Історія справи

Ухвала ККС ВП від 18.09.2019 року у справі №487/3227/18

Ухвала

іменем України

16 вересня 2019року

м. Київ

справа № 487/3227/18

провадження № 51-3030ск19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Бущенка А. П., Стефанів Н. С.,

розглянувши касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року щодо ОСОБА_2.

Короткий зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Заводський районний суд м. Миколаєва вироком від 28 січня 2019 року визнав

ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК), і призначив йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст.190 КК - на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 185 КК - на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК суд звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Відповідно до ст. 76 КК поклав на ОСОБА_2 такі обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 67 250 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Миколаївський апеляційний суд ухвалою від 18 квітня 2019 року залишив без змін рішення районного суду.

Як установив Суд, у лютому 2018 року ОСОБА_2, перебуваючи із дозволу користувача приміщення ОСОБА_1 у гаражі, розташованому на території АГК "Парма"

(АДРЕСА_1), побачив 8 алюмінієвих поршнів від двигуна автомобіля марки КамАЗ-55102, належних ОСОБА_3, і у нього виник корисливий умисел на їх таємне викрадення. Скориставшись відсутністю уваги з боку охоронців АГК "Парма" та сторонніх осіб, шляхом вільного доступу, ОСОБА_2 повторно, таємно викрав 8 зазначених алюмінієвих поршнів загальною вартістю 616 грн. Після чого він залишив місце вчинення злочину та в подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Також 19 лютого 2018 року (точного часу під час проведення судового слідства встановити виявилося не можливим) ОСОБА_2, перебуваючи у приміщенні гаража, розташованого за вказаною адресою, отримав від ОСОБА_1 2500 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ становить 67 477,22 грн, для оплати товару в м.

Глобино Полтавської області. У ОСОБА_2 виник корисливий умисел, спрямований на заволодіння вказаними грошовими коштами шляхом зловживання довірою, реалізуючи який він направився до міста Кропивницького Кіровоградської області, де в подальшому розпорядився вказаними грошовими коштами на власний розсуд.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй скарзі потерпілий ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_2 та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. За твердженням скаржника, суд першої інстанції допустив неправильне застосування до ОСОБА_2. положень ст. 75 КК, що потягло за собою м'якість заходу примусу. Зокрема, безпідставно врахував як пом'якшуючу обставину щире каяття та повною мірою не врахував обставини, що характеризують особу винного. Оскільки апеляційний суд не виправив допущених порушень і не навів в ухвалі докладних мотивів залишення апеляційної скарги потерпілого без задоволення, скаржник вважає постановлене рішення таким, що не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги документи, що посвідчують статус учасника бойових дій засудженого та його перебування в зоні антитерористичної операції.

Мотиви Суду

Суд, перевіривши касаційну скаргу та надані до неї копії судових рішень, дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.

Як випливає із положень ст. 50 КК, значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й домірністю, яка є проявом справедливості.

Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром воно повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.

За правилами ст. 75 КК у разі, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може звільнити вказану особу від відбування заходу примусу з випробуванням, умотивувавши належним чином своє рішення.

У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту наданих копій судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання

ОСОБА_2 призначено з порушенням вказаних норм права.

Як убачається з копії вироку, призначаючи ОСОБА_2 покарання, суд урахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, котрий має постійне місце проживання, за яким характеризується посередньо, офіційно не працює, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, а у лікаря-нарколога перебуває з діагнозом РПП внаслідок вживання алкоголю, має на утриманні неповнолітню дитину. При цьому суд врахував також обставину, що пом'якшує покарання, - щире каяття, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Узявши до уваги те, що ОСОБА_2 має постійне місце проживання, розкаявся у вчиненому та має на утриманні неповнолітню дитину, суд дійшов висновку про можливість звільнення засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК явно несправедливим і таким, що є недостатнім для досягнення його мети, немає.

Із зазначеною позицією місцевого суду погодився й апеляційний суд. Відповідно до наданої копії ухвали апеляційний суд при перегляді вироку належним чином перевірив усі доводи потерпілого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якості покарання, які за змістом та суттю аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, й умотивовано визнав їх необґрунтованими, вказавши також підстави, на яких відмовив у задоволенні вимог скаржника.

Не знайшли свого підтвердження доводи потерпілого про те, що суди при призначенні покарання ОСОБА_2 та звільненні від його відбування на підставі ст. 75 КК безпідставно врахували таку пом'якшуючу покарання обставину, як щире каяття та не врахували інші дані, що характеризують особу винуватого. Зазначена версія потерпілого спростовується позицією ОСОБА_2, відповідно до якої він у судовому засіданні визнав себе винуватим, фактичних обставин справи не оспорював, у вчиненому розкаявся, висловив намір в найближчий час відшкодувати потерпілому матеріальну шкоду, що вбачається з копії судового рішення.

Не ґрунтуються за вимогах закону і доводи потерпілого про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги документи, які посвідчують статус учасника бойових дій засудженого та його перебування в зоні антитерористичної операції, оскільки такі документи не є доказами в розумінні ст. 84 КПК, не впливають на обсяг обвинувачення, а лише є даними, які характеризують особу винного.

Зміст ухвали апеляційного суду не суперечить вимогам статей 370, 419 КПК.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вмотивованість їхніх висновків, у тому числі й щодо правильності призначення ОСОБА_2 покарання та можливості звільнення його від відбування покарання, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не навів.

З огляду на викладене й на те, що зі скарги та наданих до неї копій судових рішень не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги, у відкритті касаційного провадження слід відмовити згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 28 січня 2019 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року щодо ОСОБА_2.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет А. П. Бущенко Н. С. Стефанів