Історія справи

Ухвала ВП ВС від 07.10.2019 року у справі №809/846/18
Ухвала КГС ВП від 06.04.2021 року у справі №809/846/18
Ухвала КАС ВП від 20.01.2019 року у справі №809/846/18

УХВАЛА

30 червня 2021 року

м. Київ

справа № 809/846/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Коломийського геріатричного пансіонату - не з'явився,

Коломийської міської ради Івано-Франківської області - Максим'юк В. Я.,

Івано-Франківської обласної ради - не з'явився,

Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної

державної адміністрації - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Коломийської міської ради Івано-Франківської області

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 (у складі колегії суддів: Кордюк Г. Т. (головуючий), Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д. )

та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2020 (суддя Неверовська Л. М. )

у справі № 809/846/18

за позовом Коломийського геріатричного пансіонату

до Коломийської міської ради Івано-Франківської області,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача: Івано-Франківської обласної ради, Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації,

про визнання протиправними і скасування пунктів рішення міськради,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року Коломийський геріатричний пансіонат (далі - Пансіонат) звернувся до адміністративного суду з позовом до Коломийської міської ради Івано-Франківської області (далі - Коломийська міськрада), у якому просив визнати протиправними та скасувати пункти 2,4 рішення відповідача від
25.01.2018 № 2349-29/2018 "Про хід виконання рішення міської ради від 16.12.2009 № 2465-44/2009 "Про стан обліку, збереження та використання майна комунальної власності" у частині порядкових номерів 154-168 затвердженого рішенням міськради від 25.01.2018 № 2349-29/2018 Переліку майна підприємств, установ, організацій, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Коломиї щодо майна Пансіонату: нежитлова будівля на вул. О. Довбуша, 50-А ( № 154); адмінкорпус із харчоблоком ( № 155), кочегарка, гараж ( № 156), продсклад ( № 157), склад м'якого інвентарю ( № 158) на вул. О. Довбуша, 50; житловий корпус ( № 159), житловий корпус ( № 160), житловий корпус ( № 161), свинарник ( № 162), корівник ( № 163), стодола ( № 164), склад ( № 165), кролівник ( № 166), баня ( № 167), гараж ( № 162) на вул. Трильовського, 25 у м. Коломиї, та зобов'язання балансоутримувача майна Пансіонату до грудня 2018 року здійснити необхідні дії для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно Пансіонату.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що рішення ради в частині, що стосується майна Пансіонату, прийнято поза межами наданих повноважень і з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки рада не правомочна розглядати і вирішувати питання стосовно об'єктів нерухомого майна, яке не віднесено до її відання.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від
13.11.2018, у задоволенні позову відмовлено

Велика Палата Верховного Суду постановою від 19.02.2020 рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.11.2018 скасувала, провадження у справі закрила та роз'яснила позивачу, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду господарської юрисдикції та що він має право протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 справу № 809/846/18 передано до Господарського суду Івано-Франківської області.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2020, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від
22.02.2021, позов задоволено частково. Визнано недійсним пункт 2 рішення відповідача від 25.01.2018 № 2349-29/2018 "Про хід виконання рішення міської ради від 16.12.2009 № 2465-44/2009 "Про стан обліку, збереження та використання майна комунальної власності" у частині порядкових номерів 154-168 затвердженого рішенням міськради від 25.01.2018 № 2349-29/2018 Переліку майна підприємств, установ, організацій, яке належить до комунальної власності територіальної громади міста Коломиї щодо майна Пансіонату. У частині визнання протиправним та скасування пункту 4 зазначеного рішення відмовлено.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у березні 2021 року Коломийська міськрада подала касаційну скаргу, у якій (із урахуванням нової редакції касаційної скарги), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення та закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.05.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 809/846/18 за касаційною скаргою Коломийської міськради з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30.06.2021.

Пансіонат у відзиві на касаційну скаргу зазначив про правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін.

Учасники справи, окрім Коломийської міськради, в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявою до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їх представників у судове засідання або з клопотанням про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відповідно до частини 4 статті 197 ГПК не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі "В'ячеслав Корчагін проти Росії", те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю" затверджено перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності).

24.08.1991 Івано-Франківська обласна Рада народних депутатів прийняла рішення "Про майно області", яким затверджено перелік державного майна, віднесеного до комунальної власності області, згідно з додатком № 1, та передано перелічені в цьому додатку об'єкти комунальної власності області в управління обласної державної адміністрації. Згідно з додатком № 1 у переліку майна, яке залишено в обласній комунальній власності, є Коломийський геріатричний будинок-інтернат (відповідно до розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 30.02.2002 № 376 перейменовано на Коломийський геріатричний пансіонат).

У пункті 2 зазначеного рішення від 24.08.1991 визначено, що до затвердження обласною Радою народних депутатів регіональної програми приватизації об'єктів комунальної власності області забороняється відчуження, перепрофілювання та будь-яка зміна форм власності майна, його зменшення чи скорочення без згоди обласної Ради.

Отже, за встановлених у справі обставин, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 спірні об'єкти нерухомого майна передано у спільну власність територіальних громад області, що підтверджено Переліком державного майна, віднесеного до комунальної власності області (додаток № 1), затвердженого рішенням обласної ради від 24.08.1991.

25.11.2011 Івано-Франківською обласною радою прийнято рішення № 340-11/2011 "Про переліки об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області", у додатку № 1 до якого до об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області віднесено Пансіонат ( № 87). Згідно з пунктом 2 зазначене рішення обласної ради є підставою для реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

09.10.2015 рішенням Івано-Франківської обласної ради № 1778-39/2015 затверджено переліки об'єктів, будівель і приміщень спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області згідно з додатками 1,2. У додаток 1 до цього рішення до об'єктів соціального захисту, що віднесено до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, під № 90 включено Пансіонат.

Судами попередніх інстанцій установлено, що зазначені рішення Івано-Франківської обласної ради є чинними і в установленому порядку незаконними не визнавалися.

За змістом Положення про Пансіонат, затвердженого рішення Івано-Франківської обласної ради від 12.09.2014 № 1367-31/2014, його власником є Івано-Франківська обласна рада (пункт 1.1); уповноваженим органом управління є структурний підрозділ в галузі соціального захисту населення обласної державної адміністрації (пункт 1.3); Пансіонат є юридичною особою (неприбутковою бюджетною установою) і фінансується з обласного бюджету (пункти 8.1,8.2); майно Пансіонату є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області, закріплене за ним на праві оперативного управління, користування і розпорядження яким здійснюється Пансіонатом у межах чинного законодавства та договору, укладеного з управлінням майна спільної власності територіальних громад області обласної ради (пункт 9.2); місцезнаходження Пансіонату: м. Коломия, вул. Олекси Довбуша, 50, вул. Олекси Довбуша, 50-А, вул. Трильовського, 25 (пункт 2.2).

Також судами установлено, що 25.01.2018 Коломийською міськрадою прийнято рішення № 2349-29/2018 "Про хід виконання рішення міської ради від 16.12.2009 № 2465-44/2009 "Про стан обліку, збереження та використання майна комунальної власності". Згідно з пунктом 2 цього рішення затверджено перелік майна, яке належить до комунальної власності територіального громади міста Коломиї. До цього переліку під порядковими номерами 154-168 включено майно, що перебуває в оперативному управлінні Пансіонату, та яке розташоване у м. Коломия по вул.

Олекси Довбуша, 50, вул. Олекси Довбуша, 50-А, вул. Трильовського, 25. За змістом пункту 4 цього рішення запропоновано балансоутримувачам комунального майна до грудня 2018 року здійснити всі необхідні дії для проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна та отримати витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Пансіонат вважав рішення Коломийської міськради від 25.01.2018 № 2349-29/2018 протиправним у частині, що стосується майна, право оперативного управління яким закріплено за позивачем, оскільки прийнято поза межами повноважень міської ради, визначених законом.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову, погодився з висновками місцевого суду про те, що оскаржене рішення Коломийської міськради в частині, що стосується майна Пансіонату, є незаконним і таким, що прийнято поза межами наданих повноважень, оскільки відповідачем розглянуто і вирішено питання, яке не віднесено законодавством до його відання. Оскаржуване рішення призвело до порушення прав та інтересів позивача, яке підлягає захисту шляхом визнання недійсним пункту 2 рішення відповідача від 25.01.2018 № 2349-29/2018.

У касаційній скарзі Коломийська міськрада (із урахуванням нової редакції касаційної скарги) зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки рішення міської ради, яке оспорюється позивачем у цій справі не створює жодних юридичних наслідків, тому не порушує права Пансіонату, а відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову у позові. При цьому судами не було враховано правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17. Суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання відповідача про закриття провадження у справі за відсутності предмета спору, що суперечить правовому висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04.

Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v.

Spain" від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від
27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проте постанови Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від
26.06.2019 у справі № 13/51-04, висновками у яких Коломийська міськрада обґрунтувала наявність підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, прийнято у справах, правовідносини у яких не є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Так, у справі № 911/3594/17 Велика Палата Верховного Суду з мотивів, викладених у постанові від 12.03.2019, залишила в силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним і скасування рішення виконавчого комітету селищної ради щодо надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ району на частину будівлі, з огляду на встановлені обставини відсутності порушення прав позивача оскаржуваним у цій справі рішенням виконавчого комітету.

Натомість у справі, яка розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування призвело до порушення прав і законних інтересів позивача (права оперативного управління майном), оскільки стосується нерухомого майна Пансіонату як юридичної особи із визначеним статусом та скероване на зміну/припинення правовідносин між Пансіонатом і третіми особами поза їх волею стосовно управління об'єктами спільної власності.

У справі № 13/51-04 за скаргою товариства (відповідача) на дії державного виконавця при виконанні судового наказу про стягнення боргу за отриману електроенергію Велика Палата Верховного Суду постановою від 26.06.2019 змінила рішення судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, відповідно до якої з огляду на встановлені у цій справі обставини припинення існування предмета оскарження (постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, яку визнано протиправною і скасовано в межах розгляду іншої справи в порядку адміністративного судочинства), провадження у справі підлягає закриттю не з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 231 ГПК, а з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК - відсутність предмета спору.

Проте у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції відмовив відповідачу у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки оскаржене позивачем рішення органу місцевого самоврядування є незаконним саме з моменту його прийняття - 25.01.2018, як таке, що прийнято з порушенням закону, а тому посилання ради на те, що воно втратило чинність (на підставі рішення самого відповідача) на момент ухвалення місцевим господарським судом рішення, не має наслідком закриття провадження у справі за відсутності предмета спору на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК.

Отже, аналіз висновків, зроблених у судових рішеннях у справі № 809/846/18, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 911/3594/17, № 13/51-04, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Коломийської міської ради Івано-Франківської області на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 27.10.2020 у справі № 809/846/18.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко