Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.03.2016 року у справі №910/12447/15
Ухвала КГС ВП від 08.02.2018 року у справі №910/12447/15

Верховний

Суд

УХВАЛА

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 910/12447/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є.В. - головуючого, Мачульського Г.М., Кушніра І.В.,

розглянувши заяву Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів: Ходаківської І.П., Кравчука Г.А., Бакуліної С.В. від
22.08.2017 у справі

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

до фізичної особи - підприємця Позепи Ігора Віталійовича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській області

про стягнення 255 647,84 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.07.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015, позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Позепи І.В. на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 189 572,85 грн - основного боргу, 1,00 грн - пені, 1 195,53 грн - 3% річних, 42 136,22 грн - збитків від інфляції, 5 112,96 грн. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2016 рішення господарського суду міста Києва від 21.07.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 скасовано, а справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.03.2017 (суддя Усатенко І.В.) в позові відмовлено.

Постановою колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від
16.05.2017 у складі: Агрикової О.В., Жук Г.А., Мальченко А.О. рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.08.2017 касаційну скаргу Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" залишено без задоволення, постанову від 16.05.2017 Київського апеляційного господарського суду у справі №910/12447/15 залишено без змін.

Державним підприємством "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 23.10.2017 подано заяву про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 22.08.2017, в якій заявник просить скасувати рішення судів касаційної, апеляційної та першої інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду України від 26.10.2017 заявнику було надано строк для усунення недоліків до 09.11.2017. Заявник усунув недоліки 07.11.2017.

27.12.2017 на підставі підпункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від
03.10.2017 №2147-VІІІ та за розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 26.12.2017 №395/0/19-17, заяву Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" про перегляд судових рішень у справі №910/12447/15 направлено до Касаційного господарського суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 справа передана на розгляд складу колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є.В. - головуючий, Мачульський Г.М., Кушнір І.В.

За приписами пункту 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

Відтак, розгляд заяви здійснюється Касаційним господарським судом за правилами Господарського процесуального кодексу України в редакції, яка діяла до
15.12.2017.

Заяву, з посиланням на постанови Вищого господарського суду України від
24.12.2009 у справі №16/96, від 15.04.2010 у справі №16/558, від 15.02.2011 у справі №17/155, від 04.07.2012 у справі №18/2583/11, від 25.06.2014 у справі №910/4386/13, від 23.09.2014 у справі №5011-34/10316-2012 та на постанови Верховного Суду України від 01.07.2015 у справі №910/24029/13, від 23.12.2015 у справі №918/144/15, мотивовано неоднаковим застосуванням Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення та невідповідністю викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, положень статей 207, 216, 762 Цивільного кодексу України.

Розглянувши заяву про перегляд постанови суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів вважає необхідним відмовити у допуску справи до провадження Верховного Суду з таких підстав.

Відповідно до пункту 1, 3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана виключно з таких підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 3) невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Встановлений статтею 11116 ГПК України перелік підстав для подання заяви про перегляд судових рішень є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

У постанові від 22.08.2017 у справі №910/12447/15, про перегляд якої просить заявник, Вищий господарський суд України, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення 255 647,84 грн заборгованості за договором оренди з огляду на те, що відсутні докази, які б свідчили про використання відповідачем майна за цільовим призначенням - для розміщення автоматів для торгівлі гарячими напоями та встановленням того факту, що не підключення відповідача до електромереж аеропорту унеможливлювало використання орендованого майна для цілей, визначених у договорі оренди, у зв'язку з чим відповідач фактично був позбавлений можливості використовувавати орендоване майно. Крім того, судами встановлено, що договір оренди був визнаний в іншій справі недійсним; вимоги про застосування наслідків недійсності правочину сторонами правочину або однією з них не заявлялись та не були предметом розгляду.

При цьому, Верховний Суд, звертає увагу на те, що у постанові, на яку подана заява про перегляд, суд касаційної інстанції зазначив, позивач вправі вимагати відшкодування неодержаної орендної плати за фактичне використання відповідачем державного майна в порядку застосування реституції, зокрема, шляхом звернення до господарського суду з відповідним позовом, або ж на підставі статтею 11116 ГПК України звернутися до господарського суду з позовом про відшкодування збитків у зв'язку із вчиненням недійсного правочину.

Водночас, у постанові від 15.04.2010 у справі №16/558, на яку посилається заявник, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення суми сплаченої в якості орендної плати за нікчемним договором оренди нежилого приміщення з огляду на те, що договір повинен визнаватися недійсним (нікчемним) і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. Крім того, позивач звертався з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

У постанові від 04.07.2012 у справі №18/2583/11, на яку посилається заявник, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позову про стягнення грошових коштів за договорами оренди з огляду на те, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження неможливості використання приміщень з вини позивача.

У постанові від 25.06.2014 у справі №910/4386/13, на яку посилається заявник, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову про стягнення грошових коштів на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України з огляду на те, що відповідач набув майно за існування достатніх підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

У постанові від 23.09.2014 у справі №5011-34/10316-2012, на яку посилається заявник, виходячи з встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для:

- задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором оренди та інфляційних втрат, з огляду на неналежне виконання відповідачем за первісним позовом договірних зобов'язань, щодо своєчасної сплати орендних платежів за період фактичного користування майном;

- відмови в задоволенні зустрічного позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, шляхом зобов'язання відповідача за зустрічним позовом повернути кошти сплачені за договором оренди приміщення, оскільки фактичне користування майном на підставі договору оренди унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо, тому такий договір повинен визнаватися недійсним (нікчемним) і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення.

У постанові від 24.12.2009 у справі №16/96, на яку посилається заявник як на підставу для допуску, рішення по суті спору не прийнято, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 11116 ГПК України.

Постанова від 15.02.2011 у справі №17/155, на яку посилається заявник, як на доказ неоднакового застосування, не береться колегією суддів до уваги, оскільки правовідносини у даній справі не є подібними з огляду на предмет спору, а саме, визнання недійсним правочину по поставці дизельного палива, на відміну від предмету спору у справі, на яку подана заява про перегляд - стягнення грошових коштів за договором оренди.

У постанові від 01.07.2015 у справі №910/24029/13, в судовому рішенні яке надано для порівняння, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що фактичне користування нерухомим майном (нежилим приміщенням) на підставі договору оренди унеможливлює у разі його недійсності проведення між сторонами двосторонньої реституції, тому такий договір повинен визнаватися судом недійсним і припинятися лише на майбутнє, а не з моменту укладення. У суду відсутні підстави для визнання недійсним на майбутнє договору оренди нерухомого майна, який було розірвано сторонами до звернення до суду з відповідним позовом.

Положення статті 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у разі існування між сторонами договірних правовідносин

У постанові від 23.12.2015 у справі №918/144/15, в судовому рішенні яке надано для порівняння, Верховний Суд України дійшов правового висновку про те, що відповідно до положень частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з частиною 3 статті 207 ГК України (яка кореспондується зі статтею 236 ЦК України) виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє. За змістом статей 651, 653 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 ЦК України). Із правової природи такого зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України, оскільки використання майна є безповоротним, і відновити первісне положення сторін практично неможливо. Тому, визнаючи договір оренди недійсним, необхідно серед іншого встановити обставини, пов'язані з виконанням договору, та визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором.

У випадку звернення з позовом про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, визнання такого договору недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування.

Отже, порівняння змісту зазначених постанов Вищого господарського суду України та постанов Верховного Суду України зі змістом постанови Вищого господарського суду України від 22.08.2017, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Оскільки у справі, судове рішення у якій переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких ухвалені надані для порівняння судові рішення, не є тотожними зміст позовних вимог, матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, а судами встановлені різні фактичні обставини, таким чином, відсутні передбачені статтею 11121 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підстави для відкриття провадження у справі.

Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, статтями 86, 11120, 11121 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, яка діяла до 15.12.2017), Верховний Суд -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Державному підприємству "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" у допуску справи №910/12447/15 до провадження Верховного Суду.

2. Копію ухвали разом із копією заяви надіслати особам, які беруть участь у справі.

3. Ухвала є остаточною.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. Краснов

Судді Г. Мачульський

І. Кушнір