Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.07.2020 року у справі №161/253/20

УХВАЛА

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 161/253/20

провадження № 61-9320ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину,

ВСТАНОВИВ:

08 січня 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, неустойки за прострочення сплати аліментів.

Позов мотивовано тим, що він є повнолітнім студентом першого курсу факультету інформаційних систем, фізики та математики денної форми навчання за державним замовленням освітнього ступеня "бакалавр" Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 вересня 2011 року ОСОБА_1 було позбавлено батьківських прав відносно нього. Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.

Самостійно доходів він не отримує, знаходиться на утриманні матері ОСОБА_4. Він потребує коштів на навчання, одяг, харчування, підручники, проїзд до місця навчання. Його батько ОСОБА_1 здоровий та працездатний, працює в АТКБ "Приватбанк" на посаді інженера Департаменту інформаційних технологій Північно-Західного РУ. Тобто, має можливість сплачувати аліменти для забезпечення його навчання в університеті.

З вересня 2010 року по травень 2018 року відповідач ОСОБА_1 не сплачував належним чином аліменти на його утримання за рішенням суду, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 43243,18 грн. Розрахована за формулою пеня за прострочення аліментних зобов'язань складає 518121,51 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України пеня за заборгованість по сплаті аліментів обмежується виключно сукупним розміром такої заборгованості.

Просив суд задовольнити його позов та стягувати з відповідача на свою користь аліменти у розмірі 1/4 від усіх його доходів до закінчення навчання у вищому навчальному закладі. Стягнути з відповідача в його користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на його утримання в розмірі заборгованості по сплаті аліментів - 43243,18 грн.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року, яке залишено без змін постановою Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 аліменти на його утримання в розмірі 1/6 частки від заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня звернення з позовом до суду - 08 січня 2020 року, і до закінчення навчання, але не довше, як до досягнення 23 років. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_3 43243 грн. 18 коп. пені за прострочення сплати аліментів. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 840 грн. 80 коп. судового збору.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_3, суд першої інстанції з висновками якими погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач має можливість сплачувати в користь повнолітнього сина, який продовжує навчання аліменти у розмірі 1/6 частки всіх його доходів і заробітку до закінчення ним навчання у вищому навчальному закладі, за період з вересня 2010 по травень 2018 року відповідачу нараховано пеню за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі 43243,18
грн, що відповідає 100% заборгованості за несплату аліментів, яка має бути стягнута з нього в користь позивача.

18 червня2020 року, засобами поштового зв'язку, до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року, в якій скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині стягнення з нього на користь позивача 43 243 грн. 18 коп. пені за прострочення аліментів, та ухвалити нове рішення, яким у задоволення позову в цій частині відмовити.

Верховний Суд, вивчивши подані касаційні скарги та додані до них документи, оскаржувані судові рішення, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України встановлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до Пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, неустойки за прострочення сплати аліментів.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Ця справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що станом на 01 січня 2020 року становить 525 500,00 грн, та виходячи із приписів частини 4 статті 274 ЦПК України, не входить до переліку тих справ, що підлягають обов'язковому розгляду в порядку загального позовного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що справа є малозначною в силу своїх властивостей.

Вказівка в резолютивній частині постанови Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року про можливість її оскарження до Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішенні ухвалені у малозначній справі.

Касаційна скарга та додані до них матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обгрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ("Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини 6 , частиною 9 статті 19, пунктом 2 частини 3 статті 389, пунктом 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 лютого 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 19 травня 2020 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на повнолітню дитинувідмовити.

Копію ухвали та додані до скарг матеріали направити особам, які подали касаційні скарги.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров