«Чернецький проти України»: Особиста свобода не є необхідною умовою для реалізації права на шлюб, а кожне додаткове обмеження прав особи під час ув`язнення повинно бути виправданим (ст. 12 Конвенції, заява № 44316/07, від 08.12.2016 р.)

Приєднуйтесь до нас в соціальних мережах: telegram viber youtube

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України В.М. Чернецький, звернувся до ЄСПЛ, стверджуючи порушення Україною ст.ст. 12, 14 Конвенції внаслідок обмеження його права на повторний шлюб під час його ув`язнення.

Заявника було засуджено до п`ятнадцяти років позбавлення волі. Під час ув`язнення Заявника за заявою його дружини шлюб було розірвано, про що Заявника - повідомлено. Згодом Заявник мав намір одружитися повторно, проте оскільки він особисто не отримав у органі РАЦС свідоцтво про розірвання шлюбу, то не міг укласти новий шлюб з лютого 2005 року до жовтня 2008 року. Прокуратура повідомила Заявнику, що він має право зареєструвати новий шлюб лише після особистого отримання свідоцтва про розірвання шлюбу у РАЦС після звільнення із в`язниці.

Заявник неодноразово звертався з приводу ситуації, що склалася, до Міністерства юстиції України, Уповноваженого з прав людини, пенітенціарних органів. У відповідь Заявнику було повідомлено, що процес запровадження змін до законодавства, внаслідок яких він зможе отримати свідоцтво про розлучення у в`язниці, триває.

У жовтні 2008 року Міністерство юстиції України видало наказ, відповідно до якого передбачалася тимасова процедура реєстрації розірвання шлюбу і видачі свідоцтв про розірвання шлюбу в установах відбування покарань. Через чотири місяці Заявник отримав відповідне свідоцтво, а згодом – зареєстрував новий шлюб.

ЄСПЛ наголосив, що особиста свобода не є необхідною умовою для здійснення права на шлюб. Ув`язнення позбавляє людину свободи, а також деяких цивільних прав і привілеїв. Проте це не означає, що особи, які перебувають в ув'язненні, не можуть, або тільки у виняткових випадках можуть здійснювати своє право на шлюб. Ув`язнений продовжує користуватися основоположними правами і свободами людини, які не суперечать змісту позбавлення волі, і кожне додаткове обмеження повинне бути виправданим.

ЄСПЛ констатував, що Заявник не міг одружитися повторно протягом тривалого часу, тому що влада не змогла завершити реєстрацію розлучення і забезпечити отримання Заявником свідоцтва про розірвання шлюбу у в`язниці. Водночас, протягом цього обмеження прав Заявника було визнане компетентними національними органами, проте правового захисту – не надано.

ЄСПЛ дійшов висновку, що обмеження прав Заявника було невиправданим і порушувало сутність права Заявника на шлюб і заснування сім'ї з новим партнером - таким чином, було порушено статтю 12 Конвенції.

Заявник також скаржився на те, що як ув`язнений зазнав дискримінації щодо реалізації права на шлюб. ЄСПЛ відзначив, що немає необхідності окремо розглядати дану скаргу.

Аналізуйте судовий акт: «Далбан проти Румунії» [ВП] (Dalban v. Romania [GC]), заява № 28114/95

«Фрасік проти Польщі» (Frasik v. Poland), заява № 22933/02

«В.К. проти Криту» (V.K. v. Croatia), заява № 38380/08

«О’Доног’ю та інші проти Сполученого Королівства» (O’Donoghue and Others v. the United Kingdom), заява № 34848/07

«Яремович проти Польщі» (Jaremowicz v Poland), заява № 24023/03

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Чернецький проти України»
(Заява № 44316/07)

СТРАСБУРГ
08 грудня 2016 року

ОСТАТОЧНЕ
08/03/2017

Автентичний переклад

Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції. Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Чернецький проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи палатою, до складу якої увійшли:

Ангеліка Нуссбергер (<…>), Голова,
Ерік Мьосе (<…>),
Ханлар Гаджієв (<…>),
Ганна Юдківська (<…>),
Андре Потоцький (<…>),
Йонко Грозєв (<…>),
Сіофра О’Лірі (<…>), судді,
та Мілан Блашко (<…>), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 15 листопада 2016 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 44316/07), яку 19 вересня 2007 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Володимир Мар’янович Чернецький (далі - заявник).

2. Уряд України (далі - Уряд) представляв його Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина.

3. Заявник стверджував, зокрема, що обмеження його права на повторний шлюб під час відбування покарання суперечило статті 12 Конвенції.

4. 10 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1963 році. У 2002 році він був засуджений та йому було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років. На час подій заявник відбував покарання в установі виконання покарань.

6. 01 лютого 2005 року за заявою дружини заявника відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України, місцевий орган реєстрації актів цивільного стану розірвав їхній шлюб. Заявнику було надіслано повідомлення про розірвання шлюбу.

7. Пізніше у лютому 2005 року заявнику та його новій партнерці К. було відмовлено у реєстрації шлюбу, оскільки заявник не отримав свідоцтво про розірвання шлюбу, як того вимагає стаття 116 Сімейного кодексу України. Цей документ міг бути отриманий виключно заявником у відповідному органі реєстрації актів цивільного стану.

8. Заявник клопотав, щоб його конвоювали до органу державної реєстрації з метою отримання свідоцтва про розірвання шлюбу. Його клопотання було залишено без задоволення, оскільки національне законодавство не передбачало конвоювання засуджених на таких підставах.

9. 16 червня 2005 року прокурор поінформував заявника, що згідно зі статтею 116 Сімейного кодексу України він має право одружитися вдруге після отримання ним свідоцтва про розірвання шлюбу. Однак це було б можливо лише після його звільнення з установи виконання покарань.

10. 17 серпня 2005 року заступник Міністра юстиції України розглянув скаргу, подану заявником, щодо відмови органів влади видати йому свідоцтво про розірвання шлюбу з метою повторного одруження. Він стверджував, що згідно з національним законодавством здійснити відповідні дії в установі виконання покарань було неможливо; а також неможливо було видати довіреність іншій особі, щоб вона діяла від імені заявника з цією метою. Заступник Міністра поінформував заявника, що був підготовлений проект про внесення відповідних змін до національного законодавства.

11. 23 січня 2006 року та 20 липня 2007 року Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поінформував заявника, що їм було відомо про цю проблему і що Міністерством юстиції був підготовлений проект про внесення змін до національного законодавства.

12. 30 липня 2007 року Державна пенітенціарна служба України повідомила заявнику, що він зможе отримати свідоцтво про розірвання шлюбу після свого звільнення з установи виконання покарань. Проект про внесення зміни до національного законодавства ще не був розглянутий.

13. 16 жовтня 2008 року Міністерство юстиції видало Наказ № 1761/5, який передбачав тимчасовий порядок реєстрації розірвання шлюбу та видачі свідоцтв про розірвання шлюбу в установах виконання покарань.

14. У грудні 2008 року заявник був особисто поінформований про процедуру, запроваджену Міністерством юстиції.

15. 06 лютого 2009 року за клопотанням заявника йому було видано свідоцтво про розірвання шлюбу в установі виконання покарань.

16. 13 липня 2009 року заявник та К. подали заяву про реєстрацію їхнього шлюбу. 14 серпня 2009 року місцевий орган реєстрації актів цивільного стану зареєстрував їхній шлюб.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року (у редакції, чинній на час подій)

17. Відповідні положення Кодексу передбачають:

Стаття 14. Здійснення сімейних прав

«1. Сімейні права є такими, що тісно пов’язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. …».

Стаття 21. Поняття шлюбу

«1. Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

2. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя. …».

Стаття 107. Розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного з подружжя

«1. Шлюб розривається державним органом реєстрації актів цивільного стану за заявою одного із подружжя, якщо другий із подружжя:

3) засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менш як три роки. …».

Стаття 115. Реєстрація розірвання шлюбу

«... 2. Розірвання шлюбу засвідчується Свідоцтвом про розірвання шлюбу...».

Стаття 116. Право на повторний шлюб після розірвання шлюбу

«1. Після розірвання шлюбу та одержання Свідоцтва про розірвання шлюбу особа має право на повторний шлюб».

B. Кримінально-виконавчий кодекс України від 11 липня 2003 року

18. Відповідно до статті 110 Кодексу засуджені мають право на короткострокові побачення тривалістю до чотирьох годин і тривалі - до трьох діб. Короткострокові побачення надаються засудженим для зустрічі з родичами або іншими особами у присутності представника колонії. Тривалі побачення надаються засудженим тільки для зустрічі з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки). Тривалі побачення можуть також надаватися засудженому для зустрічі з особою, з якою він або вона проживали як подружжя, але не перебували у шлюбі, за умови, що в них є спільні неповнолітні діти. Оплата послуг за користування кімнатами побачень здійснюється засудженими або їхніми відвідувачами.

C. Наказ Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2008 року № 1761/5 (втратив чинність 30 серпня 2010 року)

19. Наказ передбачав тимчасовий порядок реєстрації розірвання шлюбу в установах виконання покарань. За заявою засудженого посадова особа місцевого органу реєстрації актів цивільного стану могла реєструвати розірвання шлюбу та видавати свідоцтво про розірвання шлюбу в установі виконання покарань.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 12 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився за статтею 12 Конвенції на те, що відмова національних органів влади зареєструвати його новий шлюб порушила його право на шлюб та створення сім’ї.

21. Стаття 12 Конвенції передбачає таке:

«Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім’ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.».

A. Прийнятність

22. Уряд стверджував, що юридична перешкода, яка не давала можливості заявнику укласти повторний шлюб, припинила своє існування із запровадженням Міністерством юстиції України тимчасового порядку. У подальшому це питання було врегульоване Верховною Радою України у законодавстві щодо реєстрації актів цивільного стану. Уряд наголосив, що 06 лютого 2009 року заявнику було надано свідоцтво про розірвання шлюбу, але він і його нова партнерка подали заяву про реєстрацію шлюбу майже через півроку. Уряд дійшов висновку, що заявник не мав статусу жертви щодо його скарги.

23. Заявник підтримав свою скаргу.

24. Суд зазначає, що скарга заявника стосується періоду з лютого 2005 року по жовтень 2008 року, коли органи влади визнали наявність проблеми у заявника, але не забезпечили його засобом юридичного захисту. Отже, заявник міг стверджувати, що він має статус жертви щодо відповідного періоду (див. рішення у справі «Далбан проти Румунії» [ВП] (Dalban v. Romania) [GC], заява № 28114/95, пункт 44, ЄСПЛ 1999-VI). Наступний період, на який посилається Уряд, не є предметом розгляду справи. Отже, Суд відхиляє заперечення Уряду про відсутність у заявника статусу жертви.

25. Суд також зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він зазначає, що ця скарга не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

26. Заявник підтримав свою скаргу.

27. Уряд не надав коментарів щодо суті.

28. Суд повторює, що стаття 12 гарантує основоположне право чоловіка та жінки на шлюб та створення сім’ї. Здійснення права на шлюб призводить до виникнення соціальних, особистих та правових наслідків. Воно здійснюється відповідно до національного законодавства Договірних Держав, але встановлені ним обмеження не повинні перешкоджати або зменшувати право в такий спосіб або в такій мірі, щоб порушити саму суть права (див. рішення у справі «О’Донох’ю та інші проти Сполученого Королівства» (O’Donoghue and Others v. the United Kingdom), заява № 34848/07, пункт 82, ЄСПЛ 2010 (витяги), з подальшими посиланнями).

29. Особиста свобода не є необхідною передумовою для здійснення права на шлюб. Ув’язнення позбавляє особу її свободи, а також - неминуче або неявно - деяких цивільних прав та привілеїв. Однак це не означає, що ув’язнені не можуть або лише у виключних випадках можуть здійснити своє право на шлюб. Як Суд неодноразово зазначав, ув’язнений продовжує користуватися основоположними правами та свободами людини, які не суперечать суті позбавлення свободи, і кожне додаткове обмеження повинно бути виправдане органами влади (див. згадане рішення у справі «Яремович проти Польщі» (Jaremowicz v. Poland), пункт 51, та рішення у справі «Фрасік проти Польщі» (Frasik v. Poland), заява № 22933/02, пункт 91, ЄСПЛ 2010 (витяги)).

30. Хоча право на розірвання шлюбу не може ґрунтуватися на статті 12 Конвенції, якщо національне законодавство передбачає можливість розірвання шлюбу, вона гарантує розлученим особам право на повторний шлюб без необґрунтованих обмежень (див. рішення у справі «Ф. проти Швейцарії» (F. v. Switzerland) від 18 грудня 1987 року, пункт 38, Серія A № 128). Зокрема, заборона на укладення повторного шлюбу на строк три роки, встановлена як цивільно-правова санкція, була визнана такою, що порушує статтю 12 (там само, пункти 33–40). Неспроможність національних органів влади здійснити процедуру розірвання шлюбу упродовж розумного строку порушувала за конкретних обставин питання за статтею 12 Конвенції (див. рішення у справі «В.К. проти Хорватії» (V.K. v. Croatia), заява № 38380/08, пункт 106, від 27 листопада 2012 року).

31. Щодо цієї справи, заявник, який був ув’язненим, не міг укласти шлюб зі своєю новою партнеркою з лютого 2005 року до жовтня 2008 року, оскільки органи влади не могли завершити процедуру реєстрації розірвання шлюбу заявника та видати йому свідоцтво про розірвання шлюбу в установі виконання покарань. Як було зазначено, органи влади визнали наявність у заявника проблеми протягом цього періоду, але не забезпечили його засобом юридичного захисту.

32. Суд також зазначає, що обмеження права заявника на повторний шлюб, яке виникло, було значним за своєю тривалістю, оскільки воно тривало понад три роки та сім місяців. Це обмеження ще більш обтяжувалось тим фактом, що право заявника на побачення з іншими особами в установі виконання покарань було суворо обмеженим. Зокрема, згідно зі статтею 110 Кримінально-виконавчого кодексу України заявник міг вимагати короткострокових побачень з новою партнеркою, які могли тривати не більше чотирьох годин, і проводитися у присутності представника колонії. Тривалі побачення були неможливими, поки не буде зареєстровано шлюб (див. пункт 18).

33. Ураховуючи обставини справи, Суд доходить висновку, що відповідне обмеження було необґрунтованим і порушило саму суть права заявника на шлюб та створення сім’ї зі своєю новою партнеркою.

34. Відповідно було порушено статтю 12 Конвенції щодо періоду з лютого 2005 року по жовтень 2008 року.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ

35. Заявник скаржився на те, що як ув’язненого його було піддано дискримінаційному поводженню щодо його можливості здійснити право за статтею 12 Конвенції.

36. Скарга підпадає під дію статті 14 Конвенції, яка передбачає:

«Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою».

37. Суд зазначає, що ця скарга пов’язана з розглянутою вище і, отже, вона також має бути оголошена прийнятною.

38. Беручи до уваги наведені висновки за статтею 12 Конвенції, Суд вважає, що немає необхідності розглядати, чи було у цій справі порушення статті 14 (див. рішення у справах «Бочан проти України № 2» [ВП] (Bochan v. Ukraine (no. 2) [GC], заява № 22251/08, пункт 68, ЄСПЛ 2015, та «Мамчур проти України» (Mamchur v. Ukraine), заява № 10383/09, пункт 118, від 16 липня 2015 року).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

39. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Шкода

40. Заявник вимагав 50 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

41. Уряд стверджував, що вимога є необґрунтованою.

42. Суд вважає, що у зв’язку з фактами, що стали підставою встановлення порушення у цій справі, заявник мав зазнати болю та страждань. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

43. Заявник не подав вимог за цим пунктом. Тому Суд нічого не присуджує.

C. Пеня

44. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що було порушено статтю 12 Конвенції щодо періоду з лютого 2005 року по жовтень 2008 року.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу за статтею 14 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику 3 000 (три тисячі) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 08 грудня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

Заступник Секретаря

Мілан БЛАШКО

Голова

Ангеліка НУССБЕРГЕР

3538
Переглядів
0
Коментарів
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярні судові рішення
Популярні події
ЕСПЧ
0