Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.03.2020 року у справі №546/852/16

Ухвала

13 березня 2020 року

м. Київ

справа № 546/852/16

провадження № 61-4424ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_4, правонаступником якого є

ОСОБА_2, звернувся до суду з позовними вимогами до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 25 травня 2001 року ОСОБА_3 отримав в борг від ОСОБА_5 грошову суму в розмірі 5 000,00 доларів США зі строком повернення до 25 травня 2016 року, за умови повернення

20 000,00 доларів США, що підтверджується борговою розпискою

від 25 травня 2001 року, наданою ОСОБА_3 ОСОБА_5.

Однак, в обумовлений строк ОСОБА_3 борг не повернув.

Зазначив, що 20 липня 2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ОСОБА_5 відступила ОСОБА_4 свої права кредитора щодо ОСОБА_3 щодо виконання ним обов'язків, передбачених розпискою, в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

Вказав, що зі змісту розписки ніяких обмежень щодо відступлення вимоги за нею або за законом не вбачається. Одночасно з укладенням договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_5 передала ОСОБА_4 оригінал розписки. Отже, 20 липня 2016 року ОСОБА_4 став новим кредитором ОСОБА_3 щодо виконання ним обов'язків, передбачених розпискою.

Зазначив, що 25 липня 2016 року він надіслав ОСОБА_3 повідомлення про заміну кредитора та вимогу про розрахунок. В повідомленні зазначено, що між ним та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги від 20 липня 2016 року щодо належного розрахунку ОСОБА_3 згідно розписки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення договору про відступлення права вимоги. Разом з цим повідомленням ОСОБА_3 надана копія договору про відступлення права вимоги.

В цьому повідомленні він вимагав від ОСОБА_3 виконання ним обов'язків, передбачених розпискою, однак, по теперішній час він розрахунку від боржника не отримав.

Вказав, що станом на 17 серпня 2016 року заборгованість за відповідачем становить 20 230,75 доларів США, з яких 5000,00 доларів США - основний борг, 15
000,00 доларів США - проценти, передбачені розпискою,

195,82 доларів США - проценти за користування грошовими коштами з суми основного боргу згідно ставки НБУ за період з 25 травня 2016 року

по 17 серпня 2016 року, 34,93 доларів США - 3% річних з суми основного боргу за період з 25 травня 2016 року по 17 серпня 2016 року.

Зазначив, що 22 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_6 є поручителем щодо належного виконання ОСОБА_3 обов'язків, передбачених розпискою. Розмір відповідальності ОСОБА_6 відповідно до умов договору становить 1 000,00 грн.

07 лютого 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого, в тому числі, ОСОБА_4 відступив ОСОБА_2 свої права кредитора щодо ОСОБА_3 щодо виконання ним обов'язків за борговою розпискою від 25 травня 2001 року.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 23 травня 2017 року прийнято відмову ОСОБА_4 від позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_6 заборгованості у розмірі 1 000,00 грн.

Ухвалою Решетилівського районного суду Полтавської області від 23 травня 2017 року справу передано за підсудністю на розгляд до Фрунзенського районного суду міста Харкова.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 13 червня 2018 року замінено у справі позивача ОСОБА_4 та залучено до участі у справі як позивача ОСОБА_2

ОСОБА_2 з урахування уточнень просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь основний борг згідно боргової розписки та договору позики від 25 травня 2001 року в розмірі 5 000,00 доларів США; проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 15 195,82 доларів США, три процента річних від простроченої суми в розмірі 34,93 доларів США, в гривневому еквіваленті за ставкою НБУ за вирахуванням сплаченої

ОСОБА_6 суми в розмірі 1 000,00 грн; покласти витрати по сплаті судового збору за розгляд справи на ОСОБА_3.

Рішенням Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 травня

2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики згідно договору позики від 25 травня 2001 року в розмірі 5 000,00 доларів США, проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 195,82 доларів США, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 34,93 доларів США та сплачений судовий збір в сумі 1 362,42 грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення 15 000,00 доларів США - відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 травня

2019 року залишено без змін.

06 березня 2020 року ОСОБА_7 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції для виправлення ним недопустимих доказів у справі шляхом постановлення окремих ухвал до Державної податкової служби України і Державної митної служби України про виявлені судом ухилення вид оподаткування обох договорів дарування цінного паперу та від його обов'язкового декларування при ввозі на митну територію України, що завдало значних бюджетних збитків для держави.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом

на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102,00 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення коштів згідно боргової розписки та договору позики від 25 травня 2001 року в розмірі20 230,75 доларів США.

Станом на 06 березня 2020 року (дату подання касаційної скарги) за офіційним курсом НБУ 20 230,75 доларів США становило у національній валюті 500 535,05 грн, тобто ціна позову у даній справі не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102,00 грн х 250 = 525 500,00

грн).

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягають касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховний Суд дослідив та взяв до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановив випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд також врахував, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонстрував наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Наведене повністю узгоджується з правовою позицією, сформованою Європейським судом з прав людини у справі "Azyukovska v. Ukraine" ("Азюковська проти України") рішення

від 09 жовтня 2018 року.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Зазначення у постанові Харківського апеляційного суду від 03 лютого

2020 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої

статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду міста Харкова від 14 травня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко