Історія справи

Ухвала КГС ВП від 14.04.2021 року у справі №910/9461/19

УХВАЛА

25 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/9461/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І. В. (головуючий), Малашенкової Т. М. і Селіваненка В. П.,

за участю секретаря судового засідання - Шевчик О. Ю.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд",

представник позивача - Сидорчук Р. Д., адвокат (довіреність від 18.01.2021 № 18101),

відповідач - комунальне підприємство "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва",

представник відповідача - Шемідько Г. В. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (головуючий Кравчук Г. А., судді: Агрикова О. В. і Козир Т. П. )

у справі № 910/9461/19

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд" (далі - Товариство)

до комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд міста Києва" (далі - Підприємство)

про визнання договору дійсним та зобов'язання вчинити дію.

За результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства про:

- визнання дійсним договору генпідряду від 26.01.2018 № 26/01-18/1 (далі - Договір), укладеного Підприємством та Товариством;

- зобов'язання Підприємства до виконання обов'язків за Договором шляхом передання за двостороннім актом закріпленої на місцевості геодизичної основи, затвердженої проєктної документації до початку відповідних робіт, дозволу або декларації на право виконання будівельних робіт та будівельного майданчика.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Підприємство не виконало належним чином взяті на себе зобов'язання за Договором, зокрема не передало Товариству жодного документа, передбаченого Договором, а, отже, Товариство позбавлене можливості належно виконувати взяті на себе зобов'язання за Договором з незалежних від нього причин.

Рішенням господарського суду міста Києва від 18.09.2019 позовні вимоги задоволено. Визнано дійсним Договір, укладений Підприємством та Товариством.

Зобов'язано Підприємство до виконання обов'язків за Договором шляхом передання за двостороннім актом закріпленої на місцевості геодизичної основи, затвердженої проєктної документації до початку відповідних робіт, дозволу або декларації на право виконання будівельних робіт та будівельного майданчика.

Рішення суду першої інстанцій мотивоване тим, що зміст пункту 17.2 Договору не надає можливості Підприємству відмовитись від Договору в односторонньому порядку за відсутності обставин, що визначені цим пунктом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 вказане рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постанова суду апеляційної інстанції обґрунтована тим, що Товариством не доведено належними та допустимими доказами правомірність заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що апеляційним судом при прийнятті оскаржуваної постанови не враховано висновки, викладені у постанові Верховного Суду, яка прийнята в іншій справі у подібних правовідносинах, просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021, а рішення господарського суду міста Києва від 18.09.2019 залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 902/48/19 у подібних правовідносинах щодо можливості визнання дійсними договорів.

Від Підприємства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши матеріали справи та касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження з огляду на таке.

За приписами пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1,4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Товариство у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд в оскаржуваній постанові не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 902/48/19 у подібних правовідносинах щодо можливості визнання дійсними договорів.

Водночас у даній справі № 910/9461/19 суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, встановив, що відповідно до пункту 17.2 Договору Підприємство (замовник) та Товариство (генпідрядник) можуть достроково розірвати даний Договір в односторонньому порядку у випадках, зазначених нижче.

Згідно з підпунктом 17.2.1 Договору замовник має право у будь-який час до закінчення робіт достроково розірвати даний Договір в односторонньому порядку, оплативши генпідряднику фактично виконану частину робіт, за таких обставин, але не виключно:

- якщо генпідрядник впродовж 10 робочих днів від запланованої за цим Договором дати не розпочав роботи або має місце відставання від календарного плану виконання робіт більш ніж на 30 календарних днів за виключенням передбачених цим Договором випадків, коли таке відставання не залежить від генпідрядника;

- за наявності істотних порушень генпідрядником умов Договору генпідряду;

- порушення генпідрядником будівельних норм і правил, вимог проектної документації;

- набрання законної сили рішенням суду про визнання генпідрядника банкрутом;

- ліквідація генпідрядника.

У разі розірвання Договору у зв'язку з оголошенням генпідрядника банкрутом та за обставинами, визначеними у підпункті 17.2.1 Договору, генпідрядник протягом 5-ти днів після прийняття відповідного рішення суду за актом передає замовнику виконані роботи, належні замовнику, та не змонтовані матеріальні ресурси, устаткування, будівельний майданчик.

При достроковому розірванні даного Договору в односторонньому порядку з ініціативи замовника замовник має право вимагати у генпідрядника відшкодування збитків у повному обсязі, завданих порушенням з боку генпідрядника, які призвели до дострокового розірвання Договору.

04.05.2018 Державною аудиторською службою України було направлено на адресу Підприємства лист № 31-14/600 про надання рекомендацій, в якому Державна аудиторська служба України зазначила, що за наслідками проведеної перевірки виявлено порушення при проведенні електронних торгів. Так, за результатами аналізу тендерних пропозицій встановлено, що пропозиція Товариства не відповідає вимогам тендерної документації у зв'язку з відсутністю документального підтвердження відповідності технічним, якісним та іншим вимогам до предмета закупівлі, а відтак на порушення вимог законодавства замовник (Підприємство) не відхилив тендерну пропозицію Товариства, що було його обов'язком, а не правом, та уклав з Товариством Договір на суму 109 375,0 тис. грн.

З огляду на встановлені обставини Державна аудиторська служба України зазначила, що виконання зобов'язань за договором за результатами процедури закупівлі, проведеної з порушенням законодавства у сфері закупівель, може призвести до нераціонального та неефективного використання державних коштів. На підставі викладеного Державною аудиторською службою України було надано рекомендації Підприємству щодо усунення зазначених порушень у сфері закупівель, за умови неможливості усунення вказаних порушень провести нову процедуру закупівлі з дотриманням чинного законодавства та у майбутньому здійснювати закупівлі з дотриманням вимог чинного законодавства у сфері закупівель.

У травні 2018 року Товариство отримало від Підприємства повідомлення від
14.05.2018 № 31-1118 про дострокове розірвання Договору в односторонньому порядку.

Обґрунтовуючи розірвання Договору в односторонньому порядку, Підприємство посилалось на пункт 17.2 Договору та лист Державної аудиторської служби України від 04.05.2018 № 31-14/600 про усунення порушень законодавства.

На сайті https://prozorro. gov. ua/tender/UA-2017-10-27-001167-c замовником розміщений звіт про виконання Договору, в якому вказано причини його розірвання: лист Державної аудиторської служби України від 04.05.2018 № 31-14/600.

При цьому суди дійшли висновку, що лист Державної аудиторської служби України носить рекомендаційний характер, не містить обов'язку замовника розірвати в односторонньому порядку укладений за результатами закупівель Договір та посилань на норми матеріального права, якими такий обов'язок передбачено.

З огляду на відсутність обставин, визначених пунктом 17.2 Договору, які є підставою для розірвання договору в односторонньому порядку, розірвання Договору мало відбуватись шляхом укладення сторонами відповідної додаткової угоди.

Доказів укладення сторонами відповідної додаткової угоди матеріали справи не містять, а, отже, помилковими є доводи Підприємства про те, що Договір є розірваним.

Доказів того, що Договір визнано недійсним у судовому порядку, не подано, а, отже, він є дійсним у силу закону та не потребує визнання таким у судовому порядку.

При цьому у справі № 902/48/19 суди, розглядаючи позовні вимоги про визнання протиправними дії Служби автомобільних доріг у Вінницькій області щодо одностороннього розірвання договору №40/18-П від 17.04.2018 на надання послуг: поточний середній ремонт автомобільної дороги М-21 Виступовичі - Житомир - Могилів-Подільський (через Вінницю) на ділянці км 242+792 - км 247+074 в межах Вінницької області; визнання дійсним договору №40/18-П від 17.04.2018, укладеного між Службою автомобільних доріг у Вінницькій області та ПП "Автомагістраль"; визнання чинними правовідносин, встановлених договором №40/18-П від 17.04.2018, які обґрунтовані, зокрема протиправністю дій Служби автомобільний доріг у Вінницькій області щодо розірвання договору № 40/18-П від
17.04.2018 через несвоєчасний початок їх виконання, встановили, що виконанню ремонтних робіт виконавцем-позивачем мала передувати в часі відповідна дія замовника-відповідача, а саме надання замовником виконавцю: 1. ордеру (дозволу) на право виконання робіт по поточному середньому ремонту; 2. схеми ОДР. При цьому вказані документи підлягали погодженню у відповідному управлінні превентивної поліції. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, на порушення норм пункту 5.3 договору, до листа-повідомлення від 18.10.2019 про початок робіт з 23.10.2018 не додав ордер (дозвіл) на право виконання робіт та схему ОДР. Відповідач своїми діями не тільки унеможливив вчасний початок робіт виконавцем, а й унеможливив досягнення матеріального результату за договором, оскільки відсутні підстави вважати, що затримка початку робіт призвела б до порушення графіку виконання робіт, який містить умову, що більше 99% вартості робіт повинна бути виконана в 2019 році. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги, що вимога про визнання протиправними дій відповідача про розірвання договору у сукупності з вимогами про визнання договору дійсним та правовідносин чинними є ефективним засобом відновлення порушеного права.

Тобто у кожній із зазначених справ судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин, оскільки під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З'ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Що ж до визначення подібності правовідносин, то Верховний Суд враховує правову позицію, викладену в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду (справи № 305/1180/15-ц, № 922/2383/16, № 757/31606/15-ц).

Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

Отже, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин визначається за їхніми елементами, зокрема суб'єктами, об'єктами та змістом (правами й обов'язками суб'єктів правовідносин) у конкретній справі, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.

Також Верховий Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Верховний Суд не надає правової оцінки, зазначеним у касаційній скарзі постановам ухваленим: Вищим господарським судом України у справі № 18/236; Верховним Судом України у справі № 910/23196/17 та Верховним Судом у справі № 910/5418/19, оскільки вони не визначені скаржником у касаційній скарзі як такі, що викладені у них висновки не враховані апеляційним судом при ухваленні оскаржуваної постанови у даній справі № 910/9461/19, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтею 234 та пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Еко-Буд-Трейд" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 910/9461/19.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова

Суддя В. Селіваненко