Постанова

Іменем України

03 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 306/7/20

провадження № 61-3498св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - виконавчий комітет Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2022 року в складі колегії суддів Кондора Р. Ю., Мацунича М. В., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивувала тим, що сторони перебували в шлюбі, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_3 . Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 червня 2015 шлюб між сторонами розірвано, після чого дитина залишилася проживати з матір`ю. Вказувала, що з моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 не цікавиться донькою, не бере участі в її вихованні, морально та матеріально її не підтримує, що свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року в складі судді Жиганської Н. М. у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Суд у судовому засіданні дослідив висновок, наданий Свалявською районною державною адміністрацією Закарпатської області № 01-18/236 від 30 червня 2020 року, за змістом якого батько ОСОБА_2 утримує доньку шляхом сплати аліментів за рішенням суду; спілкується з дитиною; відсутня достатня кількість компрометуючих матеріалів щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав відносно доньки.

Прийнявши до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом (виключною мірою), необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а належних та допустимих доказів свідомого (винного) ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, позивачкою не надано, а також урахувавши, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, що свідчить про його інтерес до доньки, місцевий суд зробив висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Свалявського районного суду від 24 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

у висновку Свалявської райдержадміністрації від 30 червня 2020 року № 01-18/236 райдержадміністрація як орган опіки та піклування ухилилася від виконання покладеного на неї законом обов`язку з надання висновку щодо розв`язання спору, поклавшись на розсуд суду, а зазначення у висновку про те, що: «батько утримує дитину та спілкується з нею» суперечить дійсним обставинам справи;

06 грудня 2021 року до апеляційного суду надійшов висновок виконавчого комітету Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області № 1041/02-06 від 02 грудня 2021 року, який є правонаступником органу опіки та піклування Свалявської райдержадміністрації, в якому, пославшись на те, що ОСОБА_2 фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, орган опіки та піклування зробив висновок про доцільність позбавлення його батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 ;

встановлено, що відповідач протягом тривалого часу (багатьох років) не проявляв жодного інтересу до доньки, не брав участі в її житті, вихованні та розвитку і таке ставлення не змінилося й на час апеляційного перегляду справи; відсутність активних дій, спрямованих на встановлення контакту з дитиною, не заперечується й відповідачем;

доводи відповідача про наявність перешкод у спілкуванні з дитиною внаслідок вчинення ним ДТП, подальшого засудження та лікування від отриманих травм колегія суддів відхилила, оскільки вчинення відповідачем протиправних дій не може надавати йому будь-яких переваг у вирішенні спору, а періоди лікування та/або реабілітації, вказані відповідачем, не підтверджуються належними та допустимими доказами;

навіть за умови прийняття до уваги посилання відповідача на факт перебування на реабілітації до кінця 2018 року, після цього жодних дій, спрямованих на встановлення спілкування з донькою, ОСОБА_2 не вчинив;

нерегулярна сплата аліментів на підставі рішення суду не свідчить про належне виконання відповідачем обов`язку з утримання та виховання дитини; при цьому аліменти сплачуються в мінімальному розмірі, а ініціативу зі збільшення грошового утримання для доньки відповідач не проявляв;

доводи відповідача про наявність перешкод із боку позивачки для зустрічей з донькою та спілкування з нею (в тому числі телефоном) не підтверджені належними та допустимими доказами;

позиція та дії позивачки свідчать про виконання нею вказівок органу опіки та піклування та намагання сприяти батькові у встановленні контакту з дитиною;

за час відсутності ОСОБА_2 у житті доньки ОСОБА_3 у дитини природно склалися та утвердилися стосунки в сім`ї з матір`ю, з чоловіком матері, якого вона чітко і повністю сприймає саме як свого батька; натомість раптова поява в житті дитини біологічного батька, викликана виключно пред`явленням матір`ю дитини позову про позбавлення батьківських прав після семи років його повної відсутності та ігнорування дитини, спричиняє для дитини негативне психоемоційне навантаження, порушує усталене, звичне і зрозуміле для неї життя, стосунки в сім`ї;

сам по собі факт заперечення проти позову не свідчить про інтерес відповідача до дитини, а на тлі відсутності реальних дій, спрямованих на виконання батьківських обов`язків, відповідач виключно у власних інтересах вчиняє маніпулятивні формальні дії, чим створюється тривала правова невизначеність, яка суперечить інтересам дитини, які біологічний батько ігнорує.

Аргументи учасників справи

14 лютого 2022 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просив її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права й порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач неодноразово намагався налагодити контакт з дитиною, однак на зустрічах з донькою завжди була присутня позивачка, яка негативно впливала на емоційний стан дитини по відношенню до батька. Вказує, що постійно телефонував позивачці з метою дізнатися про стан дитини, проте такі дзвінки ігнорувалися ОСОБА_1 . Зазначає, що влітку 2015 року він звернувся до служби у справах дітей Свалявської РДА з заявою про встановлення графіку зустрічей з дитиною, однак у цей час він потрапив у ДТП, унаслідок чого отримав численні травми, понад 6 місяців був прикутий до ліжка, після чого протягом 2 років проходив реабілітацію. Вказує, що доля дитини є важливою для нього, він сплачує аліменти на утримання доньки й заборгованості не має. Зазначає, що працівники виконавчого комітету Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області як органу опіки та піклування відмовляються від прийняття від нього заяви про встановлення часу та місця зустрічей з дитиною, мотивуючи таку відмову необхідністю самостійно вирішити це питання в колі сім`ї. Наполягає на тому, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на осіб, а суди не встановили факт вини відповідача в умисному ухиленні від виконання батьківських обов`язків. При цьому вказує, що його ставлення до дитини є позитивним та направленим на створення доброзичливих стосунків між батьком і донькою.

У липні 2022 року від Керецівської сільської ради Хустського району Закарпатської області до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому третя особа підтримала наданий нею висновок щодо вирішення спору.

У липні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив мотивувала тим, що після залучення до участі в справі виконавчого комітету Керецівської сільської ради Хустського району Закарпатської області її викликали до органу опіки й піклування, де наголосили на необхідності повідомити дитині про наявність біологічного батька, познайомити їх та не перешкоджати зустрічам відповідача з донькою. Вказувала, що виконала всі вказівки органу опіки та піклування, проте після єдиної зустрічі з ОСОБА_3 відповідач більше не приходив і не цікавився життям доньки, подарунки (в тому числі на новорічні свята) не передавав. Уважає, що всі встановлені апеляційним судом обставини підтверджують факт свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2022 року відкрито касаційне провадження в справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 20 червня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, з посиланням на те, що суд при вирішенні справи не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду 08 травня 2019 року в справі № 409/1865/17-ц, від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц, від 11 березня 2020 року в справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року в справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року в справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року в справі № 753/2025/19, від 11 вересня 2020 року в справі № 371/693/18, від 13 січня 2021 року в справі № 607/5596/19, від 23 листопада 2020 року в справі № 227/2272/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 592/17972/19.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , які з 16 квітня 2014 року перебували в шлюбі, що був розірваний рішенням Свалявського районного суду від 24 червня 2015 року в справі № 306/1269/15-ц.

Після розірвання шлюбу доньку сторін ОСОБА_3 залишено проживати разом з матір`ю.

На момет розгляду справи судами ОСОБА_1 фактично проживає з донькою ОСОБА_3 , чоловіком ОСОБА_6 і донькою ОСОБА_7 , 2016 року народження.

Рішенням Свалявського районного суду від 26 вересня 2019 року в справі № 306/1256/19 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову 24 червня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

За розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, складених 02 січня 2020 року і 04 лютого 2020 року головним державним виконавцем Свалявського РВ ДВС Раточкою О. Ю., нарахування аліментів розпочалося з червня 2019 року, максимальний розмір аліментів за один місяць становив 889,50 грн, фактична сплата аліментів розпочалася з грудня 2019 року, станом на січень 2020 року заборгованість за аліментами погашено.

30 червня 2020 року до Свалявського районного суду Закарпатської області надійшов висновок Свалявської районної державної адміністрації як органу опіки та піклування від 30 червня 2020 року № 01-18/236, в якому зазначено, що батько утримує дитину та спілкується з нею. У зв`язку з відсутністю достатньої кількості компрометуючих матеріалів на батька в інтересах дитини вирішено питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини залишити на розсуд суду.

До суду апеляційної інстанції надійшов висновок Служби у справах дітей Керецьківської сільської ради від 29 березня 2021 року № 2, затверджений рішенням виконкому Керецьківської сільської ради від 07 квітня 2021 № 18, за змістом якого службою у справах дітей за участю шкільного психолога з використанням відповідної методики під час бесіди з ОСОБА_8 було з`ясовано, що дитина не згадувала про свого біологічного батька і вважає своїм татом вітчима, який дбає про неї з декількох місяців від народження. Було рекомендовано: матері дитини ОСОБА_1 якнайшвидше довести до відома дитини про її біологічного батька ОСОБА_2 ; батьку дитини ОСОБА_2 знайти можливість якнайшвидше познайомитися зі своєю донькою ОСОБА_3 ; батькам дитини були роз`яснені положення СК України щодо прав і обов`язків батьків у питанні участі у вихованні дитини, у спілкуванні з нею та недопустимості вчинення перешкод у цьому.

06 грудня 2021 року до апеляційного суду надійшов висновок виконавчого комітету Керецьківської сільської ради Хустського району Закарпатської області як органу опіки та піклування від 02 грудня 2021 року № 1041/02-06 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який мотивований тим, що:

за даними обстеження умов проживання ОСОБА_2 він мешкає в будинку АДРЕСА_1 , будинок у чудовому стані, добре вмебльований, у дворі дороге авто, але при цьому батько не цікавиться життям та вихованням єдиної доньки ОСОБА_3 , не навідується до неї, не вітає на день народження;

вказане не змінилося й після рекомендаційного рішення виконкому від 07 квітня 2021 року, оскільки дитина не знала про біологічного батька і не знала б про нього, коли б не сплата батьком аліментів, яка спонукала згадати про свою дитину;

мати дитини, виконуючи рішення комісії від 29 березня 2021 року, наступного дня організувала зустріч доньки з біологічним батьком, який не прийшов після години його очікування, а потім прийшов додому до дитини із першим подарунком за сім років - м`якою іграшкою, яку дитина не захотіла брати;

після цього ОСОБА_2 не шукав зустрічей із донькою, поїхав на заробітки;

при розмові з дитиною в присутності шкільного психолога помітно, що дитина відчуває себе зрадженою, стала більш збудженою, емоційною;

на засідання комісії, призначене на 24 вересня 2021 року, ОСОБА_2 , будучи належно повідомленим про нього, не з`явився; за поясненням ОСОБА_1 батько не привітав із днем народження доньку хоча б у телефонній розмові, на яку та чекала;

04 листопада 2021 року з`явилися обоє батьків, але засідання комісії не відбулося через відсутність повного її складу, проте з батьками вчергове була проведена профілактична бесіда, в ході якої ОСОБА_2 відповідав, що «так склалися обставини»;

того ж дня мати дитини знову організувала її зустріч із біологічним батьком, на яку той прийшов без жодного подарунку;

на засіданні 30 листопада 2021 року комісія, заслухавши обидві сторони, дійшла висновку, що ОСОБА_2 живе своїм зручним життям, у якому немає місця дитині;

батько дитини просив призначити йому години спілкування з нею, а на запитання про причини неявки після засідання комісії для подання відповідної заяви ОСОБА_2 відповів, що він забув, тобто все, що стосується єдиної доньки, її біологічний батько забуває.

Апеляційний суд також установив, що вироком Свалявського районного суду від 18 березня 2016 року у справі № 306/2588/15-к ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (дорожньо-транспортна пригода, в якій 10 пасажирів автомобіля та водій ОСОБА_2 зазнали тілесних ушкоджень різних ступенів тяжкості, в тому числі один пасажир від ушкоджень помер, мала місце ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки із позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки; на підставі статей 75 76 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування призначеного основного покарання з випробуванням із трирічним іспитовим строком; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9 100 000 грн моральної шкоди та 45 501,00 грн майнової шкоди; на користь ОСОБА_10 - 50 000 грн моральної шкоди та 15 346 грн майнової шкоди; на користь держави стягнуто 1 690 грн витрат на залучення експертів.

Вироком апеляційного суду Закарпатської області від 11 серпня 2017 року, який залишено без змін постановою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року, апеляційну скаргу прокурора задоволено, вирок Свалявського районного суду від 18 березня 2016 року в частині призначеного ОСОБА_2 покарання скасовано, призначено ОСОБА_2 за частиною другою статті 286 КК України покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки; у решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Будь-яких доказів щодо періоду свого лікування від травм, отриманих у ДТП, а також щодо обставин, які б випливали з факту засудження за вчинення злочину, відповідач ОСОБА_2 судам не надавав.

Позиція Верховного Суду

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені в частині першій статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6 частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, зазначено, що: «ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини. Ухвалюючи рішення про позбавлення відповідача батьківських прав, суди попередніх інстанцій не врахували, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено; належних та допустимих доказів ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б могли бути законною підставою для позбавлення його батьківських прав відносно доньки, позивачем не надано».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18), на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що: «звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. Таким чином, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітньої доньки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та апеляційним судом, а належних та допустимих доказів свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків, які б були законною підставою для позбавлення його батьківських прав, позивачем не надано. За таких обставин, суд першої інстанції відмовляючи в позові, дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом та слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків».

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (§ 57, § 58).

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У справі, що переглядається, суд першої інстанції:

встановив відсутність належних і допустимих доказів на підтвердження свідомого та винного нехтування батьком своїми обов`язками відносно дитини;

врахував, що батько дитини заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у її вихованні, який не може бути повною мірою реалізований унаслідок відносин, що склалися між колишнім подружжям, та проживання дитини в новій сім`ї разом з вітчимом;

дослідив висновок Свалявської райдержадміністрації як органу опіки та піклування від 30 червня 2020 року № 01-18/236, в якому зазначено, що батько утримує дитину, спілкується з нею, а достатньої кількості компрометуючих матеріалів на батька при вирішенні питання про доцільність позбавлення батьківських прав не виявлено;

прийняв до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

у зв`язку з чим зробив правильний висновок про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо доньки ОСОБА_3 .

Апеляційний суд зазначеного не врахував, а також не звернув уваги на те, що наявність в матеріалах справи іншого висновку органу опіки та піклування, наданого на повторний запит суду апеляційної інстанції, про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав не спростовує встановлені місцевим судом обставини щодо відсутності свідомого та винного нехтування батьком своїми обов`язками відносно дитини, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з встановленням підстав для скасування постанови апеляційного суду колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18), у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду - скасуванню, а рішення суду першої інстанції -залишенню в силі.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням висновків щодо суті касаційної скарги, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 1 681,60 грн.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2022 року скасувати.

Рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з переглядом справи в суді касаційної інстанції, в розмірі 1 681,60 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2022 року втрачає законну силу й подальшому виконанню не підлягає.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук