Історія справи

Постанова КЦС ВП від 24.07.2024 року у справі №643/19696/19
Ухвала КЦС ВП від 01.08.2021 року у справі №643/19696/19

Ухвала

29 липня 2021 року

м. Київ

справа № 643/19696/19

провадження № 61-11758ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м.

Харкова від 02 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

В обґрунтування позову зазначив, що 06 листопада 2018 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до умов якого останній отримав у борг грошові кошти 280 000,00 грн строком до 06 листопада 2019 року. Відповідач станом на день звернення до суду з цим позовом суму позики не повернув, чим порушив зобов'язання за договором.

У зв'язку з наведеним, ОСОБА_2 просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором позики в розмірі 280 000,00 грн, установлені законом відсотки за користування коштами в розмірі облікової ставки Національного банку України на відповідний місяць у сумі 49 364,38 грн, установлені законом 3 % річних від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 322,1 9грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2020 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 06 листопада 2018 року у розмірі 280
000,00 грн, установлені законом відсотки за користування коштами в розмірі 48
650,96 грн, 3% річних від простроченої суми за несвоєчасне виконання зобов'язання в розмірі 322,19 грн, а в загальному розмірі 328 973,15 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 000,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, а саме стягуючи з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики від 06 листопада 2018 року, відсотки за користування грошовими коштами та 3% річних від простроченої суми, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на стягнення цих сум, проте у розмірах наведених судом, оскільки розрахунок позивача не в повній мірі відповідає дійсності.

Постановою Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2020 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновками суду першої інстанції та виходила із того, що доводи апеляційної скарги не суттєві та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина 9 статті 19 ЦПК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується.

Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за договором позики у загальному розмірі 329 686,57 грн, який не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 270,00 грн х 250 = 567 500,00
грн), а тому рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2020 року та постанова Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, відповідно до вимог ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню.

Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.

Посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 394 ЦПК України, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень про відмову у відкритті касаційного провадження.

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (справа "Зубац проти Хорватії" від 05 квітня 2018 року).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного, оскільки заявником подано касаційну скаргу на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що не підлягають касаційному оскарженню, а обставини, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, не наведені, то відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 02 вересня 2020 року та постанову Харківського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик