Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.03.2020 року у справі №675/1309/19

Ухвала

25 березня 2020 року

м. Київ

справа № 675/1309/19

провадження № 61-3869ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Сімоненко В. М.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2019 року, додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Прокуратура Хмельницької області, про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2019 року ОСОБА_1, звертаючись в суд з цим позовом до відповідача, вказував, що 24 червня 2016 року його було призначено на посаду начальника Ізяславського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області. 19 листопада 2016 року до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне провадження №42016241270000057 за ознаками вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України. Постановою прокурора Шепетівської місцевої прокуратури від 11 вересня 2017 року дане кримінальне провадження в частині скоєння ним злочину, передбаченого частиною 3 статті 368 КК України було закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК України. Вважає, що під час незаконного перебування під слідством протягом дев'яти місяців, внаслідок проведення відносно нього негласних (розшукових) слідчих дій, оголошення йому підозри про вчинення кримінального правопорушення, застосування до нього запобіжних заходів у виді тримання під вартою та домашнього арешту, застосування до нього фізичної сили, обшуку та вилучення у нього майна, йому було заподіяно моральну шкоду, яка полягала у втраті ним нормальних життєвих зав'язків, погіршення соціального становища та стану здоров'я.

Тому позивач просив стягнути з держави Україна - Державного бюджету України на свою користь 300 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства, прокуратури і суду, шляхом списання коштів з відповідного рахунку Державної казначейської служби України.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Додатковим рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року стягнуто з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 800,00 грн.

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, Державної казначейської служби України - залишено без задоволення, рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2019 року та додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року - без змін.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Ціна позову в цій справі становить 300 000,00грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 250 = 525 500 грн).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Доводи заявника щодо застосування не в повній мірі позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №686/23731/15-ц, та висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17 є безпідставними, оскільки рішення судів попередніх інстанцій відповідають цим висновкам.

Наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки висновки судів попередніх інстанцій в цій справі не суперечать сформованій судовій практиці Верховного Суду при вирішенні спорів, що виникають з подібних правовідносин.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 23 жовтня 2019 року, додаткове рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року і постанову Хмельницького апеляційного суду від 28 січня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Прокуратура Хмельницької області, про відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко