Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 756/2781/16-ц

провадження № 61-32299св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року у складі судді Васалатія К. А. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2) про зобов'язання виконати договір підряду та стягнення коштів, посилаючись на те, що 14 серпня 2014 року між ним та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір підряду № 14/08/14-1 (далі - Договір підряду). В момент підписання договору він передав відповідачу завдаток у розмірі ~money0~, що складає 80 % від ціни договору та за курсом продажу долара США в Публічному акціонерному товаристві "ПриватБанк" (далі - ПАТ "ПриватБанк") було еквівалентно ~money28~. Роботи за Договором підряду, а саме виготовлення конструкції навісу з перильною огорожею з чорного металу та полікарбонату - бронза за адресою: АДРЕСА_2 мали бути виконані протягом 20 робочих днів з наступного дня після отримання завдатку, однак відповідач їх не виконав. З метою надання можливості виконати роботи у продовжені строки 21 січня 2015 року між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 до Договору підряду, в якій ФОП ОСОБА_2 погодився, що у зв'язку з порушенням строків виконання робіт пеня складає ~money1~ Станом на 01 лютого 2016 року роботи в повному обсязі не виконані. Тому ОСОБА_1 просив зобов'язати відповідача виконати Договір підряду в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту набрання чинності рішенням суду, стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі ~money2~, інфляційні втрати - ~money3~, 3 % річних - ~money4~, штраф - ~money5~ та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року позов задоволено частково. Зобов'язано ФОП ОСОБА_2 виконати Договір підряду.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі ~money6~, індекс інфляції в розмірі ~money7~, 3 % річних в сумі ~money8~, штраф в сумі ~money9~ та судовий збір в сумі~money12~.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відповідач не виконує умови Договору підряду та додаткової угоди, у зв'язку з чим має нести відповідальність. Позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з урахуванням інфляції, 3 % річних та штрафу підлягають задоволенню в обсязі, який заявлено позивачем, а щодо зобов'язання відповідача виконати Договір підряду в повному обсязі протягом 30 календарних днів з моменту набрання чинності рішенням суду, то ця вимога підлягає задоволенню частково, оскільки є стадією виконання судового рішення і відповідач може бути зобов'язаний виконати даний договір без встановлення кінцевого строку.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 09 грудня 2016 року в задоволенні заяви представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_6 про перегляд заочного рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року апеляційну скаргу представника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року в частині зобов'язання ФОП ОСОБА_2. виконати Договір підряду, стягнення з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 індексу інфляції в розмірі ~money10~, 3 % річних в сумі ~money11~ та судового збору в сумі 551,21 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі ~money13~ Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі ~money14~ В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) не передбачено можливості зобов'язати за рішенням суду виконати умови договору і такого способу захисту стаття 16 ЦК України не містить. Натомість позивач має право розірвати договір або відмовитися від нього та вимагати відшкодування збитків. Додаткова угода від 21 січня 2015 року № 1 за своїм змістом підтверджує укладення між сторонами Договору підряду, отримання відповідачем від позивача коштів на виконання умов зазначеного договору та наявність підстав для нарахування пені в розмірі ~money15~ Доводи позивача про укладення між сторонами Договору підряду підтверджується підписами відповідача і печаткою ФОП ОСОБА_2 в цьому договорі та додатковій угоді, справжність якої відповідач не оспорював. Застосовуючи до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України та стягуючи з відповідача на користь позивача 3 % річних та інфляційні втрати, суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки в даному випадку відсутнє грошове зобов'язання зі сторони відповідача. Рішення в частині стягнення з відповідача штрафу та пені підлягає залишенню без змін, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а стягнення неустойки у зв'язку з порушенням умов договору передбачено пунктом 8.1 Договору підряду та пункту 5 додаткової угоди.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2017 року представник ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати заочне рішення Оболонського районного суду міста Києва від 02 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з'ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і, стягуючи нараховану позивачем пеню, не перевірили періоду її нарахування та не звернули уваги на те, що відповідно до закону нарахування пені припиняється через 6 місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано. ОСОБА_2 не мав ніяких домовленостей з позивачем, договорів не підписував і рукописний текст в Договорі підряду та додатковій угоді виконано не ним, а іншою особою. Крім цього, позивачем не надано належних доказів на підтвердження сплати ним коштів за Договором підряду.

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, в якому просив її відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги. За умовами додаткової угоди від 21 січня 2015 року № 1 сторони погодили, що у зв'язку з порушенням строків виконання робіт відповідачем пеня становить ~money16~, тобто в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення. Згідно з розрахунком пеня складає ~money17~, тобто відповідач мав сплатити позивачу пеню в більшому розмірі, ніж заявлено в позовній заяві та стягнуто оскаржуваними судовими рішеннями. Факт передачі грошей в рахунок оплати договору також підтверджується додатковою угодою, яка підписана сторонами. Висновком судової почеркознавчої експертизи підтверджено справжність підпису ОСОБА_2 в додатковій угоді.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Оболонського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 червня 2018 року справу № 756/2781/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина 2 статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом касаційної скарги рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ФОП ОСОБА_2. виконати Договір підряду, стягнення з ФОП ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 індексу інфляції в розмірі ~money18~, 3 % річних в сумі ~money19~ в касаційному порядку не оскаржується, тому в силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною 1 статті 303, частиною 1 статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення апеляційного суду в повній мірі не відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 статті 846 ЦК України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно зі статтею 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих статтею 865 ЦК України, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі (стаття 873 ЦК України).

Судами встановлено, що 14 серпня 2014 року між ОСОБА_1 (замовник) та ФОП ОСОБА_2 (підрядник) укладено Договір підряду, за умовами якого підрядник зобов'язується власними та/або залученими силами і засобами за завданням замовника виготовити конструкцію: навіс з перильною огорожею з чорного металу та полікарбонату - бронза, за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з пунктом 2.1 Договору підряду сторони домовилися, що ціна договору складає грошову суму в розмірі ~money20~, що за готівковим курсом продажу доларів США у ПАТ "ПриватБанк" на день підписання договору еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі ~money29~. Розрахунок між сторонами договору проводиться у гривнях.

Пунктом 3.1 Договору підряду передбачено, що в момент підписання договору замовник передає підряднику завдаток - 80 % від ціни договору в розмірі ~money21~, що за готівковим курсом продажу доларів США у ПАТ "ПриватБанк" на день підписання цього договору еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі ~money30~.

Згідно з пунктом 4.1.1 Договору підряду підрядник зобов'язується виконати повний обсяг робіт за договором протягом 20 робочих днів з наступного дня після отримання завдатку згідно з пунктом 3.1.

21 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до Договору підряду.

За умовами пункту 1 додаткової угоди сторони погодили та підтверджують, що в момент підписання договору, а саме 14 серпня 2014 року замовник передав підряднику завдаток - 80 % від ціни договору в розмірі ~money22~, що за готівковим курсом продажу доларів США у ПАТ "ПриватБанк" на день підписання договору та передачі коштів було еквівалентно сумі грошових коштів у розмірі ~money31~.

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди № 1 замовник підтвердив, що на момент підписання даного додатку підрядником було виконано часткове виготовлення та монтаж металоконструкцій.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з пунктом 8.1 Договору підряду, якщо роботи не здійснюються з вини підрядника у строк, зазначений в пункті 4 цього договору, він сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на момент прострочення, від вартості робіт, які не були виконані, за кожний день такого прострочення.

Пунктами 3,4 додаткової угоди сторони погодили, що станом на 27 січня 2015 року у зв'язку з порушенням строків, зазначених в пункті 4.1.1 Договору підряду, підряднику нарахована пеня відповідно до пункту 8.1 Договору підряду в розмірі ~money23~ Кінцевий розрахунок - 20 % від ціни Договору підряду (5 ~money24~) замовник проводить в момент завершення всіх робіт з вирахуванням від вказаної ціни суми пені, яка буде нараховуватися підряднику відповідно до пункту 8.1 договору до моменту завершення всіх робіт та підписання акта виконаних робіт.

Згідно з пунктом 5 додаткової угоди № 1 до Договору підряду у разі не завершення підрядником повного обсягу робіт по договору до 01 березня 2015 року підрядник сплачує замовнику штраф у розмірі 10 % від ціни договору.

Під час перегляду справи в апеляційному порядку з метою встановлення обставин справи за клопотанням представника ФОП ОСОБА_2 - ОСОБА_6. Апеляційний суд міста Києва ухвалою від 09 березня 2017 року призначив у справі судову почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 03 серпня 2017 року № 6110/6111/17-32 підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Підрядник: " в рядку "ОСОБА_2" у Договорі підряду, а також підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Підрядник: " в рядку "ОСОБА_2" у додатковій угоді від 21 січня 2015 року № 1 до Договору підряду виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів. Встановити, чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Підрядник: " в рядку "ОСОБА_2" у Договорі підряду самим ОСОБА_2 або іншою особою, не виявилося можливим з причин простоти будови досліджуваного підпису. Підпис від імені ОСОБА_2 у графі "Підрядник:" в рядку "ОСОБА_2" у додатковій угоді від 21 січня 2015 року № 1 до Договору підряду виконано ОСОБА_2.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Звертаючись до суду з цим позовом у лютому 2016 року, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача пеню у передбаченому пунктом 8.1 Договору підряду розмірі - ~money25~, яка нарахована станом на 01 лютого 2016 року, а також штраф у розмірі 10 % від ціни договору - ~money26~, який передбачено пунктом 5 додаткової угоди.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про стягнення пені та штрафу, суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за договором, а стягнення неустойки у зв'язку з порушенням умов договору передбачено пунктом 8.1 Договору підряду та пунктом 5 додаткової угоди.

Однак такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Умовами пункту 8.1 Договору підряду сторони передбачили пеню як вид відповідальності за невиконання роботи з вини підрядника у строк, зазначений в пункті 4 цього договору, тобто протягом 20 робочих днів з наступного дня після отримання завдатку, а умовами пункту 5 додаткової угоди - штраф у разі незавершення підрядником повного обсягу робіт за договору до 01 березня 2015 року.

З огляду на такі умови договору та вищенаведені вимоги законодавства апеляційний суд не перевірив, чи не є одночасне стягнення пені та штрафу застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Крім того, висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про задоволення у повному обсязі позовної вимоги про стягнення пені також ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та з роблений з порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Стягуючи з ФОП ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню у заявленому позивачем розмірі, суди не звернули уваги на те, що в матеріалах справи відсутній розрахунок пені і що пунктом 8.1 Договору підряду передбачено нарахування пені від вартості невиконаних робіт, а не від усієї суми договору. Вартість невиконаних робіт судами не встановлена і розрахунок стягнутого розміру пені в оскаржуваних рішеннях не наведений.

Також суди не перевірили правильності нарахування пені за період часу, заявлений позивачем, станом на 01 лютого 2016 року.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 910/4164/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 903/962/17, від 07 червня 2019 року у справі 910/23911/16.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 ЦПК України 2004 року).

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.

За змістом статті 5 ЦПК України 2004 року суд зобов'язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак.

Згідно з частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частинами 1 -3 статті 10 ЦПК України.

Однак в порушення вимог статей 212, 213, 214, 303, 304 ЦПК України 2004 року апеляційний суд не врахував наведених вище обставин та вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином зібраних доказів, не дав правової оцінки і не зробив висновків з приводу аргументів позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача пені в розмірі ~money27~, не перевірив правильності її нарахування з огляду на умови пункту 8.1 Договору підряду.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України ", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Однак, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, апеляційний суд не перевірив належним чином доводів ОСОБА_1 щодо розміру стягнутої пені, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з'ясувати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення в частинівирішення позовних вимог про стягнення пені та штрафу.

Відповідно до пункту 1 частини 3 та 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Виходячи з викладеного, рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення пеніта штафу не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи в цій частині на новий апеляційний розгляд, з метою процесуальної економії та з урахуванням повноважень апеляційного суду, з огляду на те, що суд апеляційної інстанції не усунув порушень, допущених місцевим судом під час розгляду справи.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина 3 статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для повного, всебічного та об'єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 29 вересня 2017 рокув частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення пені та штрафу скасувати, справу в частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М.

Ю. Тітов