Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 03.09.2019 року у справі №686/16439/18

Ухвала

Іменем України

30 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 686/16439/18

провадження № 61-15949 ск19

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду у складі судді Карплюка О. І., від 03 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного судуу складі колегії суддів: Купельського А. В., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І., від 25 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_1, про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2018 року ОСОБА_2, звертаючись до суду з вказаним позовом, зазначала, що 17 січня 1998 року між нею та відповідачем укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про одруження. 09 червня 2008 року за спільні кошти позивачем й відповідачем придбано квартиру АДРЕСА_1. До та на момент подання даної позовної заяви до суду між подружжям не досягнуто згоди про порядок, обсяги та будь-який із можливих варіантів поділу спільного майна, що зумовлює необхідність у позивача звернутись до суду.

У зв'язку з цим позивач просила суд провести розподіл спільного майна, визнавши за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 та за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1. Стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 25 вересня 2018 року залучено до участі у справи в якості третьої особи ОСОБА_1.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 03 квітня 2019 року, залишеному без змін постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 липня 2019 року, позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 залишивши за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частки вказаного майна. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1
004,00 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_2, не врахували, що спірна квартира є предметом іпотеки, а тому не підлягає розподілу, оскільки вона була придбана не за кошти подружжя, а за кошти позичальника, отримані у кредит від банківської установи відповідно до кредитного договору. Також суди не врахували, що він являється іпотекодержателем, і в силу своїх прав та повноважень, не давав згоди на поділ майна подружжя. Зазначає, що у разі придбання майна хоч й у період шлюбу, але за кошти лише одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за кредитні кошти якого воно придбане. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Судами установлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають в шлюбі з 17 січня 1998 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

09 червня 2008 року перебуваючи у шлюбі ОСОБА_3 була придбана квартира АДРЕСА_1, загальною площею 74,1 кв. м., що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно звіту про незалежну оцінку майна, оціночна вартість квартири АДРЕСА_2 без ПДВ, складає: 149 310,00 грн.

Згідно договору № 690-Ф про відступлення прав вимоги від 14 вересня 2017 року, ОСОБА_1, набув права вимоги приватного акціонерного товариства "Банк Форум" до ОСОБА_3, як до позичальника, на підставі попередньо укладеного між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком "Форум" кредитного договору № 0088/08/17-Nv від 09 червня 2008 року з усіма подальшими змінами, доповненнями та додатками.

Також, відповідно до Договору про відступлення права вимоги за Іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Бережною Л. П. 09 червня 2008 року за реєстровим № 3719, до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за Іпотечним договором від 09 червня 2008 року, що був укладеним між ОСОБА_3 та акціонерним комерційним банком "Форум".

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, відповідно до статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте у результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відтак спільне майно подружжя, за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з врахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до частини 1 статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Таким чином, якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і не є особистою власністю подружжя, що спростовує доводи касаційної скарги про залишення поза увагою суду обставин придбання майна за позичені у позичальника кошти.

Крім того, перебування спірного майна в іпотеці або дослідження обставин укладання цього договору не впливає на правильність прийнятого рішення, оскільки поділу підлягає майно подружжя, яке також знаходиться у третіх осіб, а гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені частиною два статті 23 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки квартира була придбана за час перебування сторін в шлюбі, а тому вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя, що відповідає змісту статті 368 ЦК України та статей 63, 65, 69, 70 СК України.

Посилання заявника в касаційній скарзі на висновки, зроблені в постановах Верховного Суду у цивільних справах № 317/3272/16-ц та № 461/12463/15, не приймаються до уваги, оскільки стосуються іншої правової ситуації, зокрема майно, яке підлягало поділу, знаходилося під арештом.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваних рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо її незаконності та неправильності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Одночасно роз'яснюємо вимоги пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" згідно з яким, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду від 03 квітня 2019 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - ОСОБА_1, про поділ спільного майна подружжя.

Додані до скарги матеріали повернути заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Г. В. Кривцова

Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник