Тактичні прийоми фіксації ходу та результатів освідування

Повнота й об'єктивність проведення освідування як слідчої (розшукової) дії цілком залежить від обраних засобів фіксації перебігу й отриманих результатів. Фіксація доказів - це комплекс дій слідчого, що передбачає дотримання визначених у статті 104 КПК України правил складання протоколу відповідно до процесуальної форми з використанням засобів і прийомів криміналістики, спрямованих на збереження встановлених у справі фактичних даних. Від того, якою мірою точно і якісно їх буде відображено у протоколі та додаткових засобах фіксації, залежить неупереджене, ефективне й оптимальне використання отриманих даних як доказів у кримінальному провадженні.

Процесуальне документування, на думку В. В. Рожнової, не можна зводити до суто технічних дій з оформлення процесуальних актів. Оскільки відомості, що містяться в документі про факти, будуть мати юридичну силу лише в разі, якщо їх не лише отримано в установленому законом порядку, а й належно оформлено^[1].

Головним засобом фіксації результатів проведення будь-якої слідчої (розшукової) дії, зокрема освідування (за винятком, передбаченим в абзаці другому частини 1 статті 104 КПК України), є складання протоколу. Саме цей процесуальний документ має містити детальне описання окремих слідів й інших обставин злочину. Вимоги до протоколу процесуальної дії нині врегульовано у статті 104 КПК України.

Під час складання протоколу освідування необхідно дотримуватися певних вимог, зокрема, протокол має бути:

• 1) точним і послідовним описом усього виявленого слідчим та іншими учасниками;
• 2) повним описом усього виявленого під час освідування та того, що стосується справи;
• 3) об'єктивним описом усього виявленого під час освідування. У протоколі не мають міститися пояснення, тлумачення виявлених фактів, явища, виклади уявлень слідчого про механізм утворення певних слідів тощо. Протокол - це опис виявленого, а не його пояснення;
• 4) цілеспрямованим. У ньому має бути відображено лише те, що безпосередньо стосується огляду й не має бути нічого зайвого, що не суттєве для справи;
• 5) складеним із дотриманням установлених законом правил і мати необхідні реквізити. Визначений законом порядок складання протоколів має сприяти отриманню достовірних доказів. У зв'язку з цим порушення передбаченого порядку викликає сумніви з приводу достовірності отриманих даних і виключає можливість використання їх як доказів^[2].

У цьому контексті не можна не погодитися з висловленим у юридичній літературі поглядом, відповідно до якого мета протоколу - точний і чіткий опис усього, що на думку слідчого прямо чи побічно стосується події, усього побаченого та виявленого під час освідування. Цей протокол надає можливість:

• а) кожному, хто його читає та кого не було під час проведення описаного, по думки уявити перебіг проведення процесуальної дії;
• 6) отримати з протоколу цілком зрозумілу інформацію про все оглянуте;
• в) за наявності необхідності відновити по ньому обстановку злочину^[3].

Протокол освідування має відповідати загальним вимогам, визначеним у пунктах 1-3 частини 3 статті 104 КПК України, і містити три частини: вступну, описову й заключну.

Вступна частина має включати відомості про:

• - місце, час проведення та назву процесуальної дії;
• - особу, яка проводить процесуальну дію;
• - усіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії;
• - інформацію про те, що особи, які беруть участь у проведенні процесуальної дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації, характеристики цих засобів та носіїв інформації, що застосовують під час проведення процесуальної дії, умови та порядок їх використання.

На наш погляд, зазначені положення пункту 1 частини 3 статті 104 КПК України не цілком відображають зміст відомостей, що мають бути вказані у протоколі під час безпосереднього проведення освідування. Важливим, насамперед у процесуальному аспекті, є посилання на юридичні та фактичні підстави проведення освідування, а також визначення часу початку й закінчення цієї процесуальної дії, умов її проведення (погода, температура повітря, освітлення).

Описова частина протоколу, відповідно до пункту 2 частини 3 статті 104 КПК України, має містити відомості про послідовність дій, отримані внаслідок проведення процесуальної дії фактичні дані, важливі для цього кримінального провадження, зокрема виявлені та/або надані речі й документи. Оскільки під час проведення освідування може бути виявлено сліди злочину, їх описання у протоколі має бути максимально детальним і точним. При цьому зазначають їх розміщення, розміри, колір та інші важливі ознаки. Детальній фіксації підлягають також татуювання, їх розміщення на тілі особи, зміст, малюнок тощо.

В описовій частині протоколу зазначають умови проведення освідування - за добровільної згоди особи чи із застосуванням заходів процесуального примусу. В останньому випадку обов'язковим є описання заходів переконання, використаних слідчим, перш ніж застосувати заходи примусу, причому, відповідно до частини 5 статті 241 КПК України, особі, освідування якої проводили примусово, мають надавати копію протоколу цієї слідчої (розшукової) дії.

На наше переконання, ця важлива процесуальна норма спрямована, насамперед, на дотримання процесуальних прав особи, щодо якої освідування проведено із застосуванням заходів процесуального примусу. Однак дії слідчого в умовах конфліктної ситуації навряд чи можна визнати вичерпними. У разі примусового освідування доцільно не лише застосовувати безперервний відеозапис усього його проведення, про що зазначено у частині 7 статті 223 КПК України, а й, незалежно від цього, запрошувати понятих. Оскільки примусово освідувана особа має отримати копію протоколу освідування, було б доречним надати їй також копію відеозапису проведення цієї слідчої (розшукової) дії, зафіксовану, наприклад, на СD-диску. Такий додатковий засіб фіксації, на відміну від протоколу, наочно демонструє заходи переконання, до яких удався слідчий до того, як вирішив провести освідування у примусовому порядку. Крім цього, за допомогою відеозапису зафіксовано, які саме дії було застосовано до особи, чи не порушували вони її конституційні права. Уважаємо, що наявність цілком недорогого в прямому значенні цього слова додаткового засобу фіксації як у слідчого, так і у примусово освідуваної особи саме в цьому разі суттєво знизить вірогідність подання скарги на дії слідчого, у випадку приниження її честі та гідності при проведенні освідування, або недотримання меж освідування, які обґрунтовуються матеріалами кримінального провадження, а в разі надходження такої скарги полегшить її об'єктивний розгляд. Ураховуючи викладене, пропонуємо у другому реченні частини 5 статті 241 КПК України слова "надається копія протоколу освідування" замінити словами "надаються копії протоколу освідування та матеріали відеозапису".

У заключній частині протоколу, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 104 КПК України, має бути відображено відомості про: вилучені речі й документи та спосіб їх ідентифікації, спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу та зауваження й доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії. У цій частині протоколу освідування має бути відображено інформацію про виявлені сліди злочину чи особливі прикмети, засоби їх фіксації (фотозйомка, відеозапис, умови їх застосування, кількість кадрів) та додані до протоколу схеми, фотознімки, малюнки. Протокол підписують усі особи, які брали участь в освідуванні, а підпис слідчого має бути останнім. Уважаємо це положення досить важливим і цілком погоджуємося з М. И. Кулик стосовно того, що саме слідчий підбиває підсумок проведеної слідчої дії, завершує її. Після його підпису будь-які зміни й доповнення до протоколу неприпустимі. Саме так, правильно зазначає ця авторка, складають абсолютну більшість процесуальних документів на стадії досудового розслідування^[4].

Щодо цього питання, у частині 5 статті 104 КПК України регламентовано, що протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії. Якщо особа у зв'язку з фізичними вадами або з інших причин не може особисто підписати протокол, то ознайомлення цієї особи з протоколом здійснюють у присутності її захисника (законного представника), який своїм підписом засвідчує зміст протоколу та факт неможливості його підписання особою. У частині 6 цієї статті Кодексу законодавець навіть урегулював ситуацію, коли особа, яка брала участь у проведенні процесуальної дії, відмовилася підписати протокол. Про це зазначають у протоколі, а цій особі надають право дати письмові пояснення щодо причин відмови від підписання, які заносять до протоколу. Факт відмови особи від підписання протоколу, а також факт надання письмових пояснень особи щодо причин цієї відмови засвідчують підписом її захисник (законний представник), а у разі його відсутності - поняті.

Незважаючи на те, що вимоги до протоколу слідчої дії регламентовано у кримінальному процесуальному законодавстві, узагальнення, проведене у Головному слідчому управлінні МВС України, засвідчило, що в різних регіонах країни одні й ті самі процесуальні документи суттєво різняться один з одним як за назвою й змістом, так і за нормативним забезпеченням. Брак уніфікації в цих документах, зазвичай, призводить до порушення вимог кримінально-процесуального закону, обмежує доказову базу^[5]. Тому вбачається доцільним на відомчому рівні, відповідно до КПК, запровадити бланки процесуальних документів, що складають під час і за результатами проведення освідування. Це не лише буде сприяти повному і точному дотриманню вимог процесуального законодавства, а й полегшить діяльність слідчого зі збирання, перевірки та закріплення доказів, що можуть бути отримані під час проведення освідування.

У разі, якщо освідування супроводжується оглядом одягу, Р. С. Бєлкін та Є. М. Лівшиць пропонують протокол про провадження цих дій називати протоколом освідування й огляду одягу, тобто окремий протокол про огляд одягу, на думку цих авторів, складати не потрібно . На нашу думку, про що зазначено в главі 1, освідування може супроводжуватися оглядом одягу, оскільки до особливих прикмет можуть належати як окремі елементи одягу, так й одяг загалом. Тому під час проведення цієї слідчої (розшукової) дії може виникнути необхідність огляду одягу з метою виявлення особливих прикмет особи (наприклад, носіння специфічного стилю чобіт), що є прерогативою освідування. На наше переконання, якщо огляд одягу чи взуття здійснюють у комплексі з оглядом тіла особи і він є складовою освідування, за результатами проведення зазначеної слідчої (розшукової) дії слід складати єдиний протокол освідування.

Опис слідів злочину й особливих прикмет, установлених під час освідування, має певні особливості.

Для прикладу, під час описання слідів-нашарувань у вигляді плям важливо відобразити їх розміщення, конфігурацію, кількість, колір, відмітні властивості (чи утворена кірочка, яка її консистенція). Якщо сліди-нашарування утворені частками різноманітних речовин, фіксують їх розміри.

В описанні слідів злочину доцільно дотримуватися певної послідовності та зазначати: конкретне місце їх виявлення (передпліччя лівої руки, груди, спина, лівий лацкан піджака тощо); вид слідів відповідно до прийнятої класифікації, їх кількість, взаємне розміщення та розташування щодо певних частин тіла: форму, розміри, колір, а також наявність виражених особливостей. Описуючи тілесні ушкодження, потрібно вказати їх місцезнаходження, розміри (довжину, ширину), конфігурацію (лінійна, трикутна, зіркоподібна тощо), стан (наприклад, рана відкрита чи на ній є певні накладення), колір, характер країв (гострі, рвані чи інші)^[6].

Під час описання ушкоджень одягу передусім зазначають деталі одягу, на яких вони містяться, а також визначають координати ушкоджень. Горизонтальні координати відраховують праворуч і ліворуч від передньої серединної й задньої серединної ліній, вертикальні - від рівня середини плечових швів на сорочці, піджаку, пальті, сукні, від рівня пояса донизу - на штанах, спідницях, трусах. Визначивши локалізацію ушкоджень, описують їх форму, розміри, положення довжини щодо вертикальної осі предмета одягу, а також властивості їх країв, кінців, уміст порожнини, навколишню зону. Для описання ушкоджень неприпустимо вводити в їх розрізи пальці, зонди, пінцети тощо^[7].

Важливим завданням слідчого є максимально детальна й точна фіксація отриманих під час огляду тіла живої людини результатів у протоколі освідування^[8]. Усебічному описанню підлягають локалізація особливих прикмет, їх вид і характер, розміри, колір, направленість щодо частин тіла людини, зміст, якщо йдеться про пірсінг або татуювання.

Певну послідовність описання перебігу та результатів освідування пропонує А. Е. Жалінський. На його думку, опис має передбачати три послідовні кроки:

• 1) виявлення приналежних до опису якостей певної ознаки та її зв'язку з іншими. До якостей, на думку цього автора, належать ті з них, які в сукупності конкретизують прикмету й роблять її відмінною від подібних;
• 2) виявлення характеристики якості, наприклад, під час описання розмірів, кольору, форми, розміщення рубця. Характеристикою буде саме суб'єктивне з'ясування кольору, форми й об'єктивне вимірювання;
• 3) на підставі отриманих характеристик точне, послідовне описання зовнішності, особливих прикмет, слідів злочину^[9].

Крім зазначених обставин, у протоколі освідування потрібно вказати також засоби криміналістичної техніки й використані способи для виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину, а також для встановлення і фіксації особливих прикмет.

У протоколі слідчої (розшукової) дії, під час якої застосовували фотозйомку, необхідно відобразити такі дані:

• 1) найменування об'єктів, які фотографували;
• 2) метод фотозйомки (панорамний, вимірювальний, стереоскопічний, репродукційний, упізнавальний);
• 3) вид фотозйомки (орієнтуюча, оглядова, вузлова, детальна);
• 4) фотоматеріал, який використовували під час фотозйомки; застосовування світлофільтру, подовжувальних (проміжних) кілець тощо;
• 5) вид фотоапарату, його об'єктив, точки фотозйомки;
• 6) якщо на фотокартці роблять будь-які позначки, то поруч розміщують контрольну фотокартку; фотознімки у фототаблиці скріплюють печаткою органу досудового розслідування.

Додані до протоколу фотознімки оформлюють у вигляді фототаблиць, виготовлених на відповідному бланку з наклеєними на ньому фотознімками. Знімки нумерують і під кожним з них розміщують лаконічний пояснювальний підпис^[10].

Водночас виникає питання щодо складання протоколу в окремих випадках проведення освідування. Зокрема, згідно з частиною 2 статті 241 КПК України, освідування, яке супроводжується оголенням освідуваної особи, здійснюють особи тієї самої статі, за винятком його проведення лікарем і за згодою особи, яку освідують. Слідчий, прокурор не вправі бути присутніми під час освідування особи іншої статі, якщо це пов'язано з необхідністю її оголювати. На думку Р. С. Бєлкіна, у ситуації, що склалася, опис результатів освідування має проводити слідчий у протоколі зі слів лікаря. Цей шлях обрав законодавець Латвійської Республіки, передбачивши в частині 2 статті 169 КПК цієї держави у випадку провадження освідування спеціалістом у галузі медицини складання протоколу відповідною посадовою особою за участю цього спеціаліста . Проте наведене положення є дискусійним. Оскільки слідчий, прокурор у зазначеному законом випадку не можуть бути присутніми під час проведення цієї слідчої дії, то вони за КПК України не мають права складати відповідний протокол. У частині 3 статті 104 зазначеного Кодексу чітко зазначено, що у вступній частині протоколу мають міститися відомості про особу, яка проводить процесуальну дію. Однак слідчий, прокурор її не проводили, тож вони й не зможуть скласти описову частину цього протоколу.

Аналогічний шлях подолання проблеми оформлення результатів освідування передбачено у КПК Російської Федерації^[11], згідно з яким результати освідування оформлюють протоколом слідчої дії (стаття 180 КПК Російської Федерації). Проте також незрозумілою залишається диспозиція частини 4 статті 179 КПК Російської Федерації: слідчий не може бути присутнім під час освідування особи іншої статі, якщо освідування супроводжується оголенням цієї особи. У цьому випадку освідування проводить лікар, що явно суперечить положенню частини 3 цієї статті зазначеного Кодексу - освідування проводить слідчий. За необхідності слідчий залучає до участі в провадженні освідування лікаря або іншого спеціаліста. Тобто, згідно зі статтею 179 КПК Російської Федерації, освідування має проводити лише слідчий. У разі потреби слідчий запрошує спеціаліста, але не для того, щоб він проводив слідчу дію, а надавав слідчому допомогу, беручи участь у проведенні слідчої дії. У випадку з оголенням освідуваної особи іншої статі, ніж слідчий, він, за частиною 4 статті 179 КПК Російської Федерації, чомусь перекладає обов'язок проводити цю слідчу дію на спеціаліста. Однак брати участь у проведенні слідчої дії та проводити її, на наше переконання, це різні поняття.

Освідування - це досить специфічна слідча (розшукова) дія, оскільки під час її проведення має бути зафіксовано як особливі прикмети загального характеру (колір волосся, родимі плями, татуювання), так і ті з них, фіксація яких передбачає наявність медичних знань (брак частини певного органу, аномалії та каліцтва). Тому в цьому випадку рекомендують запросити для участі в освідуванні судово-медичного експерта чи лікаря або доручити їм проведення цієї процесуальної дії.

Ураховуючи викладене, щодо аналізованого питання погодимося з положеннями частини 1 статті 104 КПК України, що результати освідування мають фіксувати виключно у протоколі. Проте зауважимо, що лікар не є суб'єктом здійснення кримінального провадження, уповноваженим складати протокол. Тому вважаємо, що в разі виникнення необхідності проведення судово-медичного освідування, яке супроводжується оголенням особи, складання протоколу вказаної процесуальної дії керівник органу досудового розслідування має доручати слідчому однієї статі з освідуваною особою, присутньому під час її провадження.

Кримінальне процесуальне законодавство передбачає можливість застосування під час здійснення кримінального провадження технічних засобів (стаття 107 КПК України). На наш погляд, ця редакція процесуальної норми ширше, ніж попередній КПК України 1960 року, регламентує можливості фіксування слідчої дії, оскільки технічними засобами визначено не лише відеотехніку, а й інші прилади, за допомогою яких можна виявити сліди злочину під час проведення освідування, наприклад, ультрафіолетові пристрої. Крім цього, у КПК України закріплено додаткові вимоги щодо фіксування саме процесу освідування. Відповідно до частини 4 статті 241 КПК України, за необхідності здійснюють фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів. Водночас у зазначеній нормі передбачено застереження, відповідно до якого зображення, демонстрацію яких можна трактувати як образливу для освідуваної особи, зберігають в опечатаному вигляді й можуть надавати лише суду під час судового розгляду.

Використаний законодавцем у частині 4 статті 241 КПК України термін "за необхідності" - це оцінна категорія, що передбачає можливість слідчого діяти на власний розсуд. Проте, на наш погляд, у практичній діяльності з розслідування злочинів трапляються випадки, коли необхідно зобов'язати слідчого застосовувати технічні засоби фіксування проведення цієї слідчої (розшукової) дії, зокрема безперервний відеозапис. Ідеться, насамперед, про примусове освідування, під час якого відбувається суттєве обмеження права особи на особисту недоторканність та невтручання в приватне життя. У цьому випадку надзвичайно важливо, щоб у кримінальному провадженні це обмеження відбувалося найменшою мірою, що необхідна для досягнення безпосередньої мети проведення освідування. Оскільки наразі порядок застосування примусу під час його провадження законодавчо не врегульовано і не напрацьовано єдиний підхід щодо цього питання, уважаємо за необхідне запропонувати обов'язкове фіксування примусового освідування шляхом безперервного відеозапису його проведення як додаткову гарантію забезпечення прав і свобод освідуваної особи, поряд із залученням понятих. У зв'язку із цим уважаємо за необхідне, з урахуванням раніше висловленої пропозиції щодо запрошення спеціаліста під час проведення освідування, частину 4 статті 241 КПК України викласти у такій редакції: "При освідуванні не допускаються дії, які принижують честь і гідність особи або є небезпечними для її здоров'я. За необхідності фіксування наявності чи відсутності на тілі особи, яка підлягає освідуванню, слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет шляхом фотографування, відеозапису чи інших технічних засобів може бути запрошений спеціаліст. Фіксування примусового проведення освідування шляхом безперервного відеозапису є обов'язковим. Зображення частин тіла,демонстрація яких може розглядатись як образлива для освідуваної особи, зберігаються в опечатаному вигляді й можуть надаватися лише суду під час судового розгляду".

Фіксування перебігу та результатів освідування шляхом фотографування доцільне із застосуванням прийомів і методів, рекомендованих у судовій фотографії. Використання фотозйомки надає можливість долучити до протоколу освідування фототаблицю з наочною ілюстрацією розміщення й сутності особливих прикмет, описаних у протоколі. Для фіксації мікрослідів застосовують мікрофотозйомку. У цьому аспекті фотозйомка видається оптимальнішим засобом фіксації, ніж відеозйомка, оскільки для демонстрації отриманих під час її використання результатів необхідне спеціальне обладнання (відеокамери, диски, комп'ютерна техніка), якого може не бути в суді або воно не відповідає технічним вимогам, характеристикам. Можливим є, на наш погляд, фотографування як об'єктивна форма фіксування, що має низку переваг перед іншими способами фіксації (описом, зліпками, схемами). Саме тому фотознімок-додаток до протоколу має такі характерні особливості, як об'єктивність, достовірність, переконливість, документальність, наочність, висока точність передання інформації, швидкість процесу фіксації, відносна швидкість відтворення. Крім цього, фотографування є єдиним способом фіксації слідів, виявлених за допомогою ультрафіолетових, інфрачервоних або рентгенівських променів.

Проте фотографія не позбавлена недоліків, до яких В. О. Маркусь слушно відносить: площинний характер зображення, випадки викривлень (аберації фотооптики, кома, дисторзія, астигматизм) або навмисні комбінації фотоперекручень, можлива неякісність знімків, неможливість зафіксувати динаміку процесу (фотографія дає тільки статичне зображення фіксованого об'єкта)^[12].

Особливі прикмети, локалізовані на тілі освідуваної особи, залежно від ступеня їх вираження, установлюються шляхом ретельного дослідження тіла в умовах належного освітлення. Під час освідування використовують здебільшого природне освітлення або джерело, що забезпечує яскраве безтіньове освітлення. Перевага зазначеного освітлення полягає в його рівномірності, що надає можливість уникнути різких світлових контрастів, наявність яких перешкоджає виявленню особливих прикмет та їх належному описанню^[13].

Виявлення особливих прикмет, зазвичай, не потребує застосування складних засобів криміналістичної техніки, оскільки вони достатньо виражені й часто розміщені на ділянках тіла, де їх можна без особливих складнощів виявити й описати. Проте для роботи з маленькими об'єктами чи їх частинами (наприклад, фрагментом бородавки чи шраму) можуть знадобитися оптичні й аналітичні засоби - збільшувальне скло та лінійка чи транспортир. Допоможе правильно зафіксувати ці особливі прикмети навскісне освітлення, завдяки якому можна знайти особливості виявлених на тілі об'єктів і зафіксувати їх у протоколі.

Для виявлення слідів опіку, слідів, які виникли від впливу кислот або застосування різноманітних речовин, що використовують для знищення особливих прикмет, які раніше були на тілі, застосовують складніші засоби криміналістичної техніки (ультрафіолетові чи інфрачервоні промені невидимої частини спектра). Завдяки цим засобам під час освідування є можливість виявити сліди-нашарування, утворені рідкою речовиною за її незначної концентрації, а також поверхневі сліди, що піддавали знищенню або спробі знищення. Подальше дослідження цих слідів, зокрема під час проведення судово-медичної експертизи, надає можливість орієнтовно визначити речовину, яка утворила слід, залежно від кольору й інтенсивності світіння^[14].

Ще одним способом фіксації результатів освідування є замальовка, за допомогою якої відображають особливі прикмети та сліди-нашарування у вигляді плям, утворені різноманітними речовинами, та інші виявлені сліди. Доцільно замалювати їх контури, взаємне розміщення, відстань між ними, звісно, якщо в слідчого чи спеціаліста є необхідні навички.

У разі виявлення під час проведення освідування слідів злочину може виникнути необхідність їх вилучення для подальшого дослідження. Вилучення цих об'єктів здійснюють лише за умови, якщо не виникає порушень цілісності тіла людини. Це питання порушував А. Е. Жалінський, який цілком слушно вважав неможливим вилучення предметів з тіла особи в межах освідування, якщо це супроводжується порушенням цілісності шкірного чи іншого покровів^[15]. У цих випадках установлені на тілі сліди злочину чи особливі прикмети з максимальною повнотою фіксують у протоколі слідчої (розшукової) дії, а також за допомогою додаткових техніко-криміналістичних засобів фіксації, що наочно ілюструють отримані під час освідування результати.

За загальними криміналістичними рекомендаціями сліди злочину для направлення їх на експертизу доцільно вилучати разом з об'єктом, на якому вони розміщені, оскільки це сприяє найбільшому збереженню самих слідів і можливості використання зазначених предметів як речових доказів. Цілком зрозуміло, що на тіло живої людини, на якій під час освідування виявлено сліди або особливі прикмети, наведена рекомендація поширюватися не може. Освідувану особу направляють на судово-медичну експертизу у разі виявлення на ній тілесних ушкоджень для вирішення питання про ступінь їх тяжкості, характер і механізм утворення, а також час спричинення. У решті випадків виявлені сліди має бути вилучено.

Вилучення слідів злочину під час освідування здійснюють переважно з використанням засобів криміналістичної техніки за умови, що не виникне порушення зовнішньої структури та форми вилучених часток. Вилучення слідів-нашарувань різноманітних речовин здійснюють пінцетом з гумовим наконечником. Вилучені частки помішують в окремі конверти чи пробірки.

Успіх, об'єктивність, швидкість проведення освідування значною мірою залежить від використання науково-технічних засобів і методів криміналістичної техніки. Без них іноді неможливо виявити, описати й вилучити сліди злочину, установити особливі прикмети, а також зафіксувати хід проведення освідування.

Звісно, не в усіх випадках для виявлення слідів кримінального правопорушення чи особливих прикмет достатньо візуального спостереження із застосуванням засобів освітлення й оптичних пристроїв. Для виявлення таких слідів, розміщених у місцях, не доступних для безпосереднього сприйняття неозброєним оком (наприклад, у підшкірно-жировій клітковині), а також для виявлення слідів опіку, слідів, що виникли від впливу кислот або застосування різноманітних речовин, які використовують для знищення на тілі слідів або особливих прикмет, необхідно застосувати засоби криміналістичної техніки, у яких використовують промені невидимої частини спектра (ультрафіолетові, інфрачервоні та рентгенівські)^[16].

Використання ультрафіолетових променів не призводить до якісної зміни речовини, яка утворила слід, і внаслідок цього її може бути направлено на експертне дослідження. Позитивний ефект забезпечує застосування ультрафіолетових променів під час освідування осіб, підозрюваних у вчиненні вбивств, зокрема вбивств, поєднаних зі зґвалтуванням, зґвалтуванні, а також потерпілих від цих злочинів, з метою виявлення слідів крові чи сперми. Під упливом ультрафіолетових променів сперма дає білувато-голубувату люмінесценцію. Проте слід ураховувати, що встановлення факту люмінесценції ще не означає виявлення слідів, утворених саме спермою, оскільки деякі інші органічні й неорганічні речовини також здатні давати подібну люмінесценцію^[17]. Водночас це зобов'язує слідчого акцентувати увагу на певних ділянках тіла, вилучити речовину, яка утворила слід, направити її на експертизу й сформулювати перед експертом відповідні питання.

Застосовують ультрафіолетові промені й для виявлення деяких особливих прикмет. Насамперед це стосується татуювань, підданих знищенню або спробі знищення, а також змінених унаслідок застосування нестійких барвників. Здатні люмінісценувати й пігментні ділянки шкіряного покриву тіла у разі попередньої спроби знищення на них якої-небудь особливої прикмети, наприклад, родимої плями, веснянки.

Поряд з ультрафіолетовими променями для виявлення слідів злочину на тілі освідуваної особи можливе використання інфрачервоних променів. їх застосування ґрунтується на здатності променів проникати через сліди-нашарування, утворені кров'ю, цвіллю, деякими видами барвників. Водночас промені здатні проникати на незначну глибину в товщу шкіряного покриву. Це надає можливість виявити приховані сліди (наприклад, прихований синець, порошинки, які вкоренилися в шкіру, тощо). Проте інфрачервоні промені не проникають крізь друкарську фарбу, туш, кіптяву від пострілу. Ця властивість інфрачервоних променів сприяє виявленню слідів злочину, замаскованих барвниками. Під час освідування для встановлення слідів за допомогою інфрачервоних променів застосовують електронно-оптичний перетворювач .

Таким чином, належна фіксація перебігу та результатів проведення освідування передбачена процесуальною формою, а дотримання при цьому криміналістичних рекомендацій є запорукою використання в подальшому розслідуванні доказів, отриманих під час проведення цієї специфічної слідчої (розшукової) дії.