Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.08.2021 року у справі №357/6665/20

Ухвала

04 серпня 2021 року

м. Київ

справа № 357/6665/20

провадження № 61-12326ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь аліменти на повнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/6 частини усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, до досягнення ОСОБА_3 23 років за умови, що вона буде продовжувати навчання.

Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що з 13 жовтня 2001 року вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який було розірвано заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 вересня 2012 року.

Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася дочка ОСОБА_3, яка наразі є повнолітньою та продовжує навчання на денній формі в Національному авіаційному університеті. Згідно з договором № 19-1/ОФ-570 про надання освітніх послуг вона сплатила 23 000 грн за перший курс навчання дочки в університеті. ОСОБА_2 офіційно працює, за 2019 рік отримав заробітну плату в розмірі 499 618 грн, підйомну допомогу в розмірі 52 527 грн, компенсацію та державну соціальну допомогу в розмірі 9 710 грн, а тому має змогу надавити матеріальну допомогу на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання.

Натомість вона перебуває у скрутному матеріальному становищі, оскільки з квітня 2020 року втратила роботу у зв'язку із скороченням штату на підприємстві, на якому працювала.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на період навчання повнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 13 липня 2020 року до 30 червня 2023 року, але не більше як до досягнення ОСОБА_3 23 років.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на повнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/8 частини всіх видів заробітку (доходів), щомісячно, на період її навчання у вищому учбовому закладі, починаючи з 13 липня 2020 року до 30 червня 2023 року, але не більше як до досягнення ОСОБА_3 23 років.

21 липня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 21 січня 2021 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей пункту 3 частини 6 статті 19 ЦПК України малозначними справами є: справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов'язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства).

Предметом позову в цій справі є стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання. Тобто справа № 357/6665/20 є малозначною в силу вимог закону.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи заявника про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року у справі № 357/683/17, в якій Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з ОСОБА_2 на її користь аліментів на дочку ОСОБА_1 в розмірі 1/6 частини від всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, не заслуговують на увагу, оскільки заявник не вказала, яку саме норму права апеляційний суд застосував без урахування висновків щодо її застосування, викладених у вказаній постанові Верховного Суду. Крім того, заявник не навела правових висновків Верховного Суду, які не були застосовані апеляційним судом. Посилання заявника на згадану постанову Верховного Суду зводяться до її незгоди з визначеним апеляційним судом розміром аліментів.

Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, ціну позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Зазначення судом апеляційної інстанції в постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову в цій справі та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на відмову у відкритті касаційного провадження.

Оскільки оскаржуване заявником судове рішення ухвалено у малозначній справі і воно не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 3 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко