Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.09.2020 року у справі №560/4377/18

УХВАЛА

28 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 560/4377/18

адміністративне провадження № К/9901/26809/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області

на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року

у справі №560/4377/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Хмельницькій області

про стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_1 (надалі-позивач, ОСОБА_1) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області (надалі - відповідач, скаржник) про стягнення з Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2016 року по 05 листопада 2018 року в сумі 101 697,12 грн (сто одна тисяча шістсот дев'яносто сім гривень 12 копійок).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року позов задоволено частково, стягнуто з Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2016 року по 05 листопада 2018 року в сумі 11817,21 (одинадцять тисяч вісімсот сімнадцять гривень двадцять одна копійка)
гривень, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів. В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року апеляційну скаргу позивача задоволено повністю.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року скасувано в частині визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2016 року по 05 листопада 2018 року, позов в цій частині задоволено.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Хмельницькій області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 квітня 2016 року по 05 листопада 2018 року в сумі 101 697,12 грн.

Стягнуто на користь позивача судові витрати в розмірі 2542,97 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 05 травня 2020 року.

При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

В свою чергу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з положеннями частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених частини 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин 3 та 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені судовими рішеннями у цій справі. З погляду скаржника, ці умови, які передбачені підпунктом б) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, роблять можливим перегляд оскаржених судових рішень в касаційному порядку.

Справді, процесуальний закон передбачає умови, за наявності яких справи розглянуть за правилами спрощеного позовного провадження можуть переглядатися в касаційному порядку.

Однак, вказані доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з рішеннями судів попередніх інстанцій та не приймаються судом до уваги.

У поданій касаційній скарзі позивач зазначає, що вона має виняткове значення, однак при цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

Також стосовно "виняткового значення" справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", заяви №17160/06 та №35548/06).

Разом з тим, необхідно звернути увагу на позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України виняткові обставини, які виключають відмову у відкритті касаційного оскарження у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, судом не встановлені, таких застережень касаційна скарга також не містить.

Оскільки виняткові обставини, передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, які є передумовою перевірки вмотивованості підстав, визначених частиною 4 статті 328 КАС України Верховним Судом відхилено, тому у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 КАС України, Верховний Суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Хмельницькій області на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року у справі №560/4377/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про стягнення середнього заробітку.

Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіО. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська