Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.07.2018 року у справі №712/9949/17

Ухвала

10 липня 2018 року

м. Київ

справа № 712/9949/17

провадження № 61-35283ск18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

СтрільчукаВ. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Кузнєцова В. О.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Приватного сервісного підприємства "Ньютон", Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Приватного сервісного підприємства "Ньютон" (далі - ПСП "Ньютон"), Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - ПрАТ "СК "ПЗУ Україна") про відшкодування матеріальної шкоди. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилалася на те, що він є власником автомобіля Renault Logan, державний номерний знак (далі - д. н. з. ) НОМЕР_2, який 17 серпня 2016 року потрапив у дорожньо-транспортну пригоду (далі - ДТП) по вулиці Смілянській, 131 у місті Черкаси. Вказана ДТП сталася за участю автомобіля Peugeot 2008 Allure Т4 НОМЕР_3 та автомобіля НОМЕР_1. На час ДТП належним їй на праві власності автомобілем керував ОСОБА_7, автомобілем Peugeot, власником якого є ПСП "Ньютон", - ОСОБА_6, а автомобілем Geely - ОСОБА_8 Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 05 вересня 2016 року ОСОБА_7 визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху України та притягнено до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Постановою Соснівського районного суду міста Черкаси від 05 вересня 2016 року ОСОБА_6 визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху України та притягнено до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП. Розмір матеріальних збитків, завданих їй у результаті ДТП становить 60 489 грн 12 коп., що підтверджується висновком автотоварознавчого дослідження від 03 вересня 2016 року № 2635/16. Вказана ДТП сталася з вини ОСОБА_6, тому 90 % від загальної суми збитків, визначеної експертним висновком, повинно бути відшкодовано саме ним.

Враховуючи викладене, позивач просила стягнути солідарно з відповідачів на свою користь майнову шкоду в розмірі 60 489 грн.

17 жовтня 2017 року ОСОБА_4 звернулася із заявою, в якій просила позовні вимоги до ПСП "Ньютон" та ПрАТ "Страхова компанія "ПЗУ Україна" залишити без розгляду та виключити вказаних осіб із числа відповідачів.

Рішенням Соснівського районного суду міста Черкаси від 09 січня 2018 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в сумі 33 605 грн 06 коп. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 352 грн.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 09 січня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 908 грн судового збору.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції, посилаючись на постанову Соснівського районного суду міста Черкаси від 05 вересня 2016 року у справі № 712/9676/16-п, як на підставу для визнання ОСОБА_6 винним у рівній мірі з ОСОБА_7 у зазначеній ДТП, не звернув уваги на те, що вказана постанова не містить категоричного висновку про наявність вини відповідача ОСОБА_6 перед позивачем у ДТП, а транспортно-трасологічна та автотехнічна експертизи у справі не проводилися. Позивач не довела заявлених нею вимог, не надала суду беззаперечних доказів, які б свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між спричиненою шкодою та протиправними діями відповідача ОСОБА_6, які б дали можливість встановити ступінь його вини для визначення обґрунтованого розміру відшкодування збитків.

У червні 2018 року представник ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року, в якій просив скасувати оскаржуване судове рішення і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд у своїх висновках відступив від єдиної правозастосовчої практики України, оскільки тягар доказування переклав з відповідача на позивача. Наявність та розмір шкоди позивачем доведено, а відповідач не довів відсутність своєї вини.

Верховний Суд дійшов висновку, що наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

За правилом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" у 2018 році прожитковий мінімуму на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2018 року (на час подання касаційної скарги) - 1 762 грн.

Предметом спору в цій справі є відшкодування шкоди в розмірі 60 489 грн, яка станом на 01 січня 2018 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 762 грн х 100=176 200 грн).

Зазначена справа не становить значної складності для вирішення судами та не належить до винятків, передбачених пунктом 2 частини 6 статті 19 ЦПК України.

Враховуючи, що положення статті 19 ЦПК України в структурі законодавчого акта розташовані серед Загальних положень статті 19 ЦПК України, суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом пункту 1 частини 6 статті 19 ЦПК України справи, зазначені в цьому положенні, є малозначними в силу притаманним їм властивостям, виходячи з ціни пред'явленого позову та його предмета, без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення цих справ до відповідної категорії.

Судове рішення судом апеляційної інстанції ухвалено після набрання чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", тобто після 15 грудня 2017 року.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, згідно зі статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі, ціна позову в якій не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Необхідність розгляду справи в касаційному порядку заявник обґрунтував тим, що суд апеляційної інстанції відступив від єдиної правозастосовчої практики України, оскільки переклав тягар доказування із сторони відповідача на позивача.

Однак наведені доводи не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди. Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Доводи скаржника про те, що обов'язок доказування своєї невинуватості покладено саме відповідача є обґрунтованими.

Судом апеляційної інстанції відмовлено у задоволенні позову не за недоведеністю позивачем вини відповідача, а за відсутністю причинно-наслідкового зв'язку між спричиненою шкодою та протиправними діями відповідача ОСОБА_6, які б дали можливість встановити ступінь його вини для визначення обґрунтованого розміру відшкодування збитків. Тобто позивачем не доведено, що завдавачем шкоди є ОСОБА_6

Тому подана представником ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 касаційна скарга не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа не становить значний суспільний інтерес та не має виняткового значення для заявника, а наведені у касаційні скарзі обставини не є підставами для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Приватного сервісного підприємства "Ньютон", Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" про відшкодування матеріальної шкоди за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - адвоката ОСОБА_5 на постанову Апеляційного суду Черкаської області від 05 квітня 2018 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов