Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 09.02.2020 року у справі №755/18753/18

Ухвала

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 755/18753/18

провадження № 61-2288ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1,

суб'єкти оскарження - приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Солонько Микола Миколайович,

стягувач - Київська регіональна дирекція Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль",

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року у складі судді Гончарука В. П. та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Мараєвої Н. Є., Заришняк Г. М., Рубан С. М.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М. М.

Скаргу мотивував тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. перебуває виконавче провадження № 57595689 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") 1 829 943,92 грн - заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн - заборгованості за відсотками, а всього - 2 255 347,96 грн. Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. винесено постанову від 15 листопада 2018 року про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні № 57595689, відповідно до якої описано та накладено арешт на майно, а саме земельну ділянку, площею 0,3072 га, кадастровий номер № 3222487001:01:006:0106, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, місцезнаходження: АДРЕСА_1. У скарзі ОСОБА_1 посилався зокрема на те, що приватний виконавець провів опис та наклав арешт на земельну ділянку та на нерухоме майно (житловий будинок), який належить іншим особам, не залучивши їх, як зацікавлених осіб права та інтереси яких може бути порушено, до розгляду даної справи. На підставі зазначеного просив визнати неправомірною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. від 15 листопада 2018 року про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні № 57595689, оскільки дана постанови є передчасною та така, що суперечить положенням Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 27 січня 2020 року засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року у вищевказаній справі, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою той факт, що приватний виконавець провів опис та наклав арешт на нерухоме майно (житловий будинок і господарські споруди), яке побудоване та належить на праві власності іншим особам, при цьому не повідомив їх про накладення арешту, не встановив та не залучив їх до розгляду даної справи, як зацікавлених осіб.

Крім того, зазначає, що оскаржувана постанова приватного виконавця не відповідає вимогам частини 5 статті 56 "Закону України "Про виконавче провадження", зокрема в ній не зазначено повної інформації про житловий будинок та господарській споруди, що розташовані на земельні ділянки.

Крім того, касаційна скарга містить клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року, посилаючись на отримання копії повного тексту постанови апеляційного суду 26 грудня 2019 року, на підтвердження чого надає копію конверта суду апеляційної інстанції зі штрихкодовим ідентифікатором № 0318628326398.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини, а саме отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду лише 26 грудня 2019 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Частиною 4 статті 394 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не має значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Відповідно до частини 5 статті 394 ЦПК України у разі якщо суддя-доповідач дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, вирішення питання про відкриття провадження здійснюється постійною колегією суддів, до складу якої входить суддя-доповідач.

Разом із тим, як зазначено у частині 5 статті 394 ЦПК України, якщо жоден суддя із складу колегії не дійде висновку про необхідність відкриття касаційного провадження через необґрунтованість скарги, колегія суддів постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що скарга є очевидно необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Такого висновку Верховний Суд дійшов з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до статті 129-1 Конституції України, порушено їх права чи свободи (стаття 447 ЦПК України).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", а також рішеннями, які відповідно до частиною 1 статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення, котрий накладається державним виконавцем у межах суми стягнення за виконавчим провадженням (з урахуванням виконавчого збору та витрат на та проведення виконавчих дій) шляхом винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, винесенням постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, винесенням постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, та проведенням опису майна боржника і накладенням на нього арешту.

Згідно з частиною 5 статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо.

Частиною 1 статті 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до Частиною 1 статті 447 ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Судами встановлено, що 05 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57595689 на підставі виконавчого листа № 755/11612/13-ц виданого 14 вересня 2018 року Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 1 829 943,92 грн заборгованості за кредитом, 425 404,04 грн заборгованості за відсотками, а всього 2 255 347,96
грн. Стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Київської регіональної дирекції ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 3 441,00 грн судового збору.

15 листопада 2018 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника у виконавчому провадженні № 57595689, відповідно до якої описано та накладено арешт на майно, а саме земельну ділянку, площею 0,3072 га, кадастровий номер № 3222487001:01:006:0106, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, місцезнаходження: АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_1 суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку, що приватний виконавець вчинив усі необхідні дії, визначені законом для примусового виконання рішення суду. Доказів, які б вказували на порушення приватним виконавцем чинного законодавства та прав боржника як сторони виконавчого провадження або третіх осіб, суду не надано.

Доводи касаційної скарги про те, що приватний виконавець наклав арешт на земельну ділянку разом з розташованими на ній об'єктами є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника від 15 листопада 2018 року, приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солонько М. М. описано та накладено арешт лише на земельну ділянку площею 0,3072 га, кадастровий номер № undefined, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, місцезнаходження: АДРЕСА_1. Разом з тим, на виконання вимог положень статті 56 Закону України "Про виконавче провадження" в постанові зазначено, що на земельній ділянці знаходиться житловий будинок та господарські будівлі, площа яких невідома та потребує виготовлення технічної документації.

Посилання касаційної скарги на неналежним чином оформлений опис нерухомого майна, зокрема не зазначення в акті опису загальної площі житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться на земельній ділянці, кількості кімнат (приміщень), їх площі та призначення, матеріалів стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформації про підсобні приміщення та споруди, є такими, що не впливають на законність ухвали суду першої інстанції, оскільки оскаржуваною постановою приватний виконавець наклав арешт лише на земельну ділянку. Одночасно приватним виконавцем зроблено запит про встановлення власника будинку та господарських споруд, що знаходяться на території арештованої земельної ділянки.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі "Руїз Торія проти Іспанії", §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").

Отже, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, постановленими із додержанням норм процесуального права, підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 та 6 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити представнику ОСОБА_1 - ОСОБА_2 строк на касаційне ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року.

У відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Солонько Миколи Миколайовича, стягувач - Київська регіональна дирекція Акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 19 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 грудня 2019 року відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик