Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.12.2018 року у справі №463/5287/17

УХВАЛА

19 березня 2019 року

Київ

справа №463/5287/17

адміністративне провадження №К/9901/67049/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів Анцупової Т. О. та Гриціва М. І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_2

на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року

за позовом ОСОБА_2

до Апеляційного суду Львівської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області

про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року залишено без руху з підстав, передбачених частиною 3 статті 332 КАС України, та надано скаржнику десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу суду заяви про поновлення строку на касаційне оскарження.

08 січня 2019 року надійшли додаткові матеріали, з яких вбачається, що скаржником виконано вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху та усунуто зазначені в ній недоліки, надано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження.

Подану заяву про поновлення строку на касаційне оскарження скаржник обґрунтував тим, що оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції отримано ним 03 листопада 2018 року, що підтверджується копією конверта, яким вказане судове рішення було йому направлено, доданою до заяви.

Відповідно до частин 2 , 3 статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Згідно з частиною 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли частиною 1 статті 121 КАС України встановлено неможливість такого поновлення.

Розглянувши заяву скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження та враховуючи те, що скаржником надано докази, що підтверджують доводи вказаної заяви, колегія суддів дійшла висновку про поважність причин пропуску строку на касаційне оскарження та наявність підстав для його поновлення.

Крім того, скаржником у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зазначене клопотання обґрунтовано тим, що судова практика в даній категорії справ містить неоднакове застосування норм матеріального права до 2018 року та з прийняттям Верховним Судом постанови від 27 лютого 2018 року у справі № 738/1343/17. Скаржник вважає, що правова позиція в даній постанові Верховного Суду носить дискримінаційний характер, обмежує його права на соціальний захист та справедливе призначення довічного грошового утримання пропорційно до частки отримуваного ним заробітку. Вказує, що для винесення справедливого рішення в межах вимог чинного законодавства необхідно відступити від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 738/1343/17.

При розгляді та вирішенні вказаного клопотання суд враховує наступне.

У відповідності до частин 1 , 3 , 4 , 5 , 6 статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Згідно частин 1 , 4 статті 347 КАС України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частин 1 , 4 статті 347 КАС України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частин 1 , 4 статті 347 КАС України.

З урахуванням наведеного колегія суддів Касаційного адміністративного суду не вбачає підстав для передачі даної справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частинами 3 , 4 , 6 статті 346 КАС України.

Також колегія суддів дійшла висновку, відсутність підстав для передачі справи № 463/5287/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною 5 статті 346 КАС України, а саме справу не можна вважати такою, що містить виключну правову проблему, а вказану передачу такою, що сприятиме забезпеченню розвитку права та формуванню єдиної правозастосовчої практики.

Мотиви скаржника для передачі справи № 463/5287/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, викладені ним у касаційній скарзі, не відповідають та не підтверджують наявності підстав для такої передачі, визначених частинами 3 , 4 , 5 , 6 статті 346 КАС України.

Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для передачі справи на розгляд палати, до складу якої вона входить, у відповідності до частини 1 статті 346 КАС України, у зв'язку з відсутністю необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї самої палати або у складі такої палати, а саме в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 738/1343/17.

Як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у даній справі є визнання неправомірними дій суб'єктів владних повноважень щодо невключення до довідки про розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці допомоги на оздоровлення та щодо перерахунку такого утримання з урахуванням даних про отриману допомогу на оздоровлення; зобов'язання Апеляційного суду Львівської області видати довідку про суддівську винагороду для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 22 вересня 2016 року, а також аналогічну довідку для проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з 01 грудня 2016 року для подання в Личаківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Львова з метою перерахунку щомісячного довічного грошового утримання з урахуванням отриманої у лютому 2016 року допомоги на оздоровлення; зобов'язання Личаківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м.

Львова здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням отриманої у лютому 2016 року допомоги на оздоровлення з моменту звернення до органів Пенсійного фонду України з 22 вересня 2016 року.

Згідно пунктами 3, 10 частини 6 статті 12 КАС України для цілей пунктами 3, 10 частини 6 статті 12 КАС України справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;

За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 242 КАС України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену в ухвалі щодо неприйнятності у справі Азюковська проти України (Azyukovska v.

Ukraine) від 09 жовтня 2018 року (заява № 26293/18), в якій заявником оскаржувалась відмова суду касаційної інстанції у відкритті касаційного провадження у звязку з віднесенням справи до категорії справ незначної складності. Так, Суд вказав, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Також, суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі "Golder v. the United Kingdom" від 21 лютого 1975 року № 4451/70, пункт 57 рішення у справі "Ashingdane v. the United Kingdom" від 28 травня 1985 року № 8225/78, пункт 37 рішення у справі "Guerin v. France" від 29 липня 1998 року № 25201/94, пункт 96 рішення у справі "Krombach v. France" від 13 лютого 2001 року № 29731/96, пункти 53,55 рішення у справі "Воловік проти України" від 06 грудня 2007 року № 15123/03, пункт 27 рішення у справі "Пелевін проти України" від 20 травня 2010 року № 24402/02, пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року № 45783/05, ухвала щодо прийнятності заяви № 32671/02 у справі "Скорик проти України"); такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, що може змінюватися відповідно до потреб і ресурсів суспільства; держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі (рішення у справах "Osman v. The United Kingdom" від 28 жовтня 1998 року № 23452/94 та "Kreuz v. Poland" від 19 червня 2001 року № 28249/95); умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви; зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження у справах здійснюється судом після їх розгляд судом апеляційної інстанції (пункт 48 рішення у справі "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року № 21920/93 та рішення у справі "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року № 26737/95).

При цьому Європейський суд з прав людини виходить з того, що право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням одного з основоположних аспектів верховенства права, а саме принципу правової визначеності та дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення; відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (пункти 51,52 рішення у справі "Ryabykh v. Russia" від 24 липня 2003 року № 52854/99, пункти 46,47 рішення у справі "Устименко проти України" від 29 жовтня 2015 року № 32053/13).

Суд також враховує положення, що містяться в Рекомендаціях № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи, згідно з якими державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 вказаних Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені в постановах від 20 лютого 2012 року у справі № 21-430а11, від 14 травня 2013 року у справі № 21-125а13, від 28 травня 2013 року у справі № 21-097а13 та від 06 листопада 2013 року у справі № 21-350а13, в яких, на думку скаржника, спірні відносини є подібними даній справі, не заслуговує на увагу, оскільки предметом спору у вищезазначених справах було здійснення перерахунку пенсій державним службовцям, призначених на підставі статті 37 Закону України "Про державну службу", а предметом спору у даній справі є здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Крім того, при перегляді рішення суду першої інстанції у даній справі Восьмим апеляційним адміністративним судом було враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 20 березня 2018 року у справах № 736/964/17,749/951/17 та від 15 травня 2018 року у справі № 750/8196/17.

Суд касаційної інстанції звертає увагу, що на обов'язковості різних підходів до питання складових грошового забезпечення та складових для призначення пенсії, передбаченої законом, акцентувала свою увагу, зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не зазначені та не обґрунтовані у касаційній скарзі, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Аналогічна правова позиція стосовно віднесення даної категорії справ до справ незначної складності викладена Верховним Судом в ухвалах від 17 липня 2018 року у справі № 824/66/18-а, від 05 листопада 2018 року у справі № 463/4823/17 та від 15 січня 2019 року у справі № 463/4144/17.

Керуючись статтями 121, 248, 328, 329, 333, 346, 347, 355, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Задовольнити заяву ОСОБА_2 та поновити строк на касаційне оскарження у справі № 463/5287/17.

2. Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про передачу справи № 463/5287/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 24 травня 2018 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2018 року за позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Львівської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити дії.

4. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

5. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

6. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді Я. О. Берназюк

Т. О. Анцупова

М. І. Гриців