Позика в іноземній валюті повинна повертатися за встановленим у договорі обмінним курсом, якщо інше не передбачено сторонами (ВС КЦС, справа №301/2052/18 від 16.11.2022 р.)

Фабула судового акту: Позикодавець звернувся до суду, оскільки вважав, що боржник повернув йому не всю належну йому суму. Так, згідно умов укладеного ще у 2013 році між ними договору позики, відповідач (боржник) прийняв у власність від позикодавця (позивача) 306 тис. грн., що еквівалентно 30 000 євро за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро дорівнює 10,20 грн. Пунктом 2 договору позики передбачено, що таку саме суму грошових коштів боржник зобов'язується повернути позикодавцю готівкою частинами за встановленим графіком, платежами не менше 5 477,00 грн, що еквівалентно 537,00 євро, до 01 числа кожного наступного місяця починаючи з 01 березня 2013 року, строком до 01 березня 2017 року, в порядку та умовах, передбачених цим договором.

В свою чергу, позикодавець вважав, що за існуючим на дату позову курсом НБУ (на 27 вересня 2018 року - 33,03 грн за один євро), є залишок боргу, який становить 601 146,00 грн. - із чим, звичайно ж не погодився відповідач, який вважав, що борг погашено повністю (на той момент боржник вже погасив 324 тис.грн.).

Думки суду першої інстанції і апеляційного суду розійшлися - перший вважав, що посилання на нинішній курс безпідставно, а апеляційний вважав що тут підлягає застосуванню ст. 533 ЦК України. Справа перейшла на розгляд до ВС КЦС, який не підтримав доводи позикодавця і апеляційного суду, пояснивши наступним:

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (ч.1 ст. 192, ч.1 ст. 524, ч.1 ст. 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (ч.2 ст. 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч.2 ст. 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором,повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (ч.1ст. 1046, ч.1 ст. 1049 ЦК України; див. також постанову ВП ВС від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

Отже у цій справі: Колегія ВС КЦС врахувавши умови договору та положення ст. 533 ЦК України, дійшла висновку про безпідставність позовних вимог позикодавця, оскільки предметом договору позики між сторонами була саме сума 306 000,00 грн, що еквівалентна 30 000,00 євро, за встановленим ними сторонами обмінним курсом 1,00 євро = 10,20 грн, і саме таку суму грошових коштів позивач отримав протягом 2013-2016 років від відповідача. А ось посилання на курс НБУ станом на 27 вересня 2018 року 33,03 грн за 1,00 євро є таким, що суперечить умовам укладеного сторонами договору позики.

Аналізуйте судовий акт: Якщо зобов`язання сторін за договорами підлягають виконанню у різних валютах, такі вимоги не можна вважати однорідними, тому їх зарахування не відповідає закону (ВС/КГС, № 914/109/16, 22.01.20);

Зарахування зустрічних вимог в різних валютах є незаконним, оскільки не відповідає критерію однорідності (ВС/КГС у справі № 914/108/16 від 19.12.2019);

Банком прощено суму боргу за кредитом в інвалюті, без зміни валюти зобов'язання, а це зумовлює виникнення зобов’язання фізособи декларувати та оподатковувати таку в розмірі суми прощеного боргу (ВС КАС №826/12872/17 від 28.07.2021 р.);

ВС/КАС: Скасовано податкові повідомлення-рішення податкового органу за якими було нараховано податок у вигляді додаткового блага при зміні валюти кредитування (ВС/КАС 20.10.2021р. 826/3573/17).

Постанова

Іменем України

16 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 301/2052/18

провадження № 61-7786св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позовну заяву мотивовано тим, що 11 березня 2013 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледою П. М. та зареєстрований в реєстрі за № 473, за умовами якого він позичив ОСОБА_2 306 000,00 грн, що на час укладення договору було еквівалентно 30 000,00 євро.

Відповідно до пункту 2 цього договору ОСОБА_2 зобов`язувався повернути борг рівними частинами, щомісячно по 5 477,00 грн, що було еквівалентно 537,00 євро, в строк до 01 березня 2017 року.

Протягом 2013-2016 років ОСОБА_2 виконував умови укладеного договору та сплатив за цей період кошти у розмірі 324 000,00 грн, що з урахуванням курсу євро на день часткового погашення боргу за кожним платежем становить 11 800,00 євро.

ОСОБА_1 вважає, що залишок боргу на день звернення до суду становить 601 146,00 грн, що еквівалентно 18 200,00 євро за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 27 вересня 2018 року (33,03 грн за один євро). Проте ОСОБА_2 відмовляється повертати цю суму з огляду на те, що вважає, що сплачена ним сума відповідає сумі позичених коштів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , посилаючись на вимоги статей 509 524 526 533 629 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь 601 146,00 грн, що на день звернення до суду еквівалентно 18 200,00 євро, та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року у складі судді Даруди І. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що предметом договору позики є 306 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 євро, за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро = 10,20 грн, і таку суму боргу позивач отримав протягом 2013-2016 років від відповідача, що визнається самим позивачем у позові. Тому посилання ОСОБА_1 на курс НБУ (станом на 28 березня 2018 року) 33,03 грн за один євро є таким, що суперечить умовам договору позики, укладеного сторонами.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 11 березня 2013 року в розмірі 479 760,75 грн та 11 992,87 грн на відшкодування сплаченого судового збору, з яких 4 797,15 грн - за розгляд справи у суді першої інстанції та 7 195,72 грн - за перегляд справи у суді апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції постановив, що оскільки сторони в договорі від 11 березня 2013 року передбачили, що відповідач прийняв у власність 306 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 євро за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро дорівнює 10,20 грн (курс НБУ станом на 11 березня 2013 року становив 10,39 грн (1039,88 за 100 євро) за 1 євро), то до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України. Офіційний курс гривні до євро змінився, тому грошове зобов`язання щодо повернення позивачу відповідної суми у євро відповідачем не виконано і триває. Відтак позивач правомірно заявив вимогу про повернення заборгованості за договором позики.

Також у матеріалах справи містяться належні та допустимі докази на підтвердження того, що відповідач на виконання умов зазначеного договору сплатив позивачу 15 475,00 євро. Отже, сума боргу, яка залишається неповерненою, становить 14 525,00 євро (30 000,00 євро - 15 475,00 євро), що станом на час звернення позивача з позовом до суду (за курсом НБУ станом на 27 вересня 2018 року 33,03 грн) становило 479 760,75 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження постанови Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19). Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував вимоги статті 533 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки відповідно до умов договору позики від 11 березня 2013 року сторонами були визначені істотні умови цього договору, в тому числі обмінний курс.

Також заявник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності ОСОБА_2 , який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1 до Верховного Суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року залишено без руху для усунення недоліків.

У грудні 2020 року заявник у встановлений судом строк недоліки касаційної скарги усунув.

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року і витребувано із Іршавського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 301/2052/18.

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи

11 березня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледою П.М., зареєстрований в реєстрі за № 473 (а. с. 4).

Відповідно до пункту 1 цього договору ОСОБА_2 прийняв у власність від ОСОБА_1 306 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 євро за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро дорівнює 10,20 грн.

Пунктом 2 договору позики передбачено, що таку саме суму грошових коштів ОСОБА_2 зобов`язується повернути ОСОБА_1 готівкою частинами за встановленим графіком, платежами не менше 5 477,00 грн, що еквівалентно 537,00 євро, до 01 числа кожного наступного місяця починаючи з 01 березня 2013 року, строком до 01 березня 2017 року, в порядку та умовах, передбачених цим договором.

Згідно з пунктом 3 цього договору повернення позики має бути здійснено на рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на погашення кредиту ОСОБА_1 .

Відповідно до довіреності від 22 жовтня 2014 року, посвідченої приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледою П. М., зареєстрованої в реєстрі за № 1999, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_2 представляти свої інтереси в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» по всіх питаннях, що стосуються його як позичальника, надавши, зокрема, право вносити грошові кошти з метою погашення кредиту на позичкові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , купувати валюту для погашення кредиту (т. 1, а. с. 199).

Згідно з наданими квитанціями ОСОБА_2 виконував свої зобов`язання, сплачуючи на рахунок № НОМЕР_1 кошти у грошовій одиниці євро на погашення кредиту ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 95-167).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що постанова суду апеляційної інстанції не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язується повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовим ознаками у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13 та від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказувався факт укладення договору позики і його умови. Такі правові висновки щодо застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на такі особливості виконання грошового зобов`язання: «Грошовою одиницею України є гривня (частина перша статті 99 Конституції України). Але Основний Закон не встановлює заборони використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Тобто гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на території України за номінальною вартістю (частина перша статті 192 ЦК України), тоді як обіг іноземної валюти регламентований законами України.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), однак не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті (частина друга статі 524 ЦК України). Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частина друга статті 533 ЦК України).

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики), тобто таку ж суму грошових коштів в іноземній валюті, яку він отримав у позику (частина перша статті 1046, частина перша статті 1049 ЦК України; див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16)».

У цій справі судами попередніх інстанцій встановлено, не спростовано матеріалами справи та позивачем те, що відповідно до договору позики від 11 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Іршавського районного нотаріального округу Закарпатської області Ожеледою П.М., зареєстрованого в реєстрі за № 473, ОСОБА_2 прийняв у власність від ОСОБА_1 306 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 євро за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро дорівнює 10,20 грн (а. с. 4).

Відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики суму позики визначено в еквіваленті за обмінним курсом; 1,00 євро дорівнює 10,20 грн на день передачі грошей.

Крім того, відповідно до положень пункту 2 договору позики суму позики ОСОБА_2 зобов`язувався повернути ОСОБА_1 готівкою частинами за встановленим графіком, платежами не менше 5 477,00 грн, що еквівалентно 537,00 євро, до 01 числа кожного наступного місяця починаючи з 01 березня 2013 року, строком до 01 березня 2017 року, в порядку та умовах, передбачених цим договором. Таким чином, розмір періодичних платежів, які повинні були сплачуватися позичальником ОСОБА_2 , також визначено за обмінним курсом 1,00 євро дорівнює 10,20 грн на день передачі грошей.

Зазначені положення договору позики відповідають положенням статті 533 ЦК України.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки предметом договору позики є 306 000,00 грн, що еквівалентно 30 000,00 євро, за встановленим сторонами обмінним курсом 1,00 євро = 10,20 грн, і саме таку суму грошових коштів позивач отримав протягом 2013-2016 років від відповідача, що визнається самим позивачем у позові. Тому посилання ОСОБА_1 на курс НБУ станом на 27 вересня 2018 року 33,03 грн за 1,00 євро є таким, що суперечить умовам укладеного сторонами договору позики.

Таким чином, суд апеляційної інстанції помилково визначив еквівалент суми за офіційним курсом НБУ станом на 27 вересня 2018 року (день подання позову до суду), а не за курсом, який погоджено сторонами відповідно до умов договору позики, і помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову.

Колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги довід касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив його про дату, час і місце розгляду справи, з огляду на таке.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 квітня 2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року (т. 2, а. с. 38).

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 06 травня 2020 року справу призначено до розгляду у відкритому засіданні в суді апеляційної інстанції на 09 липня 2020 року о 14 год. 30 хв. (т. 2, а. с. 42).

08 липня 2020 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 09 липня 2020 року, у зв`язку з неможливістю взяття участі у розгляді справи по суті, так як у період з 06 липня 2020 року до 13 липня 2020 року розгляд справ у відкритих судових засіданнях не відбуватиметься відповідно до розпорядження голови Закарпатського апеляційного суду від 06 липня 2020 року та рішення зборів суддів Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2020 року (т. 2, а. с. 54).

Відповідно до довідки секретаря судового засідання Закарпатського апеляційного суду 09 липня 2020 року розгляд справи було відкладено на 03 листопада 2020 року, що також підтверджується судовою повісткою про виклик (т. 2, а. с. 55, 56).

02 листопада 2020 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 03 листопада 2020 року, у зв`язку з неможливістю взяття участі у розгляді справи по суті, так як у період з 02 листопада 2020 року до 06 листопада 2020 року розгляд справ у відкритих судових засіданнях не відбуватиметься відповідно до розпорядження голови Закарпатського апеляційного суду від 06 липня 2020 року та рішення зборів суддів Закарпатського апеляційного суду від 16 березня 2020 року (т. 2, а. с. 60).

Згідно з довідкою секретаря судового засідання Закарпатського апеляційного суду 03 листопада 2020 року розгляд справи було відкладено на 02 лютого 2021 року (т. 2, а. с. 62).

01 лютого 2021 року ОСОБА_2 подав до суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи, призначеної на 02 лютого 2021 року, у зв`язку із захворюванням (т. 2, а. с. 70).

Відповідно до протоколу судового засідання Закарпатського апеляційного суду від 02 лютого 2021 року розгляд справи відкладено на 08 квітня 2021 року на підставі частини першої статті 371 ЦПК України (т. 2, а. с. 73).

19 березня 2021 року представник ОСОБА_2 адвокат Азарова І. В. отримала судову повістку на 08 квітня 2021 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 77).

Також у матеріалах справи міститься довідка про доставку 03 лютого 2021 року електронного листа ОСОБА_2 про розгляд справи 08 квітня 2021 року (т. 2, а. с. 76).

Таким чином, у матеріалах справи відсутні докази порушення судом апеляційної інстанції вимог статей 128 368 372 ЦПК України та поважності неявки в судове засідання суду апеляційної інстанції 08 квітня 2021 року ОСОБА_2 .

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції доходить висновку, що судом першої інстанції при винесенні рішення були належним чином оцінені подані сторонами докази, точно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права, а апеляційний суд помилкового скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За викладених обставин постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Порядок сплати та розмір судового збору визначено Законом України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», який набрав чинності 01 листопада 2011 року, з подальшими змінами.

Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».

Зважаючи на те, що позовну заяву у цій справі пред`явлено у вересні 2018 року, судовий збір підлягає сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2018 року.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року становив 1 762,00 грн.

Ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Закон передбачає сплату судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг незалежно від вирішення спору по суті.

Розмір ставки судового збору за подання до суду касаційної скарги становив 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Отже, подаючи касаційну скаргу, ОСОБА_2 повинен був сплатити судовий збір у розмірі 12 022,92 грн, а сплатив 9 594,30 грн.

У зв`язку з цим із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 9 594,30 грн, а 2 428,62 грн має бути стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави.

Керуючись статтями 141 400 409 413 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 08 квітня 2021 року скасувати, а рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 10 березня 2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 9 594 (дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) гривні 30 (тридцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави недоплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 428 (дві тисячі чотириста двадцять вісім) гривень 62 (шістдесят дві) копійки.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк