Главная Блог ... Аналитические статьи Статьи Звільнення директора за власним бажанням : проблеми права при визначенні юрисдикції Звільнення директора за власним бажанням : проблем...

Звільнення директора за власним бажанням : проблеми права при визначенні юрисдикції

Отключить рекламу
 - 09a32e801944e5b978180cfc4aab9cb5.jpg

Аналіз практики розгляду справ за позовами директорів до свого Товариства (корпорації) про своє звільнення з посади за власним бажанням, а також публікацій колег з цього питання спонукає до висловлення своїх міркувань щодо проблем та шляхів їх подолання як у судовій практиці так і в доктрині корпоративного права.

Актуальність дослідження викликана, у першу чергу, величезним практичним інтересом, оскільки на розгляді в судах знаходяться справи, що потребують швидкого і правильного вирішення, захисту права та інтересу директорів, які попали у пастку своєї посади, від якої не знають як позбавитися.

Остання судова практика

У постанові КЦС ВС від 07.03.2024 у справі № 752/21453/20 Суд, після повернення справи з ВП ВС, вказав, що позов директора, звільненого на підставі п.9 ч.1 ст.36 КЗпП не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, вирішив справу в порядку цивільного судочинства. Це означає, що для визначення юрисдикції має значення також і підстава, з якої звільнено керівника корпорації.

Один із суддів цієї колегії, наполягаючи на своїй оцінці обставин справи і права, висловив Окрему думку, пославшись на правову позицію ВП ВС у справі № 127/27466/20, що цей спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства відповідно до вимог статті 20 ГПК України, а рішення, що прийняті у цій справі порушують правила юрисдикції загальних судів.

У цій справі № 127/27466/20 ВП ВС постановою від 06.09.2023 частково задовольнила касаційну скаргу Корпорації, скасувала рішення Господарського суду Вінницької області від 12.05.2022 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2022 із закриттям провадження у справі за позовом Директора про визнання звільненим з посади керівника та зобов’язання вчинити певні дії.

Правові позиції ВП ВС

Мотивуючи це рішення, ВП ВС виснувала, що створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (ч. 1 ст. 99 ЦКУ), п. 7 ч. 2 ст. 30 ЗУ від 06.02.2018 № 2275-VIII «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон № 2275-VIII)) або в окремих випадках — наглядової ради товариства (ч. 2 ст. 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління, та які є підставою для виникнення відносин представництва в цивільних/господарських відносинах Корпорації як юридичної особи. Окрім того між директором та Корпорацією виникають трудові відносини, що регулюються законодавством про працю, у зв’язку з укладенням в установленому порядку (ч. 12 ст. 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

Важливим є правовий висновок ВП ВС, що у разі, коли між Корпорацією і Директором, як у справі що розглядається, не укладався трудовий договір (контракт), то між ними не виникає спору про припинення такого правочину як трудовий договір. Тому, у спірних правовідносинах норми законів про працю, зокрема ст. 38 КЗпП про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, — не застосовується.

ВП ВС зробила правовий висновок, що відносини Керівника з управління Товариством становлять основу відносин між товариством та цією особою. Визнання трудових правовідносин припиненими, або звільнення Директора у таких відносинах спрямовано на припинення правовідносин з управління, які існують між Директором та Товариством.

При цьому ВП ВС визначила алгоритм, за яким у спірних правовідносинах мають припинятися повноваження з корпоративного управління. Цей порядок є відмінним від алгоритму припинення трудових відносин, який встановлено для усіх інших категорій працівників – попередження роботодавця письмово за два тижні. Для корпоративних відносин ця норма не застосовується.

Слід застосовувати приписи корпоративного закону, зокрема ч. 2-5 та 11 ст. 32 Закону № 2275-VIII. Директор для припинення своїх повноважень за своєю власною ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (п. 1 ч. 7 ст. 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов’язків (ч. 13 ст. 39 Закону № 2275-VIII), дотримуючись особливостей порядку, встановленого статутом Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів повідомити кожного з учасників про порядок денний, дату, час, і місце їх проведення, а також забезпечити учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного за місцезнаходженням Товариства.

За вказаними висновками і алгоритмом, якщо Директор не організував свого звільнення з дотриманням вказаного порядку звільнення за Законом та Статутом, то він не має права вимагати припинення своїх повноважень керівника через суд. Перешкодою для припинення управлінський повноважень директора є приписи закону, що товариство не може діяти без директора, його зміна обов’язково повинна супроводжуватися призначенням нового директора, який приймає естафету управління Корпорацією, забезпечуючи керівництво поточною діяльністю та представництво і самопредставництво товариства.

Ця норма робить неможливим прийняття рішення судом про визнання припиненим трудового договору з Товариством після спливу двох тижнів з дня повідомлення учасників (засновників) про звільнення за власним бажанням, оскільки по суті зводиться до рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, — припинення трудових правовідносин ретроспективно без прийняття загальними зборами Корпорації відповідного управлінського рішення.

При дотриманні Директором зазначеного алгоритму належним та ефективним способом захисту його прав та законних інтересів у такому випадку буде вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які будуть припинені саме з дати набрання таким судовим рішенням законної сили. Очевидно, як ми вбачаємо, що в подальшому, після набрання рішенням законної сили, відповідальність за те, чи новий директор став до виконання обов’язків з управління, чи ні, лягає на учасників (засновників) Корпорації.

Двоє суддів ВП ВС погодилися з висновками про визначення господарської юрисдикції таких спорів. В той же час, вважають, що ВП ВС не надала відповіді на такі питання, що мали би бути вирішені. Так, якщо Законом встановлено 30-денний строк повідомлення учасників Корпорації до запланованої дати проведення загальних зборів, то при виконанні Директором цих умов, однак не вирішення зборами питань звільнення і призначення нового керівника, то: (1) чи можна вважати, що його повноваження припинені у день, коли мали б відбутись збори, або (2) чи виникає у нього право вимагати припинення своїх повноважень у загальних зборів.

Судді звертають увагу, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться, зокрема, на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а саме — повноваження Директора припиняються з моменту набрання судовим рішенням законної сили.

Також розгорнуту Окрему думку висловили ще п’ятеро суддів ВП ВС, які вважають, що у цих відносинах, що розглянуті судом у справі № 127/27466/20 (постанова від 06.09.2023), які оприлюднили свій висновок, що спір між сторонами є індивідуальним трудовим, отже має розглядатися місцевим судом загальної юрисдикції.

Обгрунтування незгоди здійснено з таких позицій, що:

  • Оскільки цей Директор (позивач) не є учасником (засновником, акціонером, пайовиком) товариства, тому будь-які корпоративні права в Директора не виникали, не здійснювалися, не змінювалися і не припинялися.
  • Оскільки Директор звернувся до Товариства із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП, то це визначає спір як трудовий, що виключає віднесення цього спору до господарської юрисдикції.
  • Визначення таких спорів як корпоративні призводить до розпорошення трудових спорів між різними юрисдикціями, штучної зміни юрисдикції трудового спору про звільнення Директора за власним бажанням, передання таких трудових спорів у господарську юрисдикцію погіршує становище і правовий захист найманих працівників — Директорів.
  • Такий спір визначається як корпоративний та належить до юрисдикції господарського суду лише «за умови, що одноосібний виконавчий орган (директор) товариства є його учасником (засновником, акціонером, членом)».

Наші міркування щодо обставин та їх оцінки

Підтримуючи правові позиції більшості суддів ВП ВС, викладених 06.09.2023 у справі № 127/27466/20, що правовідносини між керівником і корпорацією носять корпоративні відносини, а справа має розглядатися в судах господарської юрисдикції, вважаємо за необхідне доповнити аргументацію цієї позиції наступним.

На нашу думку потребують додаткового пояснення і аргументації декілька категорій і понять, саме які є каменем спотикання і викликають різні погляди та оцінки цивілістів на позицію господарників: «господарське право та його предмет і метод», «корпоративне право», «юридична особа» та «представництво юридичної особи (самопредставництво)», «відносини з організації та управління юридичною особою» тощо.

Предметом регулювання господарського права, що визначений нормами ГК, є господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, наділені господарською компетенцією, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарська діяльність — діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність: підприємництво або некомерційна діяльність.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Статтею 160 ЦК визначено структуру управління Товариствами, яка передбачає чіткий розподіл функцій з безпосереднього управління поточною (операційною) діяльністю Товариства, які здійснює виконавчий орган, та функцій контролю за роботою виконавчого органу, а також інших керівників акціонерного товариства (у тому числі керівників підрозділів контролю та внутрішнього аудиту), які здійснює наглядова рада.

Самостійний суб’єкт господарювання, який систематично здійснює виробничу, торговельну та ін. діяльність — є підприємством.

Управління підприємством (ст. 65 ГК) здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник підприємства здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник є посадовою особою підприємства, має обов’язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов’язки) — майном підприємства.

Ключове значення в наведених нормативних актах так і в доктрині приділяється “господарській діяльності”, яка визначає галузеве походження усіх інших категорій і понять — господарського права України. Ця галузь права регулює відносини діючих суб’єктів господарювання, утворених на основі майна, забезпечених людськими ресурсами, які організовані під єдиним управлінням для виробництва товарів, робіт, послуг.

Згідно ст. 92 96 96-1 ЦК власники корпоративних прав та органи юридичної особи здійснюють повноваження управління нею, що є формою реалізації корпоративних відносин. Право на управління та контроль над акціонерним товариством дає можливість впливати на його рішення та господарську політику.

Управління майном і працівниками у господарському праві розглядається не лише як одна з правомочностей власника, а як діяльність (функція) його органів управління, функція керівника господарюючого суб’єкта. Функція організації господарства та управління ним здійснюється адміністрацією та службовими особами підприємства, які, в залежності від свого правового положення в системі органів управління, наділені власною компетенцією з управління майном, працівниками. Поняття “організовувати” в словниках, тлумачиться, наприклад, так: 1) створювати, засновувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них; 2) здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення; 3) згуртовувати, об’єднувати кого-небудь з певною метою; 4) чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь.

Разом з вищим органом управління Директор виконує спільну для них функцію, яка об’єднується досягненням загальної волі і мети створення підприємства — організувати використання вкладеного капіталу та майна, трудові ресурси і кадрову роботу, договірну та фінансову діяльність, облік та звітність тощо для виробництва товарів (робіт, послуг), а також забезпечення існування підприємства в умовах економічної конкуренції. В кінцевому рахунку мета господарювання для власника (засновника акціонера) та для керівника одна, — отримання прибутку та інших запланованих соціальних результатів.

Загальні збори і Директор, згідно доктрини управління «Альтер его» («друге Я»), — єдине ціле, одна й та ж сама особа, через яку юридична особа набуває чеснот Особистості в публічних та цивільних / господарських відносинах.

Збільшення аргументів на користь господарської юрисдикції

До мотивації рішення ВП ВС, що створення (обрання) виконавчого органу товариства загальними зборами учасників товариства породжує між Зборами та Директором корпоративні відносини, в результаті чого Директор наділяється повноваженнями з управління та представництва в цивільних / господарських відносинах, слід додати таке.

«Управління» юридичною особою тут слід розглядати як інститут права, який не належить до цивільного права. Насправді при обранні/призначенні Директора юридичні відносини виникають особисто між учасниками Корпорації, як володарями корпоративного права і похідного від нього –права управління, та особою-Директором. Це відносини з управління юридичною особою. Учасники, яким право управління Товариством належить як частина корпоративних повноважень, передають ці повноваження Директору, який зобов’язується взяти на себе тягар «організації та управління» юридичною особою. За нормами КЗпП Директор, разом з учасниками Товариства стають роботодавцями для працівників, яких Директор наймає на роботу для виконання планів діяльності підприємства. Саме Директор і учасники корпорації, які його наділили повноваженнями, за законом є відповідальними за результати господарювання підприємства як юридичної особи. З дня видачі Директором свого наказу, що він став до виконання повноважень, він представляє у внутрішніх і зовнішніх відносинах з органами влади та у приватних відносинах не просто юридичну особу, а усіх власників корпоративних прав – бенефіціарів юридичної особи. Директор є адміністрацією підприємства. Управлінські повноваження ґрунтуються на принципах субординації, носять владний, адміністративний та господарсько-правовий характер, засновані на владі-підпорядкуванні, контролі і трудовій дисципліні.

Директор, взявши на себе тягар «організації та управління» юридичною особою, має дотримуватися законодавства та правил такого управління. На нашу думку, тут не має юридичного значення, Директор володіє часткою в статутному капіталі свого Товариства чи ні. В будь-якому разі Директор отримує корпоративну та адміністративну владу. Для Директора встановлюється законодавством і виникає при вступі на посаду особливий правовий режим трудових прав. За Директором, безумовно, зберігається право звільнитися з роботи за власним бажанням. Але не за два тижні, як для загального правила звільнення найманого (Директором) працівника. Директор, що діє як керівник юридичної особи та як роботодавець не може звільнитися з посади за два тижні (14 днів). Для нього законодавчо та за статутом існує інший порядок, який імперативно слід вважати виключенням із загального правила для звільнення за власним бажанням. Вважаємо аксіоматичним, що Директор, який обраний (призначений) на посаду і виконує свою роботу, є працівником підприємства, якого, окрім управлінських корпоративних відносин, з підприємством пов’язують і трудові відносини, які гарантують Директору багато інших прав та інтересів, як працівника. За Директором зберігається як основоположне право бути звільненим за власним бажанням. Але не у порядку, що визначений ст. 38 КЗпП, а в особливому порядку, на який він погодився, обіймаючи посаду Директора.

Це правило виключає судження про примушування Директора до роботи після сплину двох тижнів попередження, застосування рабства, кріпацтва тощо.

Відповідно до приписів ст. 20 ГПК справи Директорів підпадають під визначення їх як справ (спорів), що виникають з корпоративних відносин, які пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, а тому дійсно відносяться до юрисдикції господарських судів.

Не можна в такому разі говорити про штучну зміну юрисдикції спору про звільнення Директора з цивільної на господарську, оскільки юрисдикція визначена законом (ст. 20 ГПК).

Тому, слід переосмислити висновок ВП ВС, що «у разі, коли між Корпорацією і Директором не укладався трудовий договір (контракт), то між ними не виникає спору про припинення такого правочину як трудовий договір». Загальне правило, якщо працівника допущено до виконання роботи, то трудові відносини – виникли. А інший висновок, що «у спірних правовідносинах норми законів про працю, зокрема ст. 38 КЗпП про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, – не застосовується», має випливати не з того, що з Директором не укладено трудовий договір (контракт), а з того, що Директор, не залежно є контракт чи немає, є носієм корпоративного управління (корпоративних прав), через що для нього існує особливий порядок звільнення за власним бажанням (розірвання трудового договору, ст. 38 КЗпП).

Щодо суб’єктного складу справи про звільнення директора за власним бажанням

Важливим і юридично значущим фактом є те, що при призначенні Директора і наділенні його функціями «організації і управління» юридичною особою власники корпоративних прав діють від свого імені особисто. Воля кожного власника об’єднуєтся з такими ж волевиявленнями інших учасників і оформлюється протокольним рішенням Зборів учасників.

На практиці в ЄДРСР ми зустрічаємо різні справи, позивачами в яких є керівник, а відповідачем — Корпорація, керівником якої він є.

Належність такого складу суб’єктів викликає сумніви через таке. Правова доктрина визначає, що юридична особа в цивільних, господарських та процесуальних відносинах це «фікція юридична», є особою уявною, яка існує лише у вимірі правової реальності та не діє безпосередньо сама за власною волею, вона набуває права та обов’язки через свої уповноважені органи, які завжди представлені фізичними особами, що діють від її імені.

Тут ми бачимо, що Директор є позивачем та, в той же час, — відповідачем.

Повідомлення про бажання звільнитися за власною ініціативою зроблено на ім’я юридичної особи, яку він же, Директор, і уособлює. Про повідомлення учасників товариства про скликання зборів відомостей немає.

Самій юридичній особі, як відповідачеві не належать корпоративні права. По суті спір виник через те, що вищий орган Товариства не реалізував свої повноваження звільнення директора, за яким Директор звернувся. Змістом позову є примусове припинення права управління Корпорацією, від якого Директор вирішив позбавитися за власним бажанням. Власниками корпоративних прав і особами, яким належать правомочності звільнення/призначення Директора, є учасники Товариства. Отже, думається, що належними співвідповідачами у таких спорах мають бути власники корпоративних прав.

Вбачається правильним складом учасників спору визначати, як це є в численних справах з ЄДРСР, коли співвідповідачами у справах також вказуються засновники, учасники Корпорації. Щонайменше, їх слід залучати до участі у справі у якості третіх осіб.

Автор статті: Павло Пригуза,

суддя Господарського суду
Закарпатської області, к.ю.н.

Джерело: ЮП

  • 839

    Просмотров

  • 0

    Коментарии

  • 839

    Просмотров

  • 0

    Коментарии


  • Поблагодарить Отключить рекламу

    Оставьте Ваш комментарий:

    Добавить

    Другие наши сервисы:

    • Бесплатная консультация

      Получите быстрый ответ на юридический вопрос в нашем мессенджере , который поможет Вам сориентироваться в дальнейших действиях

    • ВИДЕОЗВОНОК ЮРИСТУ

      Вы видите своего юриста и консультируетесь с ним через экран, чтобы получить услугу, Вам не нужно идти к юристу в офис

    • ОБЪЯВИТЕ СОБСТВЕННЫЙ ТЕНДЕР

      На выполнение юридической услуги и получите самое выгодное предложение

    • КАТАЛОГ ЮРИСТОВ

      Поиск исполнителя для решения Вашей проблемы по фильтрам, показателям и рейтингу

    Популярные аналитические статьи

    Смотреть все статьи
    Смотреть все статьи
    logo

    Юридические оговорки

    Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

    Полный текст