За несвоєчасне введення в експлуатацію будинку суд стягнув пеню на користь інвестора застосувавши ЗУ "Про захист прав споживачів" (КЦС/ВС у справі № 607/1569/19 від 20.05.2021)

Фабула судового акту: У цій справі інвестор звернувся з позовом про розірвання договору із забудовником, стягнення грошових коштів та нарахованої пені.

Так, на момент подання позовної заяви готовність об’єкту інвестування становила лише 3 % і, очевидно, ніщо не вказувало на прогрес у будівництві.

У зв’язку з зазначеним, позивач просив суд розірвати спірний договір та стягнути з відповідача на його користь суму фактично сплачених коштів.

Крім того, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», просив стягнути на його користь аж 14 314 591,50 грн пені, виходячи із розрахунку (288 310 грн х 3 % х 1 655 днів прострочення) за прострочення виконання завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію.

Ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги).

Отож, за кілька років, згідно з умовами цієї статті закону, набігла чимала сума пені.

Цікаво, що в рішенні суду першої інстанції зроблено висновок про те, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» не слід застосовувати до даних правовідносин, а отже, і стягувати суму пені на користь позивача.

Апеляційний суд зробив протилежний висновок, проте зменшив розмір пені до 30 000,00 грн, оскільки розмір пені, який просить стягнути позивач, на думку суду, є непропорційним. Такої ж точки зору дотримався й ВС.

Позитивне рішення для інвесторів в нерухомість, щоправда, зрозуміло, що в кожному конкретному випадку, розмір шкоди буде визначено судами по-різному, виходячи із критерія розумності.

Аналізуйте судовий акт: Обставини за яких прийняті рішення попередніх судів можна скасувати та перейти до нового (повторного) розгляду у типових справах із махінацій забудовників (КЦС/ВС від 12.06.2019р. у справі №369/5325/16-ц)

Позов про знесення самочинно збудованого об'єкта може бути пред'явлено органом державного архітектурно-будівельного контролю в разі, якщо особа в установлений строк не виконала вимог припису (ВС/КЦС, справа № 2-136/12, 20.02.19)

Неприйняття об’єкта інвестування інвестором у встановлений законом строк є підставою для відкріплення від нього об’єкта інвестування (ВС/КЦС № 752/21249/15-ц від 03.10.2018)

Постанова

Іменем України

20 травня 2021 року

м. Київ

справа № 607/1569/19

провадження № 61-5516св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- товариство з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід»,

третя особа - Байківецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» на постанову Тернопільського апеляційного суду

від 10 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ткач О. І.,

Бершадської Г. В., Ходоровського М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід», третя особа - Байківецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області, про розірвання договору, стягнення грошових коштів, пені, та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» до ОСОБА_1 про розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» (далі - ТОВ «Будова-Захід») про розірвання договору, стягнення грошових коштів та нарахованої пені.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що 28 травня 2010 року між ним та приватним підприємством «Тернопільська фірма «Будівельник» (далі - ПП «ТФ «Будівельник») укладено договір, згідно з умовами якого підприємство прийняло позивача до участі у пайовому будівництві двокімнатної квартири

АДРЕСА_1 . 17 лютого 2012 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Будова-Захід» укладено договір № 57/02/12-Ті, відповідно до умов якого товариство зобов`язалося завершити будівництво вказаної квартири у ІІ кварталі 2012 року із здачею в експлуатацію у ІІ кварталі 2014 року.

Оскільки на момент укладення договору викуплена вартість 40,0 кв. м квартири становила 174 000,00 грн, то позивач був зобов`язаний доплатити товариству за 22,63 кв. м не викупленої площі - 105 161,00 грн частинами.

Сторони дійшли згоди про те, що відповідач у рахунок отриманих від позивача кредиторських вимог до ПП «ТФ «Будівельник» зобов`язується збудувати будинок, який був предметом договірних правовідносин з ПП «ТФ «Будівельник».

Вартість права вимоги до ПП «ТФ «Будівельник», яка передається за договором, сторонами визначено у розмірі 174 000,00 грн, а вартість не викупленої площі - в розмірі 105 161,00 грн. ОСОБА_1 сплатив безпосередньо відповідачу 114 310,00 грн, а тому, на думку позивача, загальну вартість замовлення за договором слід визначити із суми, сплаченої за основним договором, - 174 000,00 грн та суми, сплаченої позивачем відповідачу за спірним договором, - 114 310,00 грн, що разом становить 288 310,00 грн.

Відповідач своїх договірних зобов`язань не виконав, а готовність незавершеного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , становить 3 %.

У зв`язку з зазначеним, ОСОБА_1 просив суд розірвати спірний договір та стягнути із ТОВ «Будова-Захід» на його користь суму коштів у розмірі 288 310,00 грн, сплачених ним за 62,63 кв. м проектної загальної площі квартири.

Крім того, посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», просив стягнути із ТОВ «Будова-Захід» на його користь 14 314 591,50 грн пені, виходячи із розрахунку (288 310 грн х 3 % х 1 655 днів прострочення) за прострочення виконання завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію за період із 01 липня 2014 року до 11 січня 2019 року.

У березні 2019 року ПП «ТФ «Будівельник» звернулося до суду із зустрічними позовними вимогами до ОСОБА_1 про розірвання договору № 57/02/12-Ті від 17 лютого 2012 року у зв`язку з істотними порушеннями умов цього договору.

Зустрічні позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 не дотримувався графіку сплати платежів, який визначено умовами договору.

У порушення умов договору 28 листопада 2014 року за вимогою ОСОБА_1 позивачу повернуто відповідно до акта прийому-передачі договір, який укладено між ним та ПП «ТФ «Будівельник», а також квитанції, які підтверджують оплату згідно з договором. Відсутність вказаних документів позбавляє права товариства бути кредитором ПП «ТФ «Будівельник».

ПП «ТФ «Будівельник» направлялися листи із проханням дотримуватися умов договору, проводилися збори за участю представників органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, на які були запрошені фізичні особи - учасники договорів. Однак з об`єктивних причин та з дій учасників договірних відносин, які чинили перешкоди в завершенні будівництва житлового будинку, товариство позбавлено право користування земельною ділянкою і відповідно не має можливості проводити будь-які будівельні роботи.

Посилаючись на вказані обставини, ПП «ТФ «Будівельник» просило суд задовольнити зустрічні позовні вимоги та розірвати спірний договір від 17 лютого 2012 року № 57/02/12-Ті.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2019 року частково задоволено первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Будова-Захід».

Розірвано договір № 57/02/12-Ті від 17 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Будова-Захід», про завершення будівництва квартири.

Стягнуто із ТОВ «Будова-Захід» на користь ОСОБА_1 114 310,00 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат пропорційно до задоволених позовних вимог.

У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ «Будова-Захід» до ОСОБА_1 про розірвання договору відмовлено.

Частково задовольняючи первісні позовні вимоги у частині розірвання спірного договору та стягнення грошових коштів, сплачених на його виконання, суд першої інстанції зробив висновок про те, що істотне порушення умов договору та фактичне невиконання у визначені строки завершення будівництва багатоквартирного будинку і здачі його в експлуатацію є підставою для його розірвання та стягнення з відповідача на користь позивача коштів, які безпосередньо внесено товариству.

Разом із тим, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ТОВ «Будова-Захід» на його користь коштів у розмірі 174 000,00 грн задоволенню не підлягають, оскільки вказаних коштів ОСОБА_1 за спірним договором зазначеному товариству не сплачував, позивачем не надано доказів того, що спірна грошова сума отримана відповідачем від ПП «ТФ «Будівельник».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені, суд першої інстанції вважав, що до правовідносин, що виникли між позивачем та відповідачем, не підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вказані вимоги є безпідставними.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ТОВ «Будова-Захід», суд першої інстанції виходив із того, що саме ТОВ «Будова-Захід» істотно порушило умови спірного договору, не виконало зобов`язання за вказаним правочином, крім того, ОСОБА_1 внесено кошти, які передбачено умовами договору, що не позбавляло можливості товариства виконати зобов`язання.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Не погодившись із зазначеним рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, позивач за первісним позовом

ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2019 року переглядалося у межах відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені. Суд апеляційної інстанції перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто лише в частині позовних вимог за первісним позовом щодо стягнення пені. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2019 року у частині стягнення пені скасовано та ухвалено нове судове рішення в цій частині.

Стягнуто з ТОВ «Будова-Захід» на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн пені.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що за формою і змістом укладений між сторонами договір є угодою про послуги з будівництва житла. Вказаний договір є змішаним і містить в собі, в тому числі, елементи договору підряду, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Встановивши наявність підстав для розірвання договору у зв`язку із його невиконанням, враховуючи, що вказану обставину жодна зі сторін не оскаржує, на думку апеляційного суду, вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Будова-Захід» про стягнення пені підлягають задоволенню. При цьому суд апеляційної інстанції посилався на правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2019 року у справі № 318/2249/16, від 20 січня 2020 року у справі № 607/20776/14.

Крім того, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 756/2781/16, апеляційний суд вважав за необхідне застосувати положення статті 551 ЦК України та зменшити суму пені до 30 000,00 грн, оскільки розмір пені, який просить стягнути позивач, є непропорційним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 березня 2020 року ТОВ «Будова-Захід» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року, в якій просить оскаржувану постанову скасувати у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2020 року відкрито провадження у справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У серпні 2020 року справа № 607/1569/19 надійшла до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ТОВ «Будова-Захід» посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення пені, не застосував пункт 22 статті 1, частину першу статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», статтю 547, частину третю статті 549, частину другу статті 551, частину першу статті 614, частину першу статті 617 ЦК України, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у правовідносинах, викладені у постановах від 25 липня 2019 року у справі № 686/19326/15, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 212/2534/16-ц щодо можливості стягнення пені лише у грошових зобов`язаннях. Разом із тим, у справі, що переглядається, ТОВ «Будова-Захід» не має невиконаних грошових зобов`язань перед ОСОБА_1 , а спірний договір спрямований не на задоволення особистих потреб споживача, а на інвестування коштів, тому положення Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами.

Вирішуючи питання про стягнення пені, апеляційний суд помилково застосував частину п`яту статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», не надав правової оцінки доводам ТОВ «Будова-Захід» щодо пропуску позовної давності, не застосував до спірних правовідносин частину п`яту статті 261 ЦК України, частину четверту статті 263 ЦПК України та частину четверту статті 267 ЦК України всупереч правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 11 грудня 2019 року у справі № 199/4801/16, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, оскільки саме на суд покладено обов`язок надавати правову кваліфікацію правовідносинам сторін відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ТОВ «Будова-Захід» до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 травня 2010 року між ПП «ТФ «Будівельник» і ОСОБА_1 укладено договір, відповідно до умов якого підприємство прийняло останнього до участі в пайовому будівництві квартири АДРЕСА_3 , з терміном закінчення будівництва в ІІ -ому кварталі 2012 року (а. с. 149-150).

17 лютого 2012 року між ТОВ «Будова-Захід» та ОСОБА_1 укладено договір № 57/02/12-Ті, згідно з умовами якого останній доручає, а ТОВ «Будова-Захід» здійснює (завершує розпочате) будівництво вищезазначеної квартири (а. с. 7-8).

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору викуплена вартість 40,0 кв. м квартири становить 174 000,00 грн і є незмінною до кінця будівництва. Вартість невикуплених 22,63 кв. м проектної загальної площі квартири в цьому житловому будинку становить 105 161,00 грн, які позивач зобов`язався сплатити частинами протягом 9 місяців (березень-листопад 2012 року) до 07 числа кожного місяця (а. с. 7).

На виконання умов договору ОСОБА_1 вніс на рахунок ТОВ «Будова-Захід» кошти в розмірі 114 310,00 грн, про що свідчать копії квитанцій за період із вересня 2012 року по лютий 2013 року:

- квитанція № N13ZF1277 від 04 вересня 2012 року на суму 50 000,00 грн;

- квитанція № NO9RK55473 від 21 грудня 2012 року. на суму 20 000,00 грн;

- квитанція № NOMNH47008 від 23 березня 2012 року на суму 5 000,00 грн;

- квитанція № NI3ZF54435 від 13 листопада 2012 року на суму 18 000,00 грн.;

- квитанція № NOZKV54701 від 26 лютого 2013 року на суму 3 300,00 грн;

- квитанція № NIITP48066 від 16 січня 2013 року на суму 18 000,00 грн (а. с. 9-11).

У пункті 1.3 сторони погодили, що початок будівництва - II квартал 2012 року. Планове закінчення будівництва та здача 9-ти поверхового житлового будинку в експлуатацію - II квартал 2014 року.

Відповідно до пункту 2.5 договору позивач і відповідач домовилися про відступлення ОСОБА_1 ТОВ «Будова-Захід» права за договором від 28 травня 2010 року, який укладено між позивачем та ПП «ТФ «Будівельник», за умовами якого ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання здійснити дольове інвестування будівництва житлового будинку на АДРЕСА_2 , а ТОВ «Будова-Захід» - збудувати та по закінченні будівництва передати ОСОБА_1 частину новозбудованих приміщень, а саме: квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 62,63 кв. м (а. с. 7, зворот)

Пунктом 2.6 договору передбачено, що вартість права вимоги до

ПП «ТФ «Будівельник», що передається ОСОБА_1 за договором ТОВ «Будова-Захід», за домовленістю між останніми становить 187 020,00 грн.

Згідно з пунктом 5.9 договору до підписання цього договору ОСОБА_1 передав, а ТОВ «Будова-Захід» прийняло документи, що підтверджують відступлене право вимоги ТзОВ «Будова-Захід» до ПП «ТФ «Будівельник» за основним договором, а саме: договір від 28 травня 2010 року; квитанцію № 12 від 16 вересня 2008 року на суму 45 000,00 грн; квитанцію від 12 вересня 2008 року № 11 на суму 40 000,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордеру № 79048 від 22 грудня 2009 року на суму 22 250,00 грн; квитанцію до прибуткового касового ордеру від 23 квітня 2009 року без номера на суму 66 750,00 грн; зазначені підтверджуючі документи передані згідно з актом прийому-передачі 28 листопада 2014 року (а. с. 81).

Також встановлено, що ухвалою господарського суду Тернопільської області від 27 квітня 2012 року у справі № 10/Б-5022/1319/2011 (за заявою ТОВ «Ласка Лізинг» про визнання ПП «ТФ «Будівельник» банкрутом») визнано ТОВ «Будова-Захід» кредитором відносно боржника ПП «ТФ «Будівельник» на суму 65 931 248,43 грн (у тому числі й за договорами про відступлення права вимоги до ПП «ТФ «Будівельник», які укладено між пайовиками, які у 2008-2010 роках сплатили на користь підприємства вартість будівництва згрупованих будинків на АДРЕСА_2 , АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 (а. с. 197-200).

Ухвалою господарського суду Тернопільської області від 07 серпня 2017 року у вищевказаній справі введено процедуру санації ПП «ТФ «Будівельник» банкрутом» (а. с. 209-213).

14 листопада 2011 року ТОВ «Будова-Захід» укладено договір суборенди земельної ділянки розміром 1,8536 га в с. Байківці з ПП «ТФ «Будівельник» строком до 22 лютого 2015 року.

На виконання договору з будівництва багатоквартирного ТОВ «Будова-Захід» у травні-червні 2012 року виготовив проектно-кошторисну документацію на будівництво групи багатоквартирних житлових будинків на землях Байковецької сільської ради ( АДРЕСА_1 ) вартістю 881 842, 72 грн (а. с. 30).

У травні 2012 року керівником товариства повідомлено Інспекцію ДАБК про початок виконання підготовчих робіт з будівництва групи багатоквартирних будинків у АДРЕСА_2 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_6 (а. с. 31-32).

У лютому та в червні 2013 року ДАБІ України відмовлено товариству у видачі дозволу на виконання будівельних робіт оскільки проект подано не в повному обсязі, він не відповідає додатку Д до ДБЕ А.2.2.-3-2012 та минув термін технічних умов на електропостачання від 26 квітня 2010 року (а. с. 33-34).

25 липня 2013 року надано дозвіл на початок будівництва будинку на АДРЕСА_2 (перша черга) (а. с. 37).

Згідно з актом контрольних замірів та обстежень фактично виконаних робіт станом на 10 листопада 2014 року відповідачем виконано будівельні роботи на загальну суму 1 671 821,25 грн, що становить 3 % відсотки від вартості будівництва спірного будинку (а. с. 38-63).

ТОВ «Будова-Захід» зареєстровано власником 3 % незавершеного будівництвом багатоквартирного будинку на АДРЕСА_2 (а. с. 6).

Продовження будівництва багатоквартирного будинку стало неможливим у зв`язку із закінченням 22 лютого 2015 року терміну чинності договору суборенди.

Рішенням сесії Байковецької сільської ради 03 липня 2015 року № 824 надано дозвіл на поділ спірної земельна ділянка 1,8535 га, кадастровий номер 6125280600:02:001:3590, на три окремі земельні ділянки (а. с. 66).

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 07 квітня 2017 року в справі № 921/510/16-г/6 вищевказане рішення Байковецької сільської ради визнано недійсним (а. с. 217-223).

Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що проведення поділу на три земельні ділянки, їх розмір, конфігурація не допускають можливості завершити розпочате будівництва багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 (перша черга) в с. Байківці.

Судами встановлено, що у Публічній карті України, яка є в загальному доступі та містить офіційну інформацію, відсутня земельна ділянка з кадастровим номером 6125280600:02:001:3590. Натомість існують три земельні ділянки з кадастровими номерами: 6125280600:02:001:7073, 6125280600:02:001:7072, 6125280600:02:001:7071.

Продовження будівництва є неможливим у силу відсутності земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, певної конфігурації та розміру.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо стягнення пені

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Відповідно до положень частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Установивши, що ОСОБА_1 виконав умови договору, повністю вніс обумовлену в договорі суму, а ТОВ «Будова-Захід» допустило істотне порушення умов договору і не забезпечило отримання позивачем завершеної будівництвом квартири, на час розгляду справи готовність незавершеного будівництва становить 3 %, при тому, що планове завершення будівництва та здача 9-ти поверхового житлового будинку в експлуатацію встановлено - ІІ квартал 2014 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача пені у розмірі, встановленому частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» в межах річного строку позовної давності (частина друга статті 258 ЦК України). При цьому, при розрахунку суми пені судом застосовано положення частини третьої статті 551 ЦК України.

Доводи касаційної скарги, що на спірні правовідносини не поширюються норми Закону України «Про захист прав споживачів», є необґрунтованими, оскільки у справі встановлено, що договір, який укладений між позивачем і ТОВ «Будова-Захід», був спрямований на продовження виконання домовленостей щодо будівництва квартири, які існували між ОСОБА_1 і ПП «ТФ «Будівельник». За змістом укладеного сторонами договору ТОВ «Будова-Захід» зобов`язалося збудувати та по закінченні будівництва передати ОСОБА_1 частину новозбудованих приміщень, а саме: квартиру

АДРЕСА_4 загальною площею 62,63 кв. м, тобто завершити будівництво квартири в 9-ти поверховому будинку будівельною компанією (виробником).

За характером ці правовідносини подібні до положень статті 875 ЦК України (договір будівельного підряду), а отже, з урахуванням установлених у цій справі обставин, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що правовідносини між будівельною компанією (виробником) ТОВ «Будова-Захід», вид діяльності якого є будівництво житлових і нежитлових будівель, і позивачем, як споживачем (замовником), слід кваліфікувати у цій справі, як угоду про послугу, - будівництво житла.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі № 607/1579/19.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права при вирішенні питання про стягнення пені у зв`язку з неврахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 686/19326/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 212/2534/16-ц, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними зі справою, яка переглядається, у них встановлені різні фактичні обставини, підстави звернення до суду, а також наявне інше нормативно-правове регулювання правовідносин.

Так, у справі № 212/2534/16-ц (провадження № 61-30045св18) вирішено спір про стягнення зі страхової компанії страхового відшкодування за пошкоджений у ДТП автомобіль, інфляційного збільшення суми боргу, 3 % річних та пені за порушення виконання грошового виконання, а також відшкодування моральної шкоди. Тобто правовідносини виникли із договору страхування транспортного засобу.

У справі № 686/19326/15-ц (провадження № 61-28411св18) предметом спору було визнання неправомірними дій відповідача щодо односторонньої зміни умов інвестиційного договору, зобов`язання внести зміни в інвестиційний договір, надання довідки про сплату повної вартості об`єкта інвестування квартири, акт прийому-передачі квартири, витягу з реєстру власників квартир, стягнення витрат на придбання газового котла та пені за прострочення виконання зобов`язання. У вказаній справі Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені з урахуванням положень Закону України «Про захист прав споживачів», норм ЦК України та умов інвестиційного договору, з якого не вбачалося, що позивач є споживачем, а відповідач є виконавцем, що надає послуги, в розумінні вимог Закону України «Про захист прав споживачів», а також умовами вказаного правочину не передбачено забезпечення виконання зобов`язань за договором неустойкою (пенею) (стаття 547 ЦК України), як не передбачено і стягнення пені за невиконання сторонами зобов`язань за договором.

Разом із тим, у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції на підставі належної оцінки і кваліфікації характеру договірних правовідносин, що виникли між сторонами, установлено наявність підстав для стягнення пені відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів», і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином, доводи касаційної скарги про неврахування правових висновків, викладених Верховним Судом у вказаних постановах, є безпідставними, оскільки фактичні обставини справ, правове обґрунтування та підстави заявлених вимог не є тотожними.

Щодо строку позовної давності

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до частини п`ятої статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Встановлено, що у п. 5.1 Договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Частиною першою статті 264 ЦПК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя статті 264 ЦК України).

Статтею 264 ЦК України визначено випадки переривання строку позовної давності. Зокрема, частина перша вказаної статті передбачає, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Частиною ж третьою цієї статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Установивши, що відповідач вчиняв дії, які свідчать про переривання позовної давності, апеляційний суд правильно виходив із того, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, не пропустив строк позовної давності.

Крім того, з урахуванням пункту 5.1 договору, у якому сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором, та виходячи з того, що відповідач умов договору та своїх зобов`язань не виконав, то строк виконання зобов`язання не закінчився, а отже доводи касаційної скарги, що позивач пропустив строк позовної давності, є безпідставними.

Аналогічний правовий висновок у тотожних правовідносинах неодноразово було викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 09 вересня 2020 року у справі № 607/1585/19, від 04 лютого 2021 року у справі

№ 607/1579/19, від 06 квітня 2021 року у справі № 607/1576/19, підстави для відступу від якого відсутні.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 199/4801/16-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, пункті 138-140 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, пункті 96 постанови Верховного Суду від 04 липня

2018 року у справі № 653/1096/16-ц, оскільки ухвалені у справі рішення, з урахуванням встановлених у цій справі обставин щодо переривання строку позовної давності та умов укладеного між сторонами договору щодо виконання зобов`язань, вказаним висновкам щодо строку позовної давності не суперечать.

Крім того, наведені постанови Верховного Суду, прийняті у справах, у яких містяться різні фактичні обставини, зокрема щодо пропуску строку позовної давності, встановлення початку його перебігу, у порівнянні зі справою, яка переглядається.

Доводи касаційної скарги, спрямовані на неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1212 ЦК України не можуть бути взяті до уваги, оскільки стосуються позовних вимог про розірвання спірного договору та стягнення грошових коштів, разом із тим, рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17 жовтня 2019 року, яким вказані позовні вимоги задоволено, переглядалося лише у межах відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені. Суд апеляційної інстанції перевіряв законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тобто лише в частині позовних вимог за первісним позовом щодо стягнення пені. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржувалося, а тому апеляційним судом не переглядалося. З урахуванням викладеного, вказані доводи не можуть бути предметом дослідження судом касаційної інстанції, оскільки

ТОВ «Будова-Захід» не скористалося своїм процесуальним правом на звернення до суду з апеляційною скаргою з метою оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісних позовних вимог про розірвання договору та стягнення грошових коштів, а в касаційному порядку рішення суду першої інстанції може бути оскаржене лише після його перегляду в апеляційному порядку.

Таким чином, підстави, за яких відкрито касаційне провадження, не підтвердилися.

За своїм змістом усі доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин, в тому контексті, який, на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для стягнення пені. Проте такі доводи і обставини були перевірені і спростовані судом під час розгляду справи з посиланням на належні докази.

Вказані доводи не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у справі, яка переглядається, судом апеляційної інстанції надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу положень статті 400 ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватися не може з тих підстав, що встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Будова-Захід» залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 10 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук