Чергування у святкові та вихідні дні не є виконанням робіт та не підлягає додатковій оплаті (ВС/КЦС № 489/4153/16-ц від 26.11.2018)

Фабула судового акту: Частиною першою статті 71 Кодексу Законів про працю України визначено, що робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

При цьому згідно ст. 107 КЗпП робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Проте чинне законодавство про працю не вказує про те чи є чергування у вихідні або святкові дні видом роботи в розумінні ст.ст. 71, 72 КЗпП.

У даній справі колишній працівник звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Судом першої інстанції вказані вимоги було задоволено частково.

Проте апеляційний суд став на бік роботодавця і в позові відмовив.

Такі рішення стало підставою для оскарження його працівником в касаційному порядку.

КЦС переглядаючи вказану справу вказав зокрема на таке.

У пунктах 1, 2 постанови Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 02 квітня 1954 року № 233 «Про чергування на підприємствах і в установах» вказано, що чергування робочих і службовців на підприємствах і в установах після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні можуть вводитися у виняткових випадках і тільки по погодженням з профспілковим, місцевим комітетом. Чергування у вихідні і святкові дні компенсуються наданням протягом найближчих 10 днів відгулів тієї ж тривалості, що і чергування.

Працівник був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних виробничих питань і для координації роботи підприємства. Це підтверджується графіками чергувань відповідальних працівників затверджених наказами директора підприємства, а також копіями табелів обліку використання робочого часу, в яких святкові та вихідні дні чергувань позивача не зазначені, як робочі дні.

Отже позивач залучався до чергування, яке не підлягає оплаті, а за нього надається відгул. У зв'язку із цим відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналізуйте судовий акт: Жінка, яка виховує сама дитину, для отримання додаткової відпустки має надати копії свідоцтва про народження дитини, про розірвання шлюбу та документ, який підтверджує неучасть батька у вихованні дитини (ВССУ, № 658/4102/14-ц, 01.11.17)

При визначенні суми стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди суд у резолютивній частині рішення ПОВИНЕН вказувати таку суму без утримання податків та обов'язкових зборів (ВС/КЦС № 359/10023/16-ц від 18.07.2018)

Віднесення виплат за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в трудові обов’язки працівника до основної заробітної плати є недопустимим (ВС/КЦС № 754/8605/16-ц від 01.08.2018)

Постанова

Іменем України

26 листопада 2018 року

м. Київ

справа № 489/4153/16-ц

провадження № 61-20096св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Южная Стівідорінг Компані Лімітед»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року у складі судді: Губницького Д. Г. та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед» про стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 21 вересня 2009 року працював на різних посадах у ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед». Наказами товариства він залучався до роботи у вихідні та святкові дні, відгулу або грошової компенсації за виконану роботу він не отримував. 09 листопада 2015 року був звільнений з роботи, однак товариство в порушення вимог статей 116 117 КЗпП не провело з ним повного розрахунку при звільненні, не виплатив додаткової заробітної плати за роботу у вихідні та святкові дні, відпрацьовані ним протягом 2010-2015 років.

Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні за вказаний період, а також середній заробіток за час затримки, починаючи з 09 листопада 2015 року до дня фактичного розрахунку.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед» на користь ОСОБА_4 60 000 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач у вихідні та святкові дні виконував трудову функцію, притаманну займаній посаді, тобто працював у святкові та вихідні дні. У зв'язку із цим, він має право на отримання компенсації за роботу у святкові та вихідні дні.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед» задоволено, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення. У позові ОСОБА_4 до ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед» про стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних виробничих питань і для координації роботи підприємства. При цьому чергування у вихідний день не підлягає оплаті, а за нього надається відгул. Проте позивач у період роботи з 2010 року по 2015 рік із заявами про надання відгулів до роботодавця не звертався, тому відгули не надавались. Оскільки спеціальна грошова компенсація за чергування не передбачена законом, тому відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У квітні 2017 року ОСОБА_4 подав касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду повністю, а рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач працював, а не чергував у вихідні та святкові дні протягом 2010-2015 років, і виконував свої трудові функції. Вважає, що відповідач неналежним чином вів облік робочого часу, що призвело до порушення прав позивача. Також ОСОБА_4 не погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У травні 2017 року ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед» надало заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відхилити касаційну скаргу і залишити оскаржене рішення апеляційного суду без змін.

Заперечення мотивовані безпідставністю доводів касаційної скарги, оскільки позивач залучався до чергування у вихідні та святкові дні і не виконував трудові функції.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_4 з 23 вересня 2009 року прийнятий на посаду директора іноземного підприємства ТОВ «Южная Стівідорінг Компані Лімітед» за переведенням з ДП «Миколаївський морський торгівельний порт», а з 01 жовтня 2011 року переведений на посаду заступника директора з виробництва цього ж підприємства.

19 червня 2015 року підприємство змінило організаційно правову форму на товариство з обмеженою відповідальністю.

09 листопада 2015 року позивача звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП, у зв'язку зі скороченням штату працівників.

Апеляційний суд встановив, що основною діяльністю товариства визначено вантажно-розвантажувальні роботи. Тривалість робочого часу встановлена у 40 годин на тиждень, тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку та графіками змінності. Робота у вихідні дні забороняється, залучення до роботи в такі дні допускається за наказом директора з компенсацією відповідно до законодавства (пункти 5.7; 6.2; 6.4 колективного договору на 2008-2010 роки).

Згідно посадової інструкції заступника директора з виробництва до його основних посадових обов'язків, входить, забезпечення виконання плану вантажно-розвантажувальних робіт, здійснення керівництва виробничо-господарською діяльністю служб підприємства, забезпечення контролю за експлуатаційною діяльністю підприємства, виробництвом робіт, погодження з директором підприємством усі зміни змінно добового плану тощо.

Апеляційний суд встановив, що наказами директора по підприємству «Про роботу у вихідні та святкові дні» з метою запобігання виникненню позаштатних ситуацій на підприємстві та забезпечення безперебійного проведення вантажно-розвантажувальних робіт у святкові та вихідні дні, згідно графіку було встановлено чергування відповідальних працівників підприємства, у тому числі ОСОБА_4 Накази по підприємству щодо залучення до чергувань погоджувалися заступником директора з виробництва, з охорони праці, головою профкому та ґрунтувалися на згоді працівників.

Згідно із графіками чергувань, затверджених наказами директора ІП «Южная Стівідоринг Компані Лімітед», ОСОБА_4 у 2010 році було визначено чергування:

У 2010 році: вихідні дні: 02 січня 2010 року; 06 березня 2010 року; 03 квітня 2010 року та 07 січня 2010 року у святковий день.

У 2011 році: 02 січня 2011 року; 05 березня 2011 року; 23 квітня 2011 року; 07 травня 2011 року; 31 грудня 2011 року та 07 січня 2011 року у святковий день.

У 2012 році: 07 січня 2012 року; 08 березня 2012 року; 03 червня 2012 року; 24 серпня 2012 року - у святкові дні; 05 та 06 січня 2012 року; 10 березня 2012 року; 14 квітня 2012 року; 04 червня 2012 року; 30 червня 2012 року; 01 липня 2012 року - вихідні дні.

У 2013 році: 01 січня 2013 року; 08 березня 2013 року; 01,02,09 травня 2013 року; 28 червня 2013 року та у вихідні дні: 05 січня 2013 року; 03,10 травня 2013 року; 29,30 червня 2013 року; 26 серпня 2013 року.

У 2014 році: 01 січня 2014 року; 08 березня 2014 року; 01,02,09 травня 2014 року; 08 червня 2014 року; 24 серпня 2014 року та у вихідні дні: 02, 10 січня 2014 року; 09,10 березня 2014 року; 03,04,10,11 травня 2014 року; 07, 09 червня 2014 року; 23,25 серпня 2014 року;

У 2015 році - 09 березня 2015 року.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» від 12 вересня 1991 року № 1545 до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У пунктах 1, 2 постанови Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 02 квітня 1954 року № 233 «Про чергування на підприємствах і в установах» вказано, що чергування робочих і службовців на підприємствах і в установах після закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні можуть вводитися у виняткових випадках і тільки по погодженням з профспілковим, місцевим комітетом. Чергування у вихідні і святкові дні компенсуються наданням протягом найближчих 10 днів відгулів тієї ж тривалості, що і чергування.

Апеляційний суд встановив, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні саме до чергування, а не до роботи у зв'язку з виробничою необхідністю для оперативного вирішення у ці дні невідкладних виробничих питань і для координації роботи підприємства. Це підтверджується графіками чергувань відповідальних працівників затверджених наказами директора ІП «Южная Стівідоринг Компані Лімітед», а також копіями табелів обліку використання робочого часу ІП «Южная Стівідоринг Компані Лімітед», в яких святкові та вихідні дні чергувань позивача не зазначені, як робочі дні.

За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості по оплаті за роботу у вихідні та святкові дні, оскільки позивач залучався до чергування, яке не підлягає оплаті, а за нього надається відгул. У зв'язку із цим відсутні підстави для стягнення заборгованості по заробітній платі, а відтак і середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що оскаржене рішення апеляційного суду постановлено без додержання норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді