Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2020 року у справі №330/2219/18

Ухвала

22 липня 2021 року

м. Київ

справа № 330/2219/18

провадження № 61-5025св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест",

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада

2019 року в складі судді Гусарової В. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року в складі колегії суддів:

Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" (далі -

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні оренди.

Позовна заява ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" мотивована тим, що 28 листопада 2005 року ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 7,57 га, яка розташована на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

Сторони 14 жовтня 2010 року уклали договір оренди вищевказаної земельної ділянки строком на 15 років, який було зареєстровано у Державному реєстрі земель 11 липня 2012 року.

Орендар належним чином виконував свої зобов'язання за договором оренди, а орендодавець отримував орендну плату відповідно до умов цього правочину, про що свідчить його особистий підпис у відомостях про виплату орендної плати. Позивач за первісним позовом добросовісно обробляв орендовану землю з дотриманням вимог чинного законодавства.

Проте, у вересні 2018 року представники орендаря встановили проведення обробітку та дискування зазначеної орендованої земельної ділянки іншими особами, про що було складено акт про порушення прав орендаря. Враховуючи зазначене, позивач звернувся до відповідача з відповідними зверненнями.

ОСОБА_1 повідомив представників ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" про те, що він вирішив сам обробляти земельну ділянку, тому просив розірвати укладений зі сторонами договір оренди, про що також свідчить його заява від 03 жовтня 2018 року. Отже, відповідач за первісним позовом почав самовільно обробляти земельну ділянку, яку було передано ним в оренду без згоди орендаря. Права

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" як орендаря було порушено діями ОСОБА_1, який позбавив позивача за первісним позовом можливості користуватися та володіти спірною земельною ділянкою.

На підставі викладеного ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" просило усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання ОСОБА_1 не перешкоджати йому у здійсненні прав орендаря земельної ділянки.

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" про визнання правочину недійсним.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що

у 2008 році ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" запропонувало укласти договір оренди належної позивачу за зустрічним позовом земельної ділянки загальною площею 7,57 га, яка розташована на території Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

Ознайомившись з умовами договору, позивач надав згоду на укладення такого правочину та отримав один примірник договору. ОСОБА_1 не звернув уваги на те, що договір оренди не був підписаний орендарем. Разом з тим, після отримання примірника договору орендодавець почав отримувати плату за фактичне використання належного йому майна, тому вважав його укладеним.

Строк дії договору оренди від 25 лютого 2008 року сторонами погоджено на 10 років, тому весною 2018 року ОСОБА_1 вирішив самостійно обробляти належну йому земельну ділянку, проте встановив, що на належній йому земельній ділянці посіяно озиму пшеницю, власником посівів якої

є відповідач за зустрічним позовом.

У подальшому (13 червня 2018 року) орендодавець звернувся до орендаря із заявою про надання інформації, на яких підставах останнім понад строки, які встановлені договором, провадиться фактичне використання належного йому майна. ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" повідомило, що оскільки обробка земельної ділянки проведена восени

2017 року, на земельній ділянці вже практично вирощено врожай пшениці, то після збору такого врожаю земельна ділянка буде звільнена.

ОСОБА_1 у подальшому просив компенсувати неотриманий дохід за невикористання ним землі у 2018 році, проте ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" повідомило про небажання звільняти земельну ділянку, оскільки існує договір оренди від 14 жовтня 2010 року, який зареєстровано у відділі Держкомзему в Якимівському районі Запорізької області 11 липня 2012 року, термін дії якого закінчується

у 2027 році.

Ознайомившись з договором оренди від 14 жовтня 2010 року, позивач за зустрічним позовом встановив, що цей договір він не підписував, про що повідомив відповідача за зустрічним позовом, а також про те, що після збору орендарем врожаю, він починає обробляти свою землю. Восени 2018 року ОСОБА_1 почав обробляти земельну ділянку.

Крім того, орендар сплатив орендодавцю компенсацію за використання земельної ділянки поза обумовленими сторонами строками, а також запропонував орендодавцю написати заяву про розірвання договору оренди від 14 жовтня 2010 року з метою, зокрема скасування його державної реєстрації у позасудовому порядку.

ОСОБА_1 за пропозицією ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" написав заяву про розірвання договору оренди від 14 жовтня 2010 року, проте така заява безпідставно залишена без задоволення.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір оренди, який укладений між ним і ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест".

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада

2019 року в задоволенні позову ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано частково недійсним (в частині строку дій договору з лютого

2018 року до 14 жовтня 2027 року) договір оренди земельної ділянки, укладений між ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест"

і ОСОБА_1 щодо оренди земельної ділянки, кадастровий номер 2320382400:08:002:0024, площею 7,5693 га (договір зареєстрований 11 липня 2012 року у відділі Держкомзему Якимівського району Запорізької області), договір зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 грудня 2018 року, номер запису про інше речове право (право оренди) - 29447592.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що орендар користувався спірною земельною ділянкою з 2005 року до 2018 року та сплачував за цей період орендну плату. Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази обізнаності ОСОБА_1 до 2018 року про існування договору оренди від 14 жовтня 2010 року зі строком дії 15 років, який зареєстрований у Державному реєстрі земель 11 липня 2012 року та який відповідно до висновку експерта не підписаний орендодавцем. Таким чином, відсутні підстави вважати про наявність між сторонами правовідносин за договором оренди з лютого 2018 року до 14 жовтня 2027 року.

Додатковим рішенням Якимівського районного суду Запорізької області

від 21 листопада 2019 року стягнуто з ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 477,52 грн.

Додаткове рішення місцевого суду мотивоване тим, що під час вирішення спору по суті, судом першої інстанції не вирішено питання розподілу судових витрат, тому наявні правові підстави для застосування пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України та стягнення з ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" доведених належними та допустимими доказами судових витрат пропорційно розміру задоволених вимог ОСОБА_1.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції,

а також зазначив, що у заяві ОСОБА_1, адресованій

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест", орендодавець вимагав звільнити належну йому земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку договору оренди у лютому 2018 року, а також просив сплатити компенсацію за фактичне використання земельної ділянки у 2018 році

у розмірі 10 000 грн. Доводи орендаря про неотримання вказаної заяви та несплату компенсації за користування земельною ділянкою у 2018 році спростовуються відомістю підприємства про сплату ОСОБА_1 10 000 грн та відомостями фіскальної служби.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" просило скасувати рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічного позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада 2019 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 29 січня 2020 року заявник посилається на пункти 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня

2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" в указаній справі на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вони є законними та обґрунтованими.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 7,57 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на землях Новоданилівської сільської ради Якимівського району Запорізької області.

Вищевказану земельну ділянку ОСОБА_1 передавав в оренду

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест".

Суди встановили, що ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" користувалося належною ОСОБА_1 земельною ділянкою на умовах оренди з 2005 року до 2018 року.

Згідно з даними фіскальної служби ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" сплачувало ОСОБА_1

з 2005 року орендну плату за оренду земельної ділянки за весь період

оренди - до 2018 року.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи, проведеної 23 травня

2019 року Запорізьким науково-дослідним експертно-криміналістичним центром Міністерства внутрішніх справ України, ОСОБА_1 не підписував договір оренди від 14 жовтня 2010 року.

Наданий ОСОБА_1 договір оренди від 25 лютого 2008 року не підписаний його сторонами. Додатки до договору оренди від 25 лютого

2008 року були підписані представником Якимівського районного відділу Державного земельного кадастру у Запорізькій області.

У заяві ОСОБА_1 від 13 червня 2018 року, адресованій

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест", орендодавець вимагав звільнити належну йому земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку договору оренди у лютому 2018 року, а також просив сплатити компенсацію за фактичне використання земельної ділянки у 2018 році

у розмірі 10 000 грн.

Згідно з відомістю ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" за 2018 рік, останнє сплатило ОСОБА_1

10 000 грн. Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" виплатило ОСОБА_1 8
115,24 грн, а також суму нарахованого податку.

Суди також встановили, що позивач за зустрічним позовом не пропустив строк позовної давності, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про його обізнаність до 2018 року про договір оренди

від 14 жовтня 2010 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Згідно з частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційне провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити

у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

За змістом частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час

і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Частиною 3 статті 411 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд

є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин,

які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених Частиною 3 статті 411 ЦПК України; або суд розглянув

у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Так підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі

є пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме не урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня

2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Проте, зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження, під час перегляду справи в межах доводів касаційної скарги відповідача, оскільки правовідносини у зазначених справах та у справі, яка переглядається, не є подібними.

Верховний Суд наголошує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове правове регулювання спірних відносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної справи.

Предметом первісних позовних вимог у цій справі № 330/2219/18 є усунення перешкод у здійсненні оренди, а зустрічних позовних вимог - визнання правочину недійсним. Суди встановили, що орендар користувалося належною орендодавцю земельною ділянкою з 2005 року до 2018 року та сплачував останньому орендну плату за цей період. Разом з тим, висновком експерта встановлено, що орендодавець не підписував договір оренди

від 14 жовтня 2010 року, тобто не погоджувався на правовідносин за цим договором з лютого 2018 року до 14 жовтня 2027 року.

Проте, Велика Палата Верховного Суду здійснювала касаційний перегляд зазначеної заявником, як приклад, справи № 342/180/17, в якій банк звернувся до суду з позовом до фізичної особи про стягнення заборгованості за кредитним договором внаслідок невиконання останньою взятих на себе зобов'язань. За результатами розгляду справи № 342/180/17 судові рішення скасовано в частині стягнення з позичальника процентів та пені, ухвалено

в цій частині нове рішення про відмову у позові з тих підстав, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. При цьому зазначила, що вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.

Таким чином, предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин у справі № 342/180/17 та у цій справі № 330/2219/18

є відмінними.

Наведене дає підстави для висновку, що у цій справі відсутня подібність змісту та матеріально-правового регулювання спірних правовідносин зі справою, яка наведена заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права,

з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що наявність наведеної у скарзі

ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" підстави касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини другої

статті 389 ЦПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Посилаючись у касаційній скарзі на пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, заявник не зазначив, з яких саме передбачених пункт 4 частини 2 статті 389 ЦПК України підстав оскаржується судове рішення. При цьому Верховним Судом перевірено та не встановлено підстав для скасування судових рішень, зокрема з підстав, передбачених частинами 1 , 3 статті 411 ЦПК України.

Оскільки наявність наведеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені у пунктах 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, не отримали підтвердження після відкриття касаційного провадження, тому відповідно до пункту 5 частини 1 статті 396 ЦПК України касаційне провадження в частині перегляду оскаржених судових рішень за касаційною скаргою ТОВ "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" підлягає закриттю.

Керуючись статтями 260, 396, 400, 401 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Агропродінвест" на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 01 листопада

2019 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 29 січня

2020 року, відкрите на підставі пунктів 1, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України, закрити.

Ухвала суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук