Історія справи

Ухвала ВП ВС від 28.05.2020 року у справі №9901/106/20
Ухвала КАС ВП від 20.04.2020 року у справі №9901/106/20

УХВАЛА

05 травня 2020 року

м. Київ

справа № 9901/106/20

адміністративне провадження № П/9901/106/20

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛ:

15 квітня 2020 до Верховного Суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (далі - відповідач), у якому позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність Президента України щодо не внесення до Верховної Ради проекту закону щодо ліквідації судів з назвами, що містять в собі пропаганду комуністичного режиму та створення замість них нових судів в межах відповідних існуючих на сьогодні адміністративно-територіальних одиниць;

- зобов'язати Президента України внести до Верховної Ради проект закону щодо ліквідації судів з назвами, що містять в собі пропаганду комуністичного режиму та створення замість них нових судів в межах відповідних існуючих на сьогодні адміністративно-територіальних одиниць.

Ухвалою Верховного Суду від 17 квітня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав його невідповідності вимогам статті 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та запропоновано позивачеві усунути вказані у даній ухвалі недоліки позовної заяви.

Також позивачу роз'яснено, що у разі неусунення недоліків позовної заяви, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України.

На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху 29 квітня 2020 року, відповідно до відтиску поштового штемпеля вхідної кореспонденції, позивачем подано заяву про усунення недоліків разом з копіями договору про надання правничої допомоги, довідки про стан рахунку, виданої у Харківському СІЗО та заяви до адміністрації Київського СІЗО, щодо видачі позивачу довідки про стан особового рахунку.

У цій заяві позивач вказав на дотримання ним пункту 11 частини 5 статті 160 КАС України, оскільки позовна заява містить підтвердження, що ними не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Також, зазначив, що на сьогодні не існує жодного закону України який би створював Ленінський, Дзержинський, Червонозаводський, Жовтневий, Октябрський та інші суди названі на честь осіб, подій та визначених дат забороненої комуністичної ідеології. Таким чином, позивач вважає, що порушуються його право на справедливий суд забезпечене нормами Конституції і Конвенції.

Аналізуючи вищезазначене, слід зазначити наступне.

Нормами Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 КАС України.

Статтею 266 КАС України, зокрема частиною першою цієї статті, встановлено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат.

З огляду на викладене, Верховний Суд як суд першої інстанції має повноваження щодо розгляду чітко визначеної категорії адміністративних справ.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від
01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Залишаючи позовну заяву без руху, Верховний Суду вказав, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження дій чи бездіяльності позивач, з-поміж іншого, обґрунтував, які конкретно з його прав та охоронюваних законом інтересів порушують такі дії/бездіяльність суб'єкта владних повноважень та які правові наслідки безпосередньо для нього вони породжують, якими доказами такі обставини підтверджуються.

Враховуючи викладене, Суд приходить до висновку, що право на судовий захист не є абсолютним. Законодавцем встановлені випадки, коли коло таких осіб є обмеженим.

Проте, як вбачається із заяви про усунення недоліків, позивач не навів яким чином оскаржувана бездіяльність відповідача порушує саме його особисті права, свободи та охоронювані законом інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, з посиланням на норми права в чому саме полягало таке порушення, а також доказів, що підтверджують вказані обставини.

Слід звернути увагу на те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Аналізуючи наведені вище обставини, Суд приходить до висновку, що позивачами не надано належних обґрунтувань своїх позовних вимог, оскільки звернення до Верховного Суду як до суду першої інстанції з позовом до Президента України про оскарження його бездіяльності можливе лише у випадку безпосереднього порушення такою бездіяльністю прав та охоронюваних законом інтересів особи.

Таким чином, позивачем не виконано вимог ухвали Верховного Суду стосовно обґрунтування порушення оскаржуваною бездіяльністю відповідача його прав, свобод та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.

Також, Суд повторно звертає увагу на наданий договір про надання правничої допомоги, який з огляду на положення статті 59 КАС України не підтверджує належним чином повноваження в якості представника, адвоката Тарасенко В. В.

Водночас, позивачем не надано даних про його стан рахунку та майнового стану за місцем утримання в СІЗО з місцем розташування у м. Києві, який надавав би суду можливість вирішити питання щодо звільнення від сплати судового збору до позовної заяви завіреної належним чином не надано. Зазначене також наводилось в ухвалі суду про залишення позову без руху.

Положення частини 1 статті 169 КАС України вказують, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк достатній для усунення недоліків.

Пунктом 1 частини 4 та частини 8 статті 169 КАС України встановлено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п'яти днів з дня надходження до адміністративного суду "..., заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, ...".

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21 грудня 2010 року, заява №45783/05).

Оскільки позивачем не усунуто недоліків позовної заяви, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 17 квітня 2020 року про залишення позовної заяви без руху, суддя з огляду на вимоги частини 5 статті 169 КАС України приходить до висновку про наявність підстав для повернення позову.

Керуючись статтями 19, 22, 160, 161, 169, 266 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та вчинити певні дії разом з доданими до неї документами повернути позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів із дня її підписання.

Судове рішення Верховного Суду у таких справах набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

З урахуванням доповнення пунктом 3 до розділу VI "Прикінцеві положення" КАС України Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, зокрема, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 295 КАС України, а також інші процесуальні строки щодо апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Суддя М. М. Яковенко