Історія справи

Постанова КЦС ВП від 31.07.2024 року у справі №911/595/19
Ухвала КГС ВП від 26.11.2019 року у справі №911/595/19
Постанова ВССУ від 28.01.2026 року у справі №911/595/19

УХВАЛА

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/595/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Шекшеєва В. С.,

відповідача-1 - не з'явився,

відповідача-2 - Лошаков Д. С. (адвокат),

третьої особи - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги

Фермерського господарства "Кландайк" та

заступника керівника Київської обласної прокуратури

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від
26.01.2021 (судді: Шаптала Є. Ю. (головуючий), Куксов В. В., Яковлєв М. Л. )

за позовом Керівника Білоцерківської місцевої прокуратури в інтересах держави

до:
1. Головного управління Держгеокадастру у Київській області,

2. Фермерського господарства "Кландайк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1

про визнання недійсними наказів та договорів оренди,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Білоцерківської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру, Відповідач-1) та Фермерського господарства "Кландайк" (далі - ФГ "Кландайк", Відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) про:

визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872;

визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок з кадастровими номерами 3220488600:04:001:0055,3220488600:04:013:0023,3220488600:04:001:0056,3220488600:04:006:0037,3220488600:04:001:0057, укладених 14.03.2014 між Головним управлінням Держземагенства у Київській області та фізичною особою ОСОБА_1 та скасування рішень приватного нотаріуса Білоцерківсього нотаріального округу Київської області Дерун К. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за індексними номерами ~organization0~,11629408,11636743,11632817,11638418 від 14.03.2014.

Позовні вимоги Прокурора були обґрунтовані тим, що вищенаведені договори оренди земельних ділянок, укладені на підставі наказів Головного управління Держземагенства у Київській області від 03.02.2014 "Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки" за № КИ/3220488600:04:001/00012868, КИ/3220488600:04:013/00012869, КИ/3220488600:04:001/00012870, КИ/3220488600:04:006/00012871, КИ/3220488600:04:001/00012872, які, в свою чергу, видані із порушенням вимог земельного законодавства щодо продажу прав на земельні ділянки на конкурентних засадах.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.06.2020 у справі №911/595/19 позовні вимоги задоволено повністю, визнано недійсними спірні накази та укладені на їх підставі спірні договори оренди земельних ділянок, здійснено розподіл судових витрат.

Північний апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду апеляційних скарг ФГ "Кландайк" та ОСОБА_1 своєю постановою від 24.11.2020 рішення Господарського суду Київської області від 24.06.2020 у справі №911/595/19 скасував, а провадження у справі № 911/595/19 закрив.

При цьому суд апеляційної інстанції виходячи з характеру спірних правовідносин, а також того, що ОСОБА_1 звернувся за отриманням земельної ділянки з метою створення фермерського господарства, однак у встановленому законом порядку його не створив та беручи до уваги суб'єктний склад сторін у даних правовідносинах дійшов висновку про те, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зазначена постанова Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2020 жодним з учасників справи в касаційному порядку не оскаржувалась.

Водночас, 01.12.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від ФГ "Кландайк" надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення по даній справі, в якій заявник просив стягнути з Позивача на його користь суму понесених судових витрат, а саме: судовий збір у розмірі 28 815,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25
000,00 грн.

За результатами розгляду зазначеної заяви Північним апеляційним господарським судом прийнято додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 якою заяву ФГ "Кландайк" про ухвалення додаткового рішення у справі №911/595/19 задоволено, стягнуто з прокуратури Київської області на користь ФГ "Кландайк" 28 815 грн 00 коп судового збору за розгляд апеляційної скарги та 25 000 грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу. Видачу відповідного судового наказу доручено Господарському суду Київської області.

Приймаючи оскаржуване рішення колегія суддів апеляційного господарського суду виходила з наступних міркувань:

1) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України);

2) статтею 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами;

3) для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги розмір яких має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи;

4) обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Північний апеляційний господарський суд, на підставі аналізу поданих заявником договору про надання правової допомоги № ФГ-03-06/2019 від 03.06.2019; додатку №2 до договору про надання правової допомоги № ФГ-03-06/2019 від 03.06.2019; рахунку на оплату №93 від 15.07.2020 на суму 25000,00 грн; платіжного доручення №762 від 24.07.2020 на суму 25000,00 грн дійшов висновку про те, що, ФГ "Кландайк" доведено належними доказами понесення витрат на правничу допомогу адвоката за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на суму 25000,00 грн.

При цьому суд відхилив заперечення Прокурора на заяву про розподіл судових витрат обгрунтовані тим, що, на його думку, позовні вимоги по суті не вирішені, а до розрахунку витрат на правову допомогу не було додано, як і не було в подальшому подано жодних доказів на підтвердження виконання адвокатом робіт, зазначених в описі.

Суд також дійшов висновку про те, що у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги ФГ "Кландайк" в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з Позивача й сума сплаченого Відповідачем-2 при поданні апеляційної скарги судового збору у розмірі 28 815 грн.

ФГ "Кландайк" та Прокурор із зазначеною додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 не погодились та подали касаційні скарги.

Так, Позивач вважає, що додаткова постанова прийнята з порушенням статей 2, 123, 126, 129, 236, 237 Господарського процесуального кодексу України, а судом при її винесенні не враховано правові висновки Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №751/3840/15-ц, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 10.12.2019 у справі №922/377/19,19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц щодо розподілу судових витрат виключно за результатами розгляду справи та необхідності надання документів, що свідчать про фактичну оплату послуг з надання правничої допомоги.

Зважаючи на вищевикладене, Прокурор просить скасувати оскаржувану постанову повністю.

Відповідач-2, з посиланням на позицію Великої Палати Верховного Суду від
03.09.2020 (провадження 11-4сап20) зазначає, що Північним апеляційним господарським судом не враховано вимоги підпункту 17.15 підпункту 17 і підпункту
19.1 підпункту 19 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

ФГ "Кландайк" просить за результатами розгляду його касаційної скарги змінити постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі в частині доручення видачі наказу Господарському суду Київської області.

В такий спосіб касаційне провадження за касаційними скаргами Прокурора та ФГ "Кландайк" було відкрито на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши доводи, наведені у касаційних скаргах, а також матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, частиною другою якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Так, однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб'єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору) та об'єкт (предмет).

При цьому, подібність правовідносин означає схожість суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (однотипними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від
27.03.2018 у справі №910/17999/16, від 25.04.2018 у справі №925/3/17, від
25.04.2018 у справі №910/24257/16, від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г, від
19.06.2018 у справі №922/2383/16, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від
16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц, від 19.05.2020 у справі №910/719/19 та постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від
13.09.2017 у справі №923/682/16.

Предметом спору у цій справі (додаткова постанова у якій переглядається) є матеріально-правові вимоги про визнання недійсними наказів Головного управління Держземагенства у Київській області та договорів оренди земельних ділянок.

Предметом оскарження є безпосередньо додаткова постанова, якою Північний апеляційний господарський суд стягнув з прокуратури Київської області на користь ФГ "Кландайк" судовий збір за розгляд апеляційної скарги та витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому судом було досліджено документи, які пов'язані з виконанням договору про надання правової допомоги № ФГ-03-06/2019, відповідно до умов якого Адвокатське об'єднання "Юридична компанія "Капітал" надавало ФГ "Кландайк" правову (правничу) допомоги та здійснювало представництво прав, свобод та законних інтересів клієнта, зміст договору, акти виконаних робіт (наданих послуг) тощо.

З метою забезпечення рівності усіх учасників, диспозитивності та змагальності судового процесу господарський суд апеляційної інстанції надав оцінку запереченням Прокурора на заяву про розподіл судових витрат та обґрунтував мотиви їх відхилення з посиланням на приписи статей 16, 123, 129 Господарського процесуального кодексу України, 1,30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Аналізуючи доводи Прокурора щодо неврахування Північним апеляційним господарським судом позицій Верховного Суду колегія суддів зазначає наступне.

У справі № 751/3840/15-ц предметом позову було визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за комунальні послуги. При цьому, в контексті доводів про необґрунтованість стягнення витрат на правову допомогу, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 20.09.2018 зазначила, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, а наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат та погодилась із рішеннями судів попередніх інстанцій про стягнення таких витрат.

У справі № 922/445/19 позивач звернувся із позовом в якому просив стягнути з відповідача борг за договором поставки від 16.10.2018, а також пеню, інфляційні втрати і 3 % річних у зв'язку із простроченням виконання зобов'язань за цим договором. Водночас до стягнення позивач також заявив і витрати на послуги адвоката у сумі 35 000,00 грн (з урахуванням заяви про збільшення витрат на професійну правничу допомогу) і 63 710,60 грн судового збору.

Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду за результатами касаційного розгляду дійшла висновку про те, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому за результатами розгляду справи, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат об'єднана палата дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у судах апеляційної і касаційної інстанцій у заявлених сумах.

У справі №922/377/19 судами розглядались позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.

Розглядаючи в рамках зазначеної справи питання стягнення судового збору Верховний Суд зазначив, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Тому, касаційна скарга на постанову апеляційного суду, прийняту за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об'єктом справляння судового збору

Предметом позову у справі №755/9215/15-ц було визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію права власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання права власності на земельну ділянку.

Стосовно розподілу витрат на професійну правничу допомогу Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 сформувала правову позицію про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (~law28~).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, як вбачається з аналізу правових висновків у справах, що наведені Прокурором вони мають відмінний предмет спору, підстави його виникнення, а також встановлені судами обставини (в тому числі пов'язані із розподілом судових витрат), що виключає подібність у таких правовідносинах, що, в свою чергу, відповідно до приписів пункту 5 частини першої статті 296 є підставою для закриття касаційного провадження.

Щодо посилань ФГ "Кландайк" на неврахування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2020 (провадження 11-4сап20), то колегія суддів зазначає наступне.

Предметом спору у зазначеній справі було оскарження рішення ВРП від 03 грудня 2019 року № 3292/0/15-19 "Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 09 вересня 2019 року № 2358/2дп/15-19 про притягнення судді господарського суду Донецької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".

При цьому, хоча судом і досліджувались приписи Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України на які посилається Відповідач-2, однак їх аналіз здійснювався в контексті висновку про наявність/відсутність ознак дисциплінарного порушення у діях судді та не формувався висновок щодо застосування таких положень.

З огляду на вищенаведене, предмет та підстави позову, а також встановлені обставини справи зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від
03.09.2020 (провадження 11-4сап20) та справі, що розглядається, вочевидь є відмінними та такими, що не дають можливості зробити висновок про подібність правовідносин у них.

За таких обставин доводи скаржників про те, що додаткова постанова суду апеляційної інстанції у справі № 911/595/19 прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених постановах Верховного Суду, є помилковими, оскільки зміст правовідносин, їх предмет, підстави та правове регулювання, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у зазначеній справі і у справі, яка переглядається, є різними; у кожній із справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними. При цьому метою цих доводів фактично є спонукання Верховного Суду до переоцінки доказів та встановлення обставин відмінних від тих, що здійснені апеляційним господарським судом, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Як вже зазначалось, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United
Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Суд також наголошує й на тому, що відповідно до приписів частини 2 статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними ФГ "Кландайк" та заступника керівника Київської обласної прокуратури на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 у справі № 911/595/19.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційними скаргами Фермерського господарства "Кландайк" та заступника керівника Київської обласної прокуратури, відкрите з підстав передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у справі № 911/595/19, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді Н. О. Багай Т. Б. Дроботова