Доставка авто на штрафмайданчик є крайнім заходом, який можливо застосувати лише у разі відсутності можливості усунути правопорушення в іншій спосіб (ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД у справі № 761/26944/20 від 16.03.2021)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Фабула судового акту: Цікава справа для водіїв, особливо для тих, хто проживає у містах із обмеженою кількістю місць для зупинки, паркування.

З одного боку, автомобілі, припарковані вздовж дороги, зазвичай створюють перешкоди для пішоходів, а інколи і для проїзду інших автомобілів.

З іншого боку, а де ж паркувати той автомобіль, коли щільність населення велика, а спеціально відведених місць для паркування не вистачає?

Питання, що завжди актуальні.

У даній справі, інспектор з паркування відділу інспекції з паркування (маю зізнатись, лише зараз дізналась, що питаннями паркування займаються окремі інспектори, що мають ще й свій відділ), дуже завзято виконував свої обов’язки. Так завзято, що трохи перейшов межі дозволеного.

Постановою інспектора з паркування було накладено адміністративне стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів відповідно до ч. 1 ст. 122 КУпАП, з тих підстав, що автомобіль було зупинено на проїжджій частині в другому ряду.

Однак, окрім винесення постанови, інспектор прийняв рішення про доставлення автомобілю на штрафний майданчик.

Власник транспортного засобу з такими діями інспектора не погодився, звернувся до суду за захистом своїх прав та просив не лише скасувати винесену постанову, а і відшкодувати матеріальну та моральну шкоду за незаконні рішення представника влади.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, зокрема, скасовано постанову про притягнення до адмінвідповідальності та визнано протиправними дії щодо складення акту тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу на штраф площадку. У решті позовних вимог, щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Водій подав апеляційну скаргу, яку мотивував тим, що незаконними діями суб`єкта владних повноважень йому було заподіяно матеріальну шкоду, яка полягає у його збитках та підлягає відшкодуванню Державною казначейською службою України.

Душевні страждання за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та доставлення його автомобіля на спецмайданчик позивач оцінив у 10 000 грн.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять, а відповідачем не доведено порушення позивачем пункту 15.4 ПДР, які б утворювали склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 122 КУпАП, тому постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Крім того, суд дійшов до висновку, що автомобіль знаходився на тротуарі і не заважав пішоходам та проїзду.

Також, суд наголосив, що за умовами ч.2 ст. 265-2 КУпАП, після тимчасового затримання транспортного засобу працівник поліції, зобов`язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та своє місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації.

Ч.3 ст. 265-2 КУпАП встановлено, якщо затриманий автомобіль суттєво не перешкоджає дорожньому руху і не створює собою небезпеку, такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.

Отже, з наведеного вбачається, що затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках можливо виключно за наявності обґрунтованих підстав, що особою вчинено адміністративне правопорушення (за деякими статтями КУпАП) та є крайнім заходом для припинення цих адміністративних правопорушень, який можливо застосувати лише у разі відсутності можливості усунути в іншій спосіб та при цьому, вичерпано інші заходи впливу.

Однак, у справі, що розглядалась, законних підстав для доставлення автомобіля на спеціальний майданчик не було.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд із посиланням на ст. 1173, 1174 ЦК України, задовольнив вимоги про стягнення матеріальних збитків у розмірі витрат на евакуатор та за зберігання авто на спецмайданчику.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначив про те, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, позивач не навів належних доказів пережитих ним моральних страждань та їх причинно-наслідкового зв`язку із протиправним рішенням інспектора, а тому у задоволенні даної вимоги відмовив.

Аналізуйте судовий акт: Примусова евакуація автомобіля на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху (ВС/КАС у справі № 520/1186/19 від 24.02.2020)

Порушення правил стоянки чи зупинки, передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, не є підставою для тимчасової затримки транспортний засіб шляхом блокування або доставлення на спеціальний майданчик (ВС/КАС,справа № 810/5579/13-а,14.03.18)

Доставлення затриманого транспортного засобу для зберігання на спеціальний майданчик дозволяється лише у випадку, якщо транспортний засіб суттєво перешкоджає дорожньому руху (ВС/КАС,справа №466/7566/16-а,03.04.14)

Вимоги поліцейського про пред`явлення страхового полісу є незаконними, якщо водій не порушив ПДР (ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД у справі № 202/4473/20 від 17.03.2021).

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 761/26944/20 Суддя (судді) першої інстанції: Осаулов А.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Лічевецького І.О.,

Мельничука В.П.,

При секретарі: Лащевської Д.О.,

За участю позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Богінкевича А.М.,

представника третьої особи: Бойко М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, закриття провадження у справі, визнання протиправними дій, стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ражи (Київської міської державної адміністрації), головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в місті Києві, в якому просив:

- скасувати постанову серії АС №0000005985 від 04.05.2020 про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн та закрити провадження у справі за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 122 КУпАП;

- визнати протиправними дії Головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича щодо складання 04 травня 2020 року Акта №129 огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу марки «Volvo ХС90» державний номерний знак НОМЕР_1 на спеціальний майданчик;

- стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1891,50 грн.

- стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

- стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 4 700 грн.

- стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору.

Позов обґрунтовано тим, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП є незаконним, необґрунтованим та недоведеним.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року позов задоволено частково.

Скасовано постанову головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича серії АС №0000005985 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення частини третьої ст. 122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною третьою ст. 122 КУпАП - закрито.

Визнано протиправними дії головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича щодо складання акту №129 від 04.05.2020 огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення коштів матеріальної і моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840,80 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення матеріальної та моральної шкоди та в частині стягнення судового збору в розмірі 840,40 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що незаконними діями суб`єкта владних повноважень позивачу було заподіяно матеріальну шкоду, яка полягає у його збитках та підлягає відшкодуванню Державною казначейською службою України.

Крім того, незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності та доставлення його автомобіля на спецмайданчик завдали позивачу значних душевних страждань, а отже відповідач, як суб`єкт владних повноважень завдав позивачу моральну шкоду, яку останній оцінює у 10 000 грн.

Разом з тим, позивач зазначає що судом першої інстанції безпідставно зменшено розмір витрат на відшкодування правничої допомоги та судові витрати у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу третьою особою зазначено про те, що перераховані позивачем кошти були сплачені на рахунок Головного управління Національної поліції у місті Києві, відтак лише за поданням органів, які контролюють надходження по вказаних рахунках.

Відтак, на думку третьої особи, рішення суду першої інстанції є правомірним та таким, що підлягає до задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване у режимі фотозйомки (відеозапису) серії АС №0000005985 від 04.05.2020 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення частини третьої статті 122 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 510,00 грн.

З постанови вбачається, що 04.05.2020 о 18:34 год. на вул. Б. Хмельницького, 49 в м. Києві транспортний засіб «Volvo XC 90», д.н.з. НОМЕР_1 , зупинено на проїзній частині в другому ряду, чим порушено п. 15.4 Правил дорожнього України.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки матеріали справи не містять, а відповідачем не доведено порушення позивачем пункту 15.4 Правил дорожнього руху України, які б утворювали склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 122 КУпАП, тому постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

При цьому, оскільки уповноваженою особою не було повно та всебічно з`ясовано обставини справи та не враховано, що розміщення транспортного засобу позивача не перешкоджає дорожньому руху, то таким чином дії відповідача щодо складання акту огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу є також протиправними.

Разом з тим, відшкодування завданої матеріальної шкоди, що складається з витрат, пов`язаних з тимчасовим затриманням транспортного засобу регулюється нормами Цивільного кодексу України і належним відповідачем у таких справах є Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити.

Крім того, вимоги щодо стягнення моральної шкоди, також задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не доведено та не надано відповідних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння йому моральних страждань, шкоди здоров`ю чи інших втрат немайнового характеру саме протиправними діями чи бездіяльністю відповідача.

Колегія суддів не погоджується у повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Згідно статті 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

Відповідно до п. 1.1 Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 вказаних Правил закріплено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.9 Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

У силу вимог пункту 15.4 Правил дорожнього руху транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині в два і більше ряди. Велосипеди, мопеди і мотоцикли без бокового причепа дозволяється ставити на проїзній частині не більше ніж у два ряди.

Відповідно до частини третьої ст. 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, становить собою окремий склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною третьою статті 122 КУпАП.

У свою чергу, стаття 279-1 КУпАП визначає особливості розгляду справ про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).

У відповідності до частини першої ст. 279-1 КУпАП, у разі якщо адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксовано в автоматичному режимі або якщо порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), посадова особа уповноваженого підрозділу Національної поліції або інспектор з паркування за даними Єдиного державного реєстру транспортних засобів, а також у разі необхідності - за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань встановлює відповідальну особу, зазначену у частині першій статті 14-2 цього Кодексу.

Згідно частини п`ятої ст. 279-1 КУпАП, постанова про накладення адміністративного стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), може виноситися без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини першої статті 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома)), статтями 122-5, 124, 126, статтями 132-1, 206-1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху або створює загрозу безпеці руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. При тимчасовому затриманні транспортного засобу складається акт огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 265-2 КУпАП передбачено, що після тимчасового затримання транспортного засобу працівник відповідного уповноваженого підрозділу Національної поліції, зобов`язаний надати особі можливість повідомити про тимчасове затримання транспортного засобу та своє місцезнаходження іншу особу за власним вибором і вжити заходів щодо повернення автомобіля до місця постійної дислокації.

Згідно частини третьої вказаної статті у разі якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво не перешкоджає дорожньому руху або не створює загрозу безпеці руху, крім розміщення транспортного засобу на місцях, призначених для зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, транспортних засобів, оснащених електричними двигунами (одним чи декількома), такий транспортний засіб не може бути доставлений для зберігання на спеціальний майданчик.

Отже, з наведеного вбачається, що затримання та зберігання транспортних засобів на спеціальних майданчиках і стоянках можливо виключно за наявності обґрунтованих підстав, що особою вчинено адміністративне правопорушення передбачене частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою, четвертою і п`ятою статті 122, статтями 122-5, 124, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтею 132-1 та є крайнім заходом для припинення цих адміністративних правопорушень, який можливо застосувати лише у разі відсутності можливості усунути в іншій спосіб та при цьому, вичерпано інші заходи впливу.

Так, обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів (п.1 статті 247 КУпАП).

Відповідно, стаття 72 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Таким чином, фактичні дані, на основі яких встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, встановлюються, зокрема, показаннями технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, іншими визначеними законодавством доказами.

У відповідності до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.

Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою:

1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб;

2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.

У даному випадку, для підтвердження порушення позивачем Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки із відповідною фіксацією вчиненого правопорушення тощо.

За правилами частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У той же час, як вірно відзначено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів порушення позивачем п. 15.4 Правил дорожнього руху України, які б утворювали склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою ст. 122 КУпАП.

З матеріалів справи вбачається, що згідно фотофіксації правопорушення встановлено, що автомобіль «Volvo XC 90», д.н.з. НОМЕР_1 , не був зупинений на проїзній частині в другому ряді, що виключає кваліфікацію дій позивача за порушення п. 15.4 Правил дорожнього руху України та притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою ст. 122 КУпАП.

При цьому, варто зазначити, що автомобіль Volvo XC 90», д.н.з. НОМЕР_1 , знаходився на тротуарі.

У той же час, доказів порушення позивачем п.15.10 «в» Правил дорожнього руху України, за яким стоянка забороняється на тротуарах, за винятком легкових автомобілів та мотоциклів, які можуть бути поставлені на краю тротуарів, де для руху пішоходів залишається щонайменше 2 м, також не надано.

Таким чином, оскільки суть адміністративного правопорушення, що передбачена частиною третьою статті 122 КУпАП, яка викладена відповідачем в постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії АС №0000005985 від 04.05.2020, не підтверджується належними та допустимими доказами, тому оскаржувана постанова є протиправною і підлягає скасуванню.

За правилами вимог частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги про визнання протиправними дій Головного інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича щодо складання 04 травня 2020 року Акта №129 огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу марки «Volvo ХС90» державний номерний знак НОМЕР_1 на спеціальний майданчик, судом першої інстанції не було враховано наступне.

Так, встановлений частиною третьою ст. 286 КАС України перелік можливих судових рішень вичерпним, і не передбачає право суду визнавати дії суб`єкта владних повноважень протиправними у даній категорії справ, при цьому складений Головним інспектором з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської Ради (Київської міської державної адміністрації) Шимковим Я.Й. акт виключно фіксує певні факти та не є для позивача документом, який безпосередньо породжує для нього будь-які права чи обов`язки.

Відтак, вказані вимоги вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1891,50 грн, слід зазначити таке.

Як свідчать матеріали справи, за повернення тимчасово затриманого транспортного засобу, який зберігався на спеціальному майданчику чи стоянці, позивачем було оплачено витрати, пов`язані з транспортуванням та зберіганням такого транспортного засобу у розмірі 1616 грн (1270 грн оплата послуги евакуації та 42 грн послуги переказу коштів; 288 грн оплата вартості зберігання транспортного засобу на спец майданчику та 16 грн послуги переказу коштів).

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, складовими елементами акту завдання шкоди є: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду; настання шкоди; причинний зв`язок між вказаними двома елементами; вина завдавача шкоди.

При цьому, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Таким чином, з урахуванням положень статтей 1173, 1174 ЦК України, обов`язок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади виникає саме у держави, а не в органу державної влади, посадовою чи службовою особою якого є особа, чиїми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю завдано шкоди.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30.01.2019 у справі №826/12003/16, аналіз зазначених вище правових норм свідчить про те, що якщо вимоги про відшкодування шкоди пов`язані з вимогою вирішити публічно-правовий спір, то такі вимоги підлягають розгляду за нормами КАС України.

Аналогічних висновків дійшов і Цивільний касаційний суд в постановах у справах №761/10730/18 та №725/5833/16-ц.

З матеріалів справи вбачається, що до матеріальної шкоди, яку просить відшкодувати позивач відносяться витрати за послуги з евакуації в розмірі 1270 грн, які були перераховані позивачем на рахунок ТОВ «Експедиція 777», та витрати за зберігання на спецмайданчику в розмірі 288 грн на рахунок Головного управління Національної поліції у м. Києві (а.с. 25).

Крім того, до вказаних витрат належать витрати на переказ коштів у розмірі 16 грн та 42 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування завданої матеріальної шкоди, що складається з витрат, пов`язаних з тимчасовим затриманням транспортного засобу суд першої інстанції виходив з того, що вказані правовідносини регулюється нормами ЦК України і належним відповідачем у таких справах є Держава Україна в особі Державної казначейської служби України.

Однак, на думку суду першої інстанції, в даному випадку Державу Україна в особі Державної казначейської служби України до участі у справі залучено не було.

У той же час, слід зазначити, що згідно висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що внаслідок прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів серії АС №0000005985 від 04.05.2020 суб`єкта владних повноважень, позивач поніс реальні збитки в сумі 1616 грн, а тому вказані вимоги у цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відтак, слід відшкодувати заподіяні позивачу матеріальні збитки, понесені внаслідок протиправної евакуації та зберіганні та спеціальному майданчику транспортного засобу слід здійснювати за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди позивачу колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

У пунктах 2, 4 вказаної постанови зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Таким чином, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що подає відповідний позов.

Крім того, за правилами частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України закріплено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини другої ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Позивач, як на підставу заподіяння моральної шкоди, посилається на факт протиправного притягнення його до адміністративної відповідальності та незаконним затриманням його автомобіля.

Однак, колегія суддів зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Крім того, згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 25.10.1993 у справі «Гольм проти Швеції», від 29.11.1996 у справі «Саундерс проти Сполученого Королівства», від 25.07.2001 у справі «Перна проти Італії», від 13.07.2006 у справі «Сілін проти України» визнання порушення прав особи неправомірними діями інших осіб само по собі є достатньою справедливою сатисфакцією за моральну шкоду спричинену такими діями.

Оскільки позивач не надав суду жодного доказу спричинення йому моральної шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача та заявленою моральною шкодою в розмірі 10000 грн, як і не обґрунтував сам розмір моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди.

Стосовно відшкодування витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частин першої та третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

У статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У свою чергу, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату робіт (послуг) спеціаліста, перекладача чи експерта, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.06.2020 між позивачем та адвокатом Богінкевич А.М. було укладено договір про надання правової допомоги №57.

Відповідно до п. 4.2 Договору гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється у Додатку №1 до цього Договору, згідно якого гонорар адвоката складається з наступних наданих послуг:

- ознайомлення з матеріалами справи та формування позиції захисту - 800 грн;

- підготовка адвокатського запиту щодо надання копій документів - 800 грн;

- підготовка позову та супровідних документів (клопотань) - 2300 грн.

У подальшому, 15.09.2020 між позивачем та адвокатом Богінкевич А.М. було укладено додаткову угоду в якій відображено обсяг правової допомоги та розмір гонорару.

Згідно платіжного доручення №1 від 24.09.2020 позивачем здійснено оплату гонорару за договором про надання правової допомоги №57 від 01.06.2020 у розмірі 5000 грн.

Разом з тим, при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Колегія суддів звертає увагу на те, що розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, відтак надання попередньої консультації, а також вивчення та аналіз судової практики не стосуються розгляду конкретної судової справи.

Крім того, предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом, значимості таких дій у справі та часткового задоволення позовних вимог колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати на професійну правничу допомогу на суму 3000 грн є співмірними зі складністю цієї справи та наданим адвокатом обсягом послуг у суді першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат витрат на професійну правничу допомогу надану у суді апеляційної інстанції у розмірі 7000 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду апеляційної інстанції надано Договір №57 про надання правової допомоги від 01.06.2020, додаткову угоду від 15.09.2020 та додаткову угоду №2 від 19.02.2021, а також опис витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвокатом в суді апеляційної інстанції.

Так, згідно вказаного опису витрат вартість послуг правничої допомоги становить:

- ознайомлення з матеріалами справи рішення суду першої інстанції - 500 грн;

- аналіз судової практики для підготовки апеляційної скарги - 2000 грн;

- підготовка апеляційної скарги - 3000 грн;

- участь у судовому засіданні - 1500 грн.

Загальна вартість послуг правової допомоги у суді апеляційної інстанції становить 7000 грн.

Так, колегія суддів звертає увагу на те, що розподілу судових витрат підлягають лише ті витрати, що безпосередньо стосуються судової справи та її предмета, відтак аналіз судової практики для підготовки апеляційної скарги не є окремим видом надання правової допомоги, фактично є одним з етапів для складення апеляційної скарги.

Крім того, як вже зазначалось раніше предмет спору в цій справі не є значно складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, та не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Як наслідок, враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, дотримуючись принципів розумності, справедливості та пропорційності, колегія судді вважає можливим стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмір 3500 грн.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною третьою статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У силу вимог частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що під час подання позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1681,60 грн, що підтверджується квитанцією від 17.08.2020, та до суду апеляційної інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн., що підтверджується квитанцією від 24.02.2021.

Враховуючи, що даний позов підлягає до часткового задоволення, тому колегія суддів вважає за необхідне встановити розподіл судових витрат та визначити розмір судового збору, який підлягає відшкодуванню позивачу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 2102 грн. 00 коп.

Враховуючи вищевикладене доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції.

У силу вимог частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині задоволення позову про визнання протиправними дій інспектора з паркування Шимкова Ярослава Йосиповича щодо скасування акту №129 від 04.05.2020 огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу з прийняттям нового про відмову в цій частині у задоволені позову.

Крім того, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди, з прийняттям нового про часткове задоволення таких позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року -в частині задоволення позову про визнання протиправними дій інспектора з паркування відділу інспекції з паркування Деснянського району Управління (інспекції) з паркування Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Шимкова Ярослава Йосиповича щодо скасування акту №129 від 04.05.2020 огляду, тимчасового затримання та доставлення транспортного засобу - скасувати та прийняти нове рішення про відмову в цій частині у задоволені позову.

Скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року в частині відмови в задоволенні позову про відшкодування матеріальної шкоди.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 1616,00 грн (одна тисяча шістсот шістнадцять грн 00 коп.).

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в суд першої та апеляційної інстанції в розмірі 2102,00 (дві тисячі сто дві грн 00 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 (три тисячі грн 00 коп.) понесених в суді першої інстанції та 3500,00 (три тисячі п`ятсот грн 00 коп.) понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді І.О. Лічевецький

В.П. Мельничук

2016
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні події
ЕСПЧ
1