Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2019 року у справі №813/2278/18

УХВАЛА

18 січня 2019 року

Київ

справа №813/2278/18

касаційне провадження №К/9901/909/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.

розглянув матеріали касаційної скарги Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі №813/2278/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімал Трейдінг" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Оптімал Трейдінг" у червні 2018 року звернулося до адміністративного суду з позовом до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області, у якому просило зобов'язати ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 119 від 30.03.2018, подану ТзОВ "Оптімал Трейдінг" за датою її подання на підставі незаконності рішення № 645272/39782544 про відмову в реєстрації податкової накладної.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2018 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2018 скасовано та прийнято нове, яким адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення комісії Державної фіскальної служби України № 645272/39782544 від 12.04.2018 про відмову в реєстрації податкової накладної № 119 від
30.03.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних; зобов'язано Державну фіскальну службу України зареєструвати податкову накладну №119 від 30.03.2018 в Єдиному реєстрі податкових накладних днем її фактичного подання.

Головне управління ДФС у Львівській області 08.01.2019 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, залишити в силі рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2018

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права та процесуального права, зокрема, статті 201 Податкового кодексу України, статей 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказав на обмеженість доступу ratione valoris до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (див. згадане вище рішення у справі ""Леваж Престасьон Сервіс" проти Франції", п. 45; згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 37; та "Козліца проти Хорватії" (Kozlica v. Croatia), № 29182/03, п. 32, від 2 листопада 2006 року; див. також "Шамоян проти Вірменії" (Shamoyan v. Armenia), № 18499/08, п. 29, від 7 липня 2015 року). 83.

Застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості (див. згадане вище рішення у справі "Бруалья Гомес де ла Торре проти Іспанії", п. 36; згадане вище рішення у справі "Козліца проти Хорватії", п. 33; згадане вище рішення у справі ""Булфрахт Лтд" проти Хорватії", п. 34, "Добріч проти Сербії" (Dobriж "ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ" (ZUBAC v. CROATIA) -

РІШЕННЯ

35 v. Serbia), № 2611/07 та 15276/07, п. 54, від 21 червня 2011 року; та "Йовановіч проти Сербії" (Jovanoviж v. Serbia), 32299/08, п. 48, від 2 жовтня 2012 року). 84.

При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (згадане вище рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54).

Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Частиною 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності.

Такий перелік не є вичерпним.

Зі змісту пункту 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України можна зробити висновок про те, що суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у вищезазначеному переліку, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду за правилами загального позовного провадження у виключному порядку (частина 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, а також через складність та інші обставини.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а також крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що предметом позову у справі №813/2278/18 є вимога про зобов'язання ДФС України зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну № 119 від 30.03.2018, подану ТзОВ "Оптімал Трейдінг" за датою її подання на підставі незаконності рішення № 645272/39782544 про відмову в реєстрації податкової накладної.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було зупинено реєстрацію податкової накладної, оскільки остання не відповідала критеріям оцінки ступеня ризиків, визначених підпунктом 1.6 пункту 1 Критеріїв ризиковості платника податку та запропоновано надати пояснення та/або копії документів, достатні для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. В спростування висновку податкового органу про наявність правових підстав для зупинення реєстрації податкової накладної позивачем було подано відповідний пакет документів. За результатами розгляду поданих позивачем документів, контролюючий орган дійшов висновку, що такі є недостатніми для прийняття рішення про реєстрацію податкової накладної в ЄРПН. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції погодився з таким висновком відповідача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, за наслідками ретельного вивчення матеріалів справи та наявних в ній доказів, дійшов висновку про підтвердження позивачем реальності господарських відносин з його контрагентом ТОВ "Галич Екофрукт"; вказав на те, що первинні документи за наслідками господарських відносин з вказаним товариством складені з дотриманням вимог законодавства і були достатніми для реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що свідчить про необґрунтованість рішення суб'єкта владних повноважень про відмову у реєстрації податкової накладної.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновку суду апеляційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, не вбачається.

У касаційній скарзі таких застережень не міститься.

Отже, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018, ухвалена за результатами апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 04.09.2018 у справі щодо зобов'язання вчинити дії, не підлягає касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 2 частини 5 статті 328, пунктом 1 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Головному управлінню ДФС у Львівській області у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2018 у справі №813/2278/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімал Трейдінг" до Державної фіскальної служби України, Головного управління ДФС у Львівській області про зобов'язання вчинити дії.

2. Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Т.М.Шипуліна Л.І.Бившева В.П.Юрченко