 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня

2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Оскільки позов в частині позбавлення батьківських прав задовольняється,

а особа, позбавлена батьківських прав не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини (частина друга статті 166 СК України), підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідачів аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1

у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку батьків, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для однієї дитини відповідного віку, починаючи

з 30 вересня 2019 року до досягнення дитиною повноліття, на її користь або на користь законного представника дитини.

Крім того, підлягають також задоволенню позовні вимоги щодо передачі малолітньої ОСОБА_1 представникам органу опіки та піклування адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради для подальшого влаштування та встановлення опіки.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У пункті 3 статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» вказано, що соціальний захист та захист прав дітей у межах своєї компетенції здійснюють районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Відповідно до пункту 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини, органами опіки та піклування є районні, районні у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об`єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім`ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей. Органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов`язану із захистом прав дитини, з дотриманням таких принципів: забезпечення найкращих інтересів дитини; недопущення дискримінації дітей ; конфіденційності інформації про дитину. Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, покладаються на служби у справах дітей районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об`єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).

Відповідно до пункту 35 вказаного положення після встановлення статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за місцем походження такої дитини вживає вичерпних заходів до влаштування її в сім`ю громадян України (усиновлення, під опіку, піклування, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу).

Таким чином, оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89

ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Посилання касаційної скарги на неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків у подібних правовідносинах, викладених в інших постановах Верховного Суду,не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини, а тому й різне правозастосування.

Щодо посилання касаційної скарги на те, що орган опіки та піклування безпідставно, невиправдано постійно втручався без попереджень в їх приватне сімейне життя, є безпідставним, оскільки 10 серпня 2012 року малолітню ОСОБА_1 взято на обліку, як дитину, що опинилася у складних життєвих обставинах, тому орган опіки та піклування здійснює контроль за належним виконанням батьками своїх обов`язків щодо виховання дитини, тобто належним чином виконує свої обов`язки, визначені законом.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що згідно зі статтею 169 СК України мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, якщо зміниться поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав.

У зв`язку з цим доводи касаційної скарги про те, що втратиться зв`язок з дитиною є безпідставним, оскільки апеляційний суд під час розгляду справи, оголошуючи перерву, надав можливість відповідачам змінити своє відношення до виконання своїх батьківських обов`язків, що не відбулося. Тому і в подальшому відповідачі не позбавлені такої можливості.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо незаконності судових рішень відносно дружини заявника, ОСОБА_2 , незаконності притягнення її до адміністративної відповідальності 14 червня 2021 року, оскільки вона не надавала ОСОБА_3 процесуальних повноважень на представлення її інтересів, самостійно судове рішення в касаційному порядку не оскаржила.

Інші наведені доводи касаційної скарги ґрунтується на незгоді з оскаржуваним судовим рішенням суду апеляційної інстанції, яке ухвалено з дотриманням норм процесуального права та норм матеріального права, оскільки судом оцінено докази за їх внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України не належить переоцінка доказів.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Д. Д. ЛуспеникІ. А. ВоробйоваБ. І. ГулькоГ. В. КоломієцьР. А. Лідовець