Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 31.03.2020 року у справі №161/10116/17

Ухвала

24 березня 2020 року

місто Київ

справа № 161/10116/17

провадження № 61-4684ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В.

В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної втратою арештованого майна,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з Державної казначейської служби України 318 739,18 грн відшкодування шкоди, заподіяної втратою арештованого і описаного майна - вантажного автомобіля Volvo FN 12-42T, 1997 року випуску.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 листопада 2019 року у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що шкода заподіяна позивачу саме неправомірними діями Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька, яка відшкодовується відповідно до правил статті 1173 ЦК України. Проте позивач просить здійснити таке відшкодування за рахунок Державної казначейської служби України на підставі статей 1166, 1174 ЦК України. Суд першої інстанції зробив висновок, що відсутні підстави відшкодування шкоди у визначеному позивачем розмірі шляхом стягнення з Державної казначейської служби України, при цьому, заяви про зміну предмета або підстав позову позивачем не подавалися.

Постановою Волинського апеляційного суду від 30 січня 2020 року скасовано рішення суду першої інстанції, у задоволені позову відмовлено з інших підстав, наведених у цій постанові.

Суд апеляційної інстанції встановив, що Першим відділом державної виконавчої служби м. Луцька здійснюється виконавче провадження із виконання виконавчого листа Луцького міськрайонного суду від 03 серпня 2011 року № 2-5981/10 щодо солідарного стягнення із ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Надра" 601 772,21 грн суми заборгованості.

04 жовтня 2012 року в межах виконавчого провадження здійснено опис, накладено арешт на автомобіль Volvo FN 12-42T, 1997 року випуску, який на зберігання Державного підприємства "СЕТАМ" не передавався і не приймався. Встановивши відсутність арештованого майна, державний виконавець у квітні 2017 року звернувся до правоохоронних органів із поданням про порушення кримінального провадження.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що відсутній прямий причинний зв'язок між діями державного виконавця і фактом викрадення майна боржника (автомобіля), отже в діях державного виконавця відсутній склад правопорушення.

Також судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до договору застави транспортного засобу від 24 червня 2011 року вартість автомобіля Volvo FN 12-42T, 1997 року випуску, складає 120 000,00 грн, а тому позивачем не доведено заявлений розмір шкоди 318 739,18 грн.

В оцінці вимог про стягнення з Державної казначейської служби України на відшкодування шкоди 318 739,18 грн суд апеляційної інстанції, посилаючись на правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18), зробив висновок про відсутність підстав такого відшкодування.

ІІ. ВИМОГИ та АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

ОСОБА_1 10 березня 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вивчив касаційну скаргу та додані до неї матеріали, зробив висновок про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки скаргу подано на судове рішення, ухвалене у малозначній справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Щодо віднесення справи, рішення у якій оскаржується учасником справи, до категорії малозначної (справа незначної складності)

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини 2 статті 394 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За правилом пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року - 2 102,00 грн.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної втратою арештованого і описаного майна.

Ціна позову у справі складає 318 739,18 грн, яка станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 250 = 525 500,00 грн).

Зазначена вимога позову не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною 4 статті 274 ЦПК України ця справа за зазначеним спором не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина 6 статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень частина 6 статті 19 ЦПК України, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.

Щодо наявності винятків для допуску оскарження судового рішення у малозначній справі

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У касаційній скарзі не обґрунтовується наявність умов застосування винятків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому, Верховний Суд дав оцінку та врахував: предмет позову, складність справи, значення справи для сторін і суспільства в цілому, за результатами чого не встановив наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, у тому числі касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Таким чином, конституційним принципом судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених законом.

Цьому конституційному принципові відповідає загальне правило пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України щодо того, що усі судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Це означає, що рішення суду апеляційної інстанції у таких справах є остаточними і подальшому оскарженню не підлягає.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року, заява № 26737/95, згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалене у малозначній справі, а отже, не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Першого відділу державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, заподіяної втратою арештованого майна за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 30 січня 2020 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко