Чи потрібно обережно ставитися до ідеї прийняття нового Кримінального кодексу України?

На сьогодні в Україні багато прихильників прийняття нового Кримінального кодексу України. Пов'язано це як з суто юридичними причинами так і з політичними міркуванням - необхідністю остаточного розриву з радянським минулим. Адже, до прикладу, багато положень Загальної частини чинного Кримінального кодексу України 2001 року було перенесено до цього Кодексу з Основ Кримінального права СРСР і радянських союзних республік 1991 року, яке хоча так і не встигло набути чинності в СРСР через розпад останнього, однак справило свій, на мій погляд, негативний вплив на Загальну частину нашого Кримінального кодексу, у тому числі, запровадивши занадто складну та непрактичну систему класифікації злочинів.

Про наявність політичного виміру в реформуванні Кримінального кодексу свідчить створення Указом Президента України Робочої групи з питань розвитку кримінального права, яка й розробила проект нового Кримінального кодексу України.

Проте не можу поділити думку тих, хто активно ратує за якнайшвидше прийняття нового Кримінального кодексу України, зокрема шановного професора Миколи Хавронюка. Хоча й цілком розділяю його зауваження та застереження до положень чинного Кримінального кодексу України.

Причина моїх пересторог і заперечень на різку реформу кримінального кодексу суто прагматична. На сьогодні в судах загальної юрисдикції, на моє переконання, найбільшою проблемою є істотне порушення принципу безперервності слухання кримінальних проваджень і слухання судових кримінальних справ, в яких не визнається вина обвинуваченими, роками та навіть десятиліттями. І це при тому, що в кримінальному процесі суд є основоположним і фінальним елементом щодо висунутих звинувачень.

Справи за обвинуваченням осіб в тяжких і навіть особливо тяжких злочинах часто-густо закриваються, по всій Україні, за строками давності. І я вже не кажу про нетяжкі злочиним та проступки. Судові засідання в середньому відбуваються раз в місяць і тривають декілька годин, втрачається ефект безпосередньості доказової інформації та цінність свідчень. Майстерністю адвоката та прокурора стають не знання кримінального права та аналіз доказів, а схоластичні маневри в процесі. Суди загальної юрисдикції, особливо в великих містах, катастрофічно недоукомплектовані працівниками апарату суду, помічниками та секретарями суддів і навіть самими суддями.

Навіть Вищий антикорупційний суд, який має зовсім інші організаційно-матеріальні спроможності в порівнянні зі звичайними місцевими судами, і той поступово починає потопати в тяганині та порушенні розумності строків кримінального судочинства.

Як приклад, назву лише слухання справи в суді першої інстанції колегіально, хоча суддів і так не вистачає, а толку з цих положень для справедливості не багато, адже направляючий, той хто пише рішення - все одно головуючий. Чи може ви бачили багато окремих думок суддів в судах першої чи апеляційної інстанції?

Йдучи далі, на сьогодні Європейський суд з прав людини в своїх численних рішеннях визнав системність проблеми розумних строків судового розгляду кримінальних справ в Україні та вже ухвалює рішення з цього предмету в спрощеному порядку комітетом у складі трьох суддів - тобто, читай: порушення держави Україна системне й очевидне.

А де в цій ситуації перевірка судом обгрунтованості висунутих прокурором обвинувачень? Тобто перевірка роботи прокурора, який в кафківському процесі стає просто королем ситуації: висунув обвинувачень і років п'ять хоч трава не рости, поки справа болтається в першій інстанції...

А де тут права потерпілих на відшкодування та справедливість? Де тут репутації держави?

До чого в цій ситуації призведе прийняття нового Кримінального кодексу? Очевидно, до ще більшого порушення розумності строків слухання кримінальних справ. Адже суддям, прокурорам, адвокатам потрібно буде елементарно вивчити нове законодавство, яке до того ж - у випадку пом'якшення відповідальності - матиме для обвинувачених зворотню дію в часі. Кількість справ в судах також істотно зросте. Адже засуджені почнуть подавати клопотання про зміну покарання через зміну кримінального закону або й взагалі їх повну реабілітацію у зв'язку з декриміналізацією їх діяння новим Кримінальний кодексом - питання далеко не завжди очевидне. Тобто, прийняття зараз нового Кримінального кодексу лише поглибить і так глобальну й головну на сьогодні проблему українського кримінального судочинства - порушення розумності строків розгляду кримінальних справ і недотримання принципу безперервності їх судового розгляду та невідворотності покарання.

Переконаний - питання прийняття нового Кримінального кодексу України потрібно відкласти на декілька років і за цей час провести "малу реформу" кримінального судочинства та точне й цільове виправлення його матеріально-організаційного забезпечення. На законодавчому рівні, в першу чергу, мова йде про внесення змін до положень КПК України, зокрема:

- Прибирання надто бюракратизованих процедур у слідчого судді на стадії досудового розслідування. Адже в світі судовий контроль на досудовій стадії в першу чергу направлений на захист особистої свободи людини (питання взяття під варту й домашнього арешту), недоторканість житла (питання судового запобіжнику за необгрунтованими обшуками) та недопущення інших зловживань щодо права на приватність (це й питання відсторонення від посади і питання судового контролю за негласним зняттям інформації). Очевидно, що правки лозових і подібні до них процесуальні вигадки і близько не стосуються забезпечення вказаних фундаментальних прав.

- Переглянути положення про підготовчу стадії судового розгляду, її сутнісний зміст; крім того, прибрати колегіальний розгляд справ в суді першої інстанції (крім випадку, коли межі санкції статті передбачають пожиттєве позбавлення волі).

- Переглянути ситему та межі компетенції судів апеляційної та касаційної інстанції. Адже в кримінальному судочинстві головним має бути суд першої інстанції, а процедурні скасування його вироку - рідкими виключення. У той же час, особливо щодо виправдувальних вироків, суди вищих інстанції часто-густо просто вишукують процедурні підстави до скасування вироку, як то відсутність повістки про виклик потерпілого в одне з судових засідань. Варто також згадати, що на території України тривалий час існував розгляд кримінальних справ лише на рівні першої інстанції та касації. Чи не варто повернутися до двоступеневого рівня судової системи, однак поділити суди першої інстанції на місцеві та окружні, утворенні на базі нинішніх кримінальних палат апеляційних судів?

Варто згадати і про посилення контролю за дотримання розумних строків у кримінальному судочинстві як необхідному елементі кримінальної політики держави. Особистій відповідальності суддів і прокурорів за порушення таких розумних строків або в частині прокурорів, очевидно необгрунтовано висунуті обвинувачення. Адже на сьогодні кримінальний процес навіть не містить інституту окремої ухвали суду.

Але, повертаючись до головної теми даної статті, переконаний на сьогодні прийття нового Кримінального кодексу в Україні не на часі та призведе лише до погіршення права на справедливий суд в сфері кримінального судочинства.

Недолугість чи дублювання окремих статей Особливої частини чинного Кримінального кодексу, їх неузгодженість з положеннями КУпАП чи занадту суворість санкцій, на моє переконання, можна виправити шляхом внесення відповідних змін до КК України без оновлення звичної системності всього Кодексу. Аналогічно - в питанні виконання Україною своїх зобов'язань у сфері розслідування на національному рівні воєнних злочинів і імплементації окремих положень Римського Статуту - достатньо оновити відповідний розділ КК України.

На останок лише наголошу, що при реформуванні кримінально-правових положень варто зажди брати до увагу їх взаємозв'язок з кримінальним процесом, тобто наповненням норми права реальним буттям. Адже будь-яка реформа кримінального права в правовій державі має бути направлена, у тому числі, на покращення гарантій справедливого кримінального судочинства (ст. 6 Європейської конвенції з прав людини) чи хоча б забезпечення дотримання права кожного на справедливий суд. Нехтування реальністю легко може призвести до наслідків, за своєю суттю зворотних від очікуваних від реформи!

Автор статті: Буняк Валерій Сергійович