Історія справи

Ухвала ККС ВП від 14.08.2019 року у справі №754/3794/18

Ухвала

14 серпня 2019 р.

м. Київ

Справа № 754/3794/18

Провадження № 51-3993 ск 19

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Іваненка І. В.,

суддів Анісімова Г. М., Булейко О. Л.,

розглянувши касаційну прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у кримінальному провадженні, щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, із середньо освітою, не одруженого, працює в ТОВ "Промбуддор" помічником маляра, проживає за адресою: АДРЕСА_1, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, та призначено йому покарання у виді 5-ти (п'яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнено ОСОБА_2 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробувальним строком 2 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_3, матеріали відносно якого виділено в окреме провадження.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року вирок місцевого суду залишено без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва Коржа А. С. - без задоволення.

Згідно з вироком 08.11.2017 приблизно в 15.30 год. ОСОБА_3 та ОСОБА_2, знаходячись неподалік будинку АДРЕСА_2, після знайдення ключів від автомобіля, з метою незаконного заволодіння транспортним засобом вступили в попередню змову між собою, після чого цього ж дня у невстановлений досудовим розслідуванням час підійшли до автомобіля марки "Нyundаі І30", д/з НОМЕР_1, білого кольору, який знаходився біля будинку АДРЕСА_2, та згідно з розподіленими ролями ОСОБА_3 спостерігав за навколишньою обстановкою з метою попередження ОСОБА_2, в разі виникнення небезпеки, а ОСОБА_2 за допомогою знайденого перед цим ключа від автомобіля завів двигун автомобіля "Нyundаі І30", д/з НОМЕР_1, та почав рух на ньому, й, керуючи вказаним транспортним засобом, з місця вчинення кримінального правопорушення разом з ОСОБА_3 зникли. Таким чином за попередньою змовою групою осіб ОСОБА_3 повторно незаконно заволодів, а ОСОБА_2 незаконно заволодів, транспортним засобом - автомобілем марки "Нyundаі І30", д/з НОМЕР_1, білого кольору вартістю 287102 грн. 20 коп., який належить ОСОБА_4, чим завдав потерпілому майнову шкоду на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Вважає, що положення ст. 75 КК України до ОСОБА_2 застосовано неправильно, що в свою чергу призвело до м'якості призначеного йому покарання. Необхідним і достатнім для виправлення засудженого вважає призначення йому покарання за ч. 2 ст. 289 КК України у виді 5 років позбавлення волі із застосуванням додаткового покарання у виді конфіскації майна. Крім цього, прокурор вказує на порушення судами вимог ст. 419 КПК України, оскільки апеляційний суд, на його думку, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги прокурора щодо неправильного застосування положень ст. 75 КК України, проявив формальний підхід до перевірки доводів апеляційної скарги прокурора.

Мотиви суду

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши додані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину та кримінально-правова оцінка його діяння за ч. 2 ст. 289 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Стосовно доводів прокурора про порушення щодо засудженого загальних засад призначення покарання та звільнення від його відбування, вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також визначити можливість виправлення засудженого без відбування покарання з застосуванням положень ст. 75 КК України.

Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_2 покарання та звільнення від його відбування ґрунтується на наведених вимогах закону.

Як убачається зі змісту доданих до касаційної скарги копій судових рішень, обираючи ОСОБА_2 покарання, суди належним чином врахували тяжкість вчиненого злочину, який згідно з положеннями ст. 12 КК України відноситься до тяжкого злочину; дані про особу винного, який вину визнав, розкаявся, працездатний, працює, позитивно характеризується по місцю роботи та місцю проживання, мав на час ухвалення вироку місцевим судом на утриманні неповнолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_2, та хвору матір, на обліку у психіатра не перебуває, перебуває на обліку у лікаря нарколога з 11 травня 1999 року діагнозом: розлади психіки і поведінки внаслідок вживання опіоїдів, синдром залежності.

Разом із тим, зваживши на відсутність обставин, які обтяжують покарання, суд визнав обставиною, яка його пом'якшує, щире каяття і дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченого без позбавлення чи обмеження волі, а тому на підставі ст. 75 КК України звільнив його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, який є достатнім для того, щоб ОСОБА_2 в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

Додаткове покарання у виді конфіскації майна, яке передбачене санкцією ч. 2 ст. 289 КК України як необов'язкове, суд вирішив не застосовувати до ОСОБА_2, що перебуває в межах допустимої дискреції.

Призначене ОСОБА_2 покарання із застосуванням положень статей 75, 76 КК України відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам апеляції прокурора щодо можливості застосування до ОСОБА_2 положень ст. 75 КК України, які є аналогічними доводам його касаційної скарги, та з зазначенням докладних мотивів прийнятого рішення вирок суду першої інстанції залишив без мін.

Ухвала апеляційного суду належним чином умотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Крім того, посилання прокурора на те, що судами не враховано, що ОСОБА_2 раніше притягувався до кримінальної відповідальності є не обґрунтованим.

Припинення судимості, в розумінні ст. 89 КК, анулює всі кримінально-правові та загально правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й щодо характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.

Посилання прокурора на те, що характеристика засудженого з місця проживання за своїм змістом є посередньою, а не позитивною, як це вказано в оскаржуваному рішенні, не може вважатися достатньою підставою, яка унеможливлює застосування до особи положень ст. 75 КК України.

Також твердження прокурора про те, що засуджений вчинив злочин саме з корисливих мотивів, не ґрунтуються на змісті обвинувачення, визнаного судом доведеним, оскільки у вироку місцевого суду немає посилання саме на такий мотив вчинення засудженим інкримінованого йому діяння.

Враховуючи викладене, підстав вважати, що судом неправильно було застосовано положення ст. 75 КК України, що призвело до призначення явно несправедливого покарання через м'якість, колегія суддів не убачає. Відсутні такі підстави і в касаційній скарзі прокурора.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги прокурора та копій судових рішень не убачається підстав для задоволення касаційної скарги, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 01 червня 2018 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 14 травня 2019 року у кримінальному провадженні, щодо ОСОБА_2.

Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

І. В. Іваненко Г. М. Анісімов О. Л. Булейко