Якщо позику укладено на умовах повернення “на першу вимогу кредитора”, то проценти за користування позикою можна стягнути лише за три роки до моменту пред’явлення позову до суду (ВС КЦС № 755/7216/21 від 19.04.2023 р.)

Трошки дивна позиція ВС КЦС, полягає у тому, що проценти за користування позикою - це те що має нараховуватись допоки не наступив момент віддавати позику. Разом із тим, навіщо обмежувати строк можливого стягнення їх з боржника “трьома роками до позову”, якщо порядок їх нарахування та порядок оплати це різні речі - питання на яке в цьому рішенні ВС не дав відповіді.

Фабула судового акту: Позикодавець звернувся до суду з позовом до позичальника про стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 10 038 286,00 грн. (2,5 млн. грн. - боргу, індекс інфляції - 1 489 750,00 грн, проценти за користування кредитом - 5 756 159,00 грн, 3 % річних за користування коштами - 292 377,00 грн; а також на відшкодування моральної шкоди - 501 914,00 грн.). Пояснював, що між ними було укладено договір позики, за умовами якого він передав, а відповідач взяв у борг суму коштів в розмірі 2 500 000,00 грн під 24 % річних. Боржник-позичальник зобов`язувався отриману у позику суму коштів повернути на першу вимогу позикодавця.

27 лютого 2020 року він звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо повернення вказаної суми коштів, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики. Тому у квітні 2020 року він звернувся до суду. У серпні 2021 року боржник звернувся до суду із зустрічним позовом у якому, посилаючись на положення статей 231, 233 Цивільного кодексу України, просив визнати недійсним договір позики, бо його було вчинено проти його волі, внаслідок застосування стосовно нього фізичного та психологічного тиску, під впливом тяжкої обставини, на вкрай на невигідних умовах для нього, а також, що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків.

Разом із тим, і суд першої інстанції і суд апеляційної інстанції позов позикодавця задовольнили частково, але сумнівів щодо стягнення основної суми боргу - 2,5 млн. не виникло. Суди не дійшли одностайної позиції щодо неустойки, інфляційних втрат, плати за користування позикою та моральною шкодою. Так, суд першої інстанції 1 000 000,00 грн процентів за користування позикою та 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди. Суд апеляційної інстанції стягнув 2 509 876, 49 грн - процентів за користування коштами, 81 418,71 грн - 3% річних, 231 211, 99 грн - інфляційних втрат, 125 000 грн - моральної шкоди. В частині зустрічного позову суди відмовили одностайно.

ВС КЦС практично повністю погодився із рішенням апеляції, лише не погодився із періодом, за який були нараховані проценти за користування грошовими коштами. А саме колегія вказала наступне:

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов. За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, у цій справі: Встановивши наявність оригіналу боргової розписки у позивача (без зазначення у ній відомостей про повернення оспорюваних сум), що свідчить про те що грошове зобов`язання не виконане, суди - на думку ВС - дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики. При цьому суди врахували погоджені сторонами умови договору позики щодо сплати боргу з урахуванням 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди - правильно. В контексті доводів касаційної скарги щодо відсутності грошового зобов`язання між сторонами та повернення усіх коштів позивачу, колегія суддів звернула увагу на наявність у позивача боргового документа, дійсність якого не спростована відповідачем, а також відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання відповідачем умов договору позики. У цьому аспекті також заслуговує на увагу суперечлива поведінка позичальника, який на початку судового процесу стверджував, що грошові кошти за спірною розпискою йому не передавалися, а тому відсутні між сторонами договірні відносини позики, а згодом посилався на повне виконання ним зобов'язання за договором позики.

Тим більше, оспорюваний договір позики укладено на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов`язання по поверненню позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а відтак початок перебігу позовної давності по поверненню основної суми позики розпочався не з дати укладення договору позики, як стверджується, а з дати невиконання пред`явленої позикодавцем вимоги про повернення позики від 27 лютого 2020 року, у зв`язку із чим поданий позов у квітні 2021 року є таким, що пред`явлений у межах строків позовної давності.

Але, враховуючи положення частини першої статті 261, частини першої статті 1048 ЦК України, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу по процентах починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку зі сплати чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Здійснюючи розрахунок процентів за договором позики, суд апеляційної інстанції виходив з періоду з 23 грудня 2015 року (дата укладення позики) по 27 лютого 2020 року. Однак, з огляду на визначений частиною першою статті 1048 ЦК України порядок виплати процентів, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, а також відсутності в матеріалах справи доказів, які вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягають вимоги лише щодо стягнення процентів, нарахованих та не сплачених за період трьох років до звернення до суду.

Враховуючи, що позов подано за допомогою засобів поштового зв'язку 23 квітня 2021 року, при цьому проценти, як зазначено у постанові апеляційного суду у цій справі, яка позивачем не оскаржується, нараховуються по дату пред'явлення вимоги (27 лютого 2020 року), стягненню - на думку ВС - з відповідача в судовому порядку підлягають проценти за період з 23 квітня 2018 року (3 роки до дати подання позову) по 27 лютого 2020 року (дата пред’явлення вимоги) у розмірі 1 109 589,04 грн (2 500 000,00 грн*24%*675 днів/365/100).

Аналізуйте судовий акт: Договір позики є довгостроковим, бо його умовами визначено, що строк виконання даного зобов`язання настає більш ніж протягом 12 місяців. Отже така позика підлягає дисконтуванню.(ВС КАС, справа № 640/9281/19 від 21.06.2023 р.);

Позика в іноземній валюті повинна повертатися за встановленим у договорі обмінним курсом, якщо інше не передбачено сторонами (ВС КЦС, справа №301/2052/18 від 16.11.2022 р.);

ВС КЦС висловився щодо ролі розписки та визнав правомірним стягнення 120% річних, як передбачену сторонами в договорі позики санкцію за прострочення повернення суми боргу (ВС КЦС №753/1349/20від 26.04.2022 р.);

Внаслідок придбання подружжям квартири у кредит - боргові зобов`язання перед позикодавцем несуть як чоловік, так і дружина, а не тільки той з подружжя, який підписав договір (ВС КЦС справа № 755/16464/20 від 05.10.2021 р.).

Постанова

Іменем України

19 квітня 2023 року

м. Київ

справа № 755/7216/21

провадження № 61-1307св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Гончарука В. П. від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.,

від 28 листопада 2022 року, і виходив з наступного.

Зміст позовної заяви, зустрічної позовної заяви та їх обґрунтування

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у загальному розмірі 10 038 286,00 грн.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що

23 грудня 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він передав, а відповідач взяв у борг суму коштів в розмірі 2 500 000,00 грн під 24 % річних. ОСОБА_2 зобов`язувався отриману у позику суму коштів повернути на першу вимогу позикодавця.

3. 27 лютого 2020 року він звернувся до відповідача з письмовою вимогою щодо повернення вказаної суми коштів, однак відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором позики.

4. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: стягнути з

ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі

10 038 286,00 грн, з яких сума боргу - 2 500 000,00 грн, індекс інфляції -

1 489 750,00 грн, проценти за користування кредитом - 5 756 159,00 грн,

3 % річних за користування коштами - 292 377,00 грн; а також на відшкодування моральної шкоди - 501 914,00 грн.

5. У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на положення статей 231 233 Цивільного кодексу України, просив визнати недійсним договір позики

від 23 грудня 2015 року.

6. На обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 зазначав, що оспорюваний правочин було вчинено проти його волі, внаслідок застосування стосовно нього фізичного та психологічного тиску, під впливом тяжкої обставини, на вкрай на невигідних умовах для нього, а також, що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків. Посилався на те, що підставою для написання зазначеної розписки було залучення коштів ОСОБА_1 , як інвестора, до його підприємницької діяльності у ПП «Мотор Ленд».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

7. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня

2022 року, з урахуванням ухвали Дніпровського районного суду м. Києва

від 01 лютого 2023 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 500 000,00 грн заборгованості за договором позики, 1 000 000,00 грн процентів за користування позикою та 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди.

8. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

9. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

10. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відсутні належні та достатні докази укладення оспорюваного договору позики із застосуванням до позичальника будь-якого психічного чи фізичного насильства, під впливом тяжкої для нього обставини чи на вкрай невигідних умовах.

11. Стягуючи з відповідача на користь позивача суму боргу за договором позики, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити суму неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України. Крім того, вважав, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_2 , спрямованих на невиконання своїх зобов`язань за договором позики, були грубо порушені права позивача, у зв`язку із чим останньому спричинено моральну шкоду, розмір якої зменшено судом з урахуванням принципів розумності та справедливості.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

12. Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали Київського апеляційного суду від 26 грудня 2022 року про виправлення описки, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

13. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня

2022 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо процентів за користування коштами, 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

14. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 509 876, 49 грн - процентів за користування коштами, 81 418,71 грн - 3% річних,

231 211, 99 грн - інфляційних втрат, 125 000 грн - моральної шкоди.

15. В частині стягнення боргу в розмірі 2 500 000 грн та в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року залишено без змін.

16. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

17. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про доведеність факту укладення договору позики та отримання

ОСОБА_2 у ОСОБА_1 грошової суми у розмірі 2 500 000,00 грн з обов`язком її повернення.

18. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів за користування коштами, 3 % річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності правових підстав для зменшення розміру процентів на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також розміру моральної шкоди, який визначений умовами договору.

Узагальнені доводи касаційної скарги

19. 25 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та задоволення його зустрічних позовних вимог.

20. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

21. На обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що суди попередніх інстанцій не урахували, що грошові кошти за розпискою

від 23 грудня 2015 року він не отримував, кошти надавалися для здійснення комерційної діяльності, при цьому у рахунок їх повернення він передав позивачу частку у статутному капіталі ПП «Мотор Ленд», а також

04 грудня 2019 року разом із батьком погасив всю суму позики.

22. Зосереджує увагу на тому, що у ОСОБА_1 були відсутні кошти у такому розмірі, щоб передати їх у позику.

23. Вважає, що суди попередніх інстанцій помилково не розглянули його заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

24. Вважає, що суди попередніх інстанцій не встановили характер спірних правовідносин та не надали належної правової оцінки поданим сторонам доказам у справі, з урахуванням балансу вірогідностей.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

25. Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2023 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 755/7216/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

26. 22 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

27. Ухвалою від 09 березня 2023 року продовжено до 17 березня 2023 року строк на подання відзиву ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.

28. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

29. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 , посилаючись на необґрунтованість та недоведеність доводів касаційної скарги, просить відмовити у її задоволенні.

30. Вважає безпідставними доводи касаційної скарги щодо пропуску ним позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, ураховуючи, що строк дії договору позики пов`язаний із направленням позичальнику вимоги про повернення наданих у позику коштів, яку він направив 27 лютого 2020 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31. 23 грудня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець передав, а позичальник отримав суму коштів в розмірі 2 500 000,00 грн під 24 % річних та зобов`язався повернути указану суму на першу вимогу позивача (розписка від 23 грудня 2015 року).

32. Також вказаною розпискою передбачено, що в разі несвоєчасного повернення суми боргу застосовуються штрафні санкції в розмірі 3 % з врахуванням облікової ставки НБУ, підлягає сплаті інфляція та 5 % від суми заборгованості за спричинення моральної шкоди.

33. 27 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з письмовою вимогою щодо повернення заборгованості.

34. ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики не виконав, грошові кошти не повернув.

Позиція Верховного Суду

35. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

36. Відповідно до пункту 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку та якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

37. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

38. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

39. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

40. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

41. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чиномвідповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

42. Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

43. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

44. Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

45. Законодавець визначив, що розписка позичальника може бути доказом укладення договору позики та його умов.

46. За своєю суттю договір чи розписка про отримання у позику грошових коштів є документами, якими підтверджується як умови домовленості сторін та зміст зобов`язань, так і засвідчується отримання позичальником від позикодавця погодженої сторонами грошової суми.

47. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

48. Схожі за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

49. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

50. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження

№ 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20).

51. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

52. Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

53. Схожі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13; від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

54. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

55. Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

56. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

57. За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

58. Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

59. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування моральної шкоди.

60. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку розписці, написаній власноруч ОСОБА_2 23 грудня 2015 року, встановили її правову природу та дійшли обґрунтованого висновку про наявність між сторонами відносин, що виникли з договору позики, оскільки розпискою підтверджується як факт отримання позичальником грошових коштів за договором позики, так і зобов`язання їх повернути на вимогу позикодавця.

61. Встановивши, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (без зазначення у ній відомостей про повернення оспорюваних сум), свідчить про те, що грошове зобов`язання не виконане, суди дійшли обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача суми боргу за договором позики. При цьому суди правильно врахували погоджені сторонами умови договору позики щодо сплати боргу з урахуванням 3 % річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди.

62. Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. При цьому касаційна скарга не містить обґрунтувань здійснення судами попередніх інстанцій неправильного розрахунку 3 % річних, інфляційних втрат чи відшкодування моральної шкоди.

63. В контексті доводів касаційної скарги щодо відсутності грошового зобов`язання між сторонами та повернення усіх коштів позивачу, колегія суддів додатково звертає увагу на наявність у позивача боргового документа, дійсність якого не спростована відповідачем, а також відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання відповідачем умов договору позики.

64. У цьому аспекті також заслуговує на увагу суперечлива поведінка позичальника, який на початку судового процесу стверджував, що грошові кошти за спірною розпискою йому не передавалися, а тому відсутні між сторонами договірні відносини позики, а згодом посилався на повне виконання ним зобов'язання за договором позики.

65. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 міститься висновок про те, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

66. Оспорюваний договір позики укладено на невизначений строк, зокрема строк виконання зобов`язання по поверненню позики визначено моментом пред`явлення вимоги, а відтак початок перебігу позовної давності по поверненню основної суми позики розпочався не з дати укладення договору позики, як стверджує ОСОБА_2 , а з дати невиконання пред`явленої позикодавцем вимоги про повернення позики від 27 лютого 2020 року, у зв`язку із чим поданий ОСОБА_1 позов у квітні 2021 року є таким, що пред`явлений у межах строків позовної давності.

67. У той же час, враховуючи положення частини першої статті 261, частини першої статті 1048 ЦК України, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу по процентах починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку зі сплати чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

68. Зазначений підхід відповідає правовим висновкам, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі №6-116цс13. від 19 березня 2014 року у справі №6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі №6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі №6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі №6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі №6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі №6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі №6-2462цс16.

69. Згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України строк виконання кожного щомісячного зобов`язання спливає у відповідне число останнього місяця строку.

70. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

71. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин.

72. Здійснюючи розрахунок процентів за договором позики, суд апеляційної інстанції виходив з періоду з 23 грудня 2015 року по 27 лютого 2020 року. Однак, з огляду на визначений частиною першою статті 1048 ЦК України порядок виплати процентів, заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, а також відсутності в матеріалах справи доказів, які вказували б на поважність причин пропуску позовної давності, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягають вимоги лише щодо стягнення процентів, нарахованих та не сплачених за період трьох років до звернення до суду.

73. Здійснюючи розрахунок процентів за користування позикою, суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, у зв'язку із чим оскаржене судове рішення підлягає зміні в частині визначення розміру процентів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

74. Враховуючи, що позов подано за допомогою засобів поштового зв'язку 23 квітня 2021 року, при цьому проценти, як зазначено у постанові апеляційного суду у цій справі, яка позивачем не оскаржується, нараховуються по дату пред'явлення вимоги (27 лютого 2020 року), стягненню з відповідача в судовому порядку підлягають проценти за період з 23 квітня 2018 року по 27 лютого 2020 року у розмірі 1 109 589,04 грн (2 500 000,00 грн*24%* 675 днів/365/100).

75. При цьому колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики на підставі статей 231 233 ЦК України, у зв`язку з недоведеністю таких вимог.

76. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

77. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

78. Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

79. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

80. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

81. Суди попередніх інстанцій надали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності та з урахуванням встановлених обставин щодо дійсності спірного боргового зобов`язання між сторонами, дійшли загалом обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову ОСОБА_1 (з урахуванням зміни розміру процентів, про які йдеться у пункті 76 цієї постанови) та відсутності підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .

82. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

83. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

84. З огляду на наведене вище, постанова суду апеляційної інстанції підлягає зміні в частині визначення розміру процентів за договором позики, які підлягають стягненню з відповідача, а судові рішення в частині вирішення інших позовних вимог є законним та обґрунтованими, а тому підлягають залишенню без змін.

85. Виконання оскаржених судових рішень в частинах, які залишені без змін, підлягає поновленню на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України.

86. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

87. Згідно з положеннями частин першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

88. Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду справи, касаційна скарга ОСОБА_2 в частині вирішення майнових вимог за первісним позовом підлягає частковому задоволенню (25,71 %), при цьому за подання касаційної скарги в частині оскарження судових рішень щодо вирішення первісного позову заявником сплачено судовий збір у розмірі 22 700,00 грн, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України в порядку розподілу судових витрат з позивача на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 836,17 грн.

Керуючись статтями 402 403 409 410 415 416 418 419 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року змінити в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 процентів за користування коштами, зменшивши їх суму з 2 509 876 (два мільйони п'ятсот дев'ять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн 49 коп. до 1 109 589 (один мільйон сто дев'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 04 коп.

3. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м. Києва

від 01 червня 2022 року, у не скасованій після апеляційного перегляду частині, та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року залишити без змін.

4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в порядку розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, 5 836 (п`ять тисяч вісімсот тридцять шість) грн 17 коп.

5. Поновити виконання рішенняДніпровського районного суду м. Києва

від 01 червня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду

від 28 листопада 2022 року з урахуванням внесених цією постановою змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович