Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №161/3349/19
Ухвала КЦС ВП від 23.12.2019 року у справі №161/3349/19

Ухвала

Іменем України

20 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 161/3349/19

провадження № 61-22217ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Пенсійного фонду України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання незаконними дій та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати незаконними дії Пенсійного фонду України та Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо прийняття форм довідок про отримання грошового забезпечення за посадою на момент виходу його на пенсію без включення сум матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з яких сплачено внески в Пенсійний фонд України; визнати незаконними дії Пенсійного фонду України та Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області (перебуває у підпорядкуванні центрального органу виконавчої влади) щодо відмови вчинити дії найбільш ефективним способом відновлення порушеного права на вільне володіння грошима, що належать йому, а саме - шляхом здійснення виплати суми недоплаченої частини основного розміру пенсії за період з 23 грудня 2006 року по 20 лютого 2017 року включно однією сумою в розмірі 130 039,80 грн у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, враховуючи суму компенсації за відповідні періоди; стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України, Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України у відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих йому Пенсійним фондом України та його територіальним органом - Луцьким об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Волинської області, грошові кошти в сумі 130 039,80 грн, що складають не нараховану та не отриману різницю у пенсії державного службовця за період з 23 грудня 2006 року по 20 лютого 2017 року, індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 149 271,07 грн та 3 % річних у сумі 11 703,58 грн шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з грудня 2006 року він є пенсіонером, перебуває на обліку в Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області, отримує пенсію по інвалідності ІІ групи на підставі Закону України "Про державну службу" та Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" він подав довідку за відповідною формою, яку було затверджено Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 про складові заробітної плати, з якої призначено пенсію. Пенсійний фонд України затвердивши форми довідок щодо отримання грошового забезпечення за посадою без включення сум матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які були ним одержані та з яких сплачено внески до Пенсійного фонду України, заподіяв йому збитків, які полягали в нарахуванні щомісячної грошової виплати пенсії у розмірі, меншому за той, на який він мав право. Внаслідок незаконних дій Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області при розрахунку загального розміру пенсії не враховано виплачену йому матеріальну допомогу в сумі 28 424,13 грн за період з 01 грудня 2004 року по 30 листопада 2006 року, у зв'язку з чим щомісяця недонараховувалася пенсія в розмірі 1 065,90 грн. Постановою Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2017 року у справі № 161/4558/17 визнано неправомірними дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області та зобов'язано Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії як колишньому державному службовцю по інвалідності другої групи, з врахуванням положень Закону України "Про державну службу", в редакції, що діяла на час призначення пенсії, з врахуванням виплаченої Волинською обласною радою матеріальної допомоги в сумі 28 424,13 грн у період з 01 грудня 2004 року до 30 листопада 2006 року включно та здійснювати виплату недоотриманої суми пенсії з 21 лютого 2017 року із врахуванням раніше виплачених сум. Він, реалізуючи права на належне пенсійне забезпечення, звертався до управління Пенсійного фонду із заявою від 05 лютого 2019 року, в якій просив вчинити дії найбільш ефективним способом відновлення порушеного права на вільне володіння грошима, що йому належать, а саме, шляхом здійснення виплати йому суми недоплаченої частини основного розміру пенсії за період з 23 грудня 2006 року до 20 лютого 2017 року включно однією сумою у розмірі 130 039,80 грн у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, та надати відомості про час і розмір сплати суми пенсії, не одержаної своєчасно. Сума недоплаченої частини основного розміру пенсії за період з 23 грудня 2006 року до 20 лютого 2017 року включно складає (за 122 місяця х 1 065,90 грн) 130 039,80 грн та загальна сума індексу інфляції за час прострочення грошового зобов'язання з виплати пенсії складає 149 271,07
грн. 3 % річних за останні три роки до звернення до суду складає 11 703,58 грн.

Вважає, що володіє майном, в тому числі і невиплаченою частиною основної пенсії, сума недоотриманої ним пенсії змінила свій правовий статус і є вже не пенсією, недоотриманою пенсіонером, а коштами, які належать йому на праві приватної власності. Враховуючи наведене, позивач просив позов задовольнити.

Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 09 вересня 2019 року в задоволенні позову відмовив.

Волинський апеляційний суд постановою від 21 листопада 2019 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року скасував та закрив провадження у справі. Роз'яснив ОСОБА_1, що дана справа віднесена до юрисдикції адміністративного суду.

08 грудня 2019 року ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Волинського апеляційного суду від 10 вересня 2019 року в частині закриття провадження у справі та в цій частині справу направити для продовження розгляду до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не застосовано принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та не захищені права, свободи та інтереси позивача, які порушені відповідачем унаслідок невиплати пенсії.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Відповідно до частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Луцькому об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Волинської області з 23 грудня 2006 року і отримує пенсію як інвалід ІІ групи відповідно до Закону України "Про державну службу".

У 2017 році ОСОБА_1 звертався до суду з адміністративним позовом до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії. Постановою Луцького міськрайонного суду від 31 травня 2017 року (справа № 161/4658/17) визнано дії Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області щодо відмови провести перерахунок пенсії позивачу з врахуванням виплаченої матеріальної допомоги в сумі 28 424,13 грн у період з 01 грудня 2004 року до 30 листопада 2006 року неправомірними, зобов'язано Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області здійснити перерахунок (вчинити дію) та виплату ОСОБА_1 пенсії як колишньому державному службовцю - по інвалідності ІІ групи, з врахуванням положень Закону України "Про державну службу", що діяла на час призначення пенсії, з врахуванням суми виплаченої Волинською обласною радою матеріальної допомоги в сумі 28 424,13 грн у період з 01 грудня 2004 року по 30 листопада 2006 року включно та здійснювати виплату недоотриманої суми пенсії з 21 лютого 2017 року із врахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні вимог про зобов'язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії починаючи з 01 січня 2007 року до 20 лютого 2017 року відмовлено в зв'язку з пропуском без поважних причин строків звернення до суду.

ОСОБА_1 звертався до управління пенсійного фонду із заявою від 05 лютого 2019 року, в якій просив вчинити дії найбільш ефективним способом відновлення порушеного права на вільне володіння грошима, що належать йому, а саме - шляхом здійснення виплати йому суми недоплаченої частини основного розміру пенсії за період з 23 грудня 2006 року до 20 лютого 2017 року включно однією сумою у розмірі 130 039,80 грн у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, та надати відомості про час і розмір сплати суми пенсії, не одержаної своєчасно. Однак, станом на день звернення до суду з позовом, Луцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Волинської області заяву ОСОБА_1 не розглянуло і не задовольнило належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір -це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (пункт 2 частини 1 статті 4 КАС України).

Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України).

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб'єкта владних повноважень, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Таким чином, вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ПФУ є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів ПФУ, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління накопичувальним фондом та інші функції, передбачені частини 1 статті 58 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і статутом ПФУ.

Кошти ПФУ відповідно до ~law19~ використовуються на: виплату пенсій, передбачених ~law20~; надання соціальних послуг, передбачених ~law21~; фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи ПФУ; оплату послуг з виплати та доставки пенсій; формування резерву коштів ПФУ.

Відповідно до пункту 1 Положення про управління ПФУ в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління ПФУ від 22 грудня 2014 року № 28-2 управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами ПФУ. Управління ПФУ підпорядковуються ПФУ та безпосередньо відповідним головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління ПФУ), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Основними завданнями управління ПФУ є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення; ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; виконання інших завдань, визначених законом (пункт 3 зазначеного Положення).

Відповідно до підпунктів 7,8 пункту 4 Положення управління ПФУ відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства; забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством.

Отже, відповідно до покладених завдань і функцій ПФУ є суб'єктом владних повноважень у сфері нарахування та виплат пенсій, а спори, що виникають між учасниками цих відносин, є публічно-правовими, тому їх вирішення належить до юрисдикції адміністративних судів.

Позовні вимоги у цій справі є по суті вимогами про стягнення ненарахованої й недоплаченої суми пенсії за період з 23 грудня 2006 року до 20 лютого 2017 року.

Відповідачем за цими вимогами є Пенсійний фонд України та його територіальний орган - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто орган, уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачу. ).

Таким чином між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу.

Спір стосовно недоотриманої суми пенсії є публічно-правовим, виник з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб'єкта владних повноважень, тому повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства (стаття 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18) та від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19).

Апеляційний суд, врахувавши правові висновки, викладені у вказаних постановах Великої Палати Верховного Суду, дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі, оскільки захист порушених пенсійних прав позивача шляхом стягнення заборгованості з виплати пенсії не може бути здійснений у порядку цивільного судочинства.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Враховуючи наведене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність судового рішення.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач. Якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частиною 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Волинського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Луцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Волинської області правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Пенсійного фонду України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання незаконними дій та стягнення коштів.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. П. Курило