Історія справи

Ухвала КАС ВП від 11.02.2021 року у справі №420/6763/20

УХВАЛА

09 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 420/6763/20

адміністративне провадження № К/9901/1066/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Загороднюка А. Г., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 -Дяченка Олексія Володимировича на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №420/6763/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2171 про визнання протиправними дії щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А2171, в якій просив:

- визнати протиправними дії військової частини А2171 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 5 січня 2016 року до 21 вересня 2019 року включно;

- зобов'язати військову частину А2171 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 5 січня 2016 року до 21 вересня 2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 1 березня 2018 року до 21 вересня 2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабміну України від 17 липня 2003 року №1078.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року позов задоволено:

- визнано протиправними дії військової частини А2171 щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 5 січня 2016 року до 21 вересня 2019 року включно;

- зобов'язано військову частину А2171 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 5 січня 2016 року до 21 вересня 2019 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року - січень 2008 року, а в період з 1 березня 2018 року до 21 вересня 2019 року - березень 2018 року з урахуванням абзацу четвертого пункту 5 постанови Кабміну України від 17 липня 2003 року №
1078.

Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову:

- визнано протиправними дії військової частини А2171 щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року;

- зобов'язано військову частину А2171 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 5 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року в розмірі: 4503,21 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову, представник позивача звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її засобами поштового зв'язку 5 січня 2021 року.

У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №420/6763/20.

На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених частини 1 статті 328 КАС України.

Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.

Водночас, пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, справа №420/6763/20 була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Оскаржуючи судові рішення, прийняті у справі незначної складності та розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, представник позивача у касаційній скарзі зазначає про наявність підстав, передбачених підпунктом "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, за яких оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій підлягають перегляду в касаційному порядку.

Так, у касаційній скарзі скаржник вказує, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на різну практику судів першої та апеляційної інстанцій щодо визначення базових місяців для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

Проте, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, питання визначення базового місяця при нарахуванні індексації було визнане судами попередніх інстанцій, як передчасне, оскільки у цій частині права позивача ще не були порушені. Така позиція кореспондується із висновком Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 на яку, зокрема, посилається суд апеляційної інстанції.

Також, скаржником не зазначено, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, розгляд яких надав би нового, уніфікованого розуміння застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного кола осіб.

Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.

Також у касаційній скарзі представник позивача зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано відніс цю справу до категорії незначної складності, оскільки на сьогодні навіть військові частини, які безпосередньо займаються нарахуванням грошового забезпечення, не мають алгоритму нарахування та виплати індексації такого забезпечення.

Пунктом 1 частини 6 статті 12 КАС України до справ незначної складності віднесено справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище законодавцем.

До публічної служби належить також і державна служба, в тому числі, проходження військової служби (стаття 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").

Відтак, віднесення цієї справи до справ незначної складності визначається приписами КАС України.

Водночас, представник позивача зазначає, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженими судовими рішеннями, подавши нову позовну заяву, оскільки при розгляді саме цієї справи розглядається питання правильності встановлення базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення, що не може бути повторно розглянуто у новій справі.

Суд відхиляє такі доводи, оскільки скаржником не зазначено при розгляді яких саме справ він буде позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваним судовим рішенням, та яким чином ці обставини впливатимуть на вирішення спору у конкретній іншій справі.

Необґрунтованими є і посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес. Так, зі змісту касаційної скарги не вбачаються обставини, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів або свідчили про наявність заінтересованості необмеженої кількості осіб в результатах розгляду саме цієї справи.

Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес" необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.

Касаційна скарга не містить жодних аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

До того ж, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Йдеться про реалізацію принципів верховенства права та правової визначеності, рівності перед законом і судом з метою гарантування розумної передбачуваності судового рішення.

Оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів констатує, що скаржником не наведено обґрунтованих посилань на існування обставин, передбачених підпунктами "а "- "г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України та такі обставини не встановлені судом з поданих матеріалів касаційної скарги.

Водночас, Суд наголошує, що посилання на відповідний підпункт пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України має обов'язково наводитись у поєднанні із зазначенням підстави передбаченої частиною 4 статті 328 КАС України.

В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 3 частини 4 статті 328 КАС України та покликається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Однак, таке обґрунтування підстав звернення з касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України.

Так, пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Слід зазначити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини 4 статті 328 КАС України.

На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

Одночасно, Суд також враховує позицію висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі п. 3 (а) ст. 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до п. 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій.

Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв'язку перебуванням у відпустці головуючої судді Мартинюк Н. М. (наказ від 14 січня 2021 року №5-кв), розгляд цієї скарги відбувся по виходу судді з відпустки.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Дяченка Олексія Володимировича на постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року у справі №420/6763/20 за позовом ОСОБА_1 до військової частини А2171 про визнання протиправними дії щодо виплати не в повному розмірі індексації грошового забезпечення та зобов'язання вчинити дії.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена..................................................

Н. М. Мартинюк

А. Г. Загороднюк

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду