1. Коментована стаття встановлює правові наслідки позбавлення особи батьківських прав. Така особа втрачає як особисті немайнові, так і майнові права щодо дитини. Згадані права виникають із сімейних, цивільних, трудових та інших відносин. Отже, батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають, по-перше, всі права, засновані на факті спорідненості з дитиною, відносно якої вони позбавлені батьківських прав, причому йдеться не тільки про ті права, які вони мали до досягнення дітьми повноліття, але і інші, що вона могла б одержати в майбутньому у разі своєї непрацездатності. До таких прав зокрема відносяться: а) право на виховання дитини (ст. 151 СК); б) право на захист дитини (ст. 154 СК); в) право на витребування дитини від інших осіб (ст. 163 СК); г) право на отримання аліментів від повнолітніх дочки, сина (ч. 2 ст. 202 СК); ґ) право на спадкування за законом майна дітей у разі їх смерті (ч. 3 ст. 1224 ЦК); д) право на дачу згоди на надання дитині повної цивільної дієздатності (ст. 35 ЦК); е) право на дачу згоди на вчинення дітьми у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років тих правочинів, які вони не мають права вчиняти самостійно (ч. 2 ст. 32 ЦК); ж) право на клопотання про обмеження або позбавлення неповнолітньої особи права самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами (п. 5 ст. 32 ЦК); з) право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого (ст. 1200 ЦК); и) право на дачу згоди на усиновлення (удочеріння) дитини (ст. 219 СК); і) право на пенсійне забезпечення після смерті дітей (ст. 37 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року) і інші права.
По-друге, батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають право на пільги і державні допомоги, встановлені для громадян, що мають дітей. Так, відповідно до п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 виплата одноразової допомоги при народженні дитини припиняється у разі позбавлення отримувача допомоги батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав тягне втрату для батьків права на отримання призначених дітям пенсій, державних допомог, аліментів (ст. 179 СК).
Крім того, особи, позбавлені батьківських прав, втрачають право на отримання пільг, встановлених законодавством для громадян, що мають дітей, зокрема право на додаткові пільги працівникам, що мають дітей, що дозволяють поєднувати працю з вихованням дітей. До таких пільг (в більшості випадків вони торкаються працюючих матерів) відносяться наступні: а) заборона залучати до робіт в нічний час, у вихідні дні, до надурочних робіт і направляти у відрядження жінок, що мають дітей у віці до трьох років (ст. 176 КЗпП); б) заборона залучення до надурочних робіт або мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів без їх згоди (ст. 177 КЗпП); в) додаткова відпустка працівникам, що мають дітей (ст. 182-1 КЗпП); г) надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років із зарахуванням часу відпустки до загального, безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю (ст. 181 КЗпП); д) збереження місця роботи на час відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років (ст. 184 КЗпП); е) встановлення скороченої тривалості робочого часу для жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда (ст. 51 КЗпП); з) переведення на іншу роботу жінок, які мають дітей у віці до трьох років із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою (ст. 178 КЗпП); і) інші пільги, передбачені трудовим законодавством і законодавством про соціальне забезпечення. Слід мати на увазі, що втрата батьками перерахованих пільг настає лише відносно дітей, вказаних в рішенні суду про позбавлення батьківських прав. Якщо у них є інші діти або вони з'являються потім, то батьки мають право на відповідні допомоги і пільги, встановлені для громадян, що мають дітей.
2. Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають не тільки всі права, засновані на факті спорідненості з дитиною, і право на пільги і державні допомоги, встановлені законодавством для громадян, що мають дітей. Вони втрачають також можливість придбання деяких особистих прав у сфері сімейних відносин:
- право бути усиновлювачами (ст. 212 СК);
- право бути призначеними опікуном (піклувальником) (ст. 244 СК);
- право бути приймальними батьками (ст. 2562 СК);
- право бути батьками-вихователями (ст. 2566 СК).
3. З позбавленням батьківських прав припиняються не тільки права, але і обов'язки батьків щодо виховання дитини. Проте за батьками зберігається обов'язок щодо утримання дитини. Тому суд, розглядаючи справу про позбавлення батьківських прав, вирішує питання про стягнення аліментів на дитину з батьків, позбавлених батьківських прав, на вимогу позивача або з власної ініціативи. При позбавленні батьківських прав обох батьків або одного з них, коли передача дитини іншому з батьків неможлива, аліменти підлягають стягненню в залежності від того, куди була влаштована дитина. Якщо дитина перебуває у закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі за рішенням суду аліменти можуть перераховуватися на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України (ч. 3 ст. 193 СК). Суми коштів, що належать прийомним дітям як пенсія, аліменти, інші види державної допомоги, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей (п. 11 Постанови Кабінету міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 565 "Про затвердження Положення про прийомну сім'ю"). Суми коштів, що належать вихованцям як пенсія, аліменти чи інші види державної допомоги, переходять у розпорядження батьків-вихователів і витрачаються на утримання вихованців (п. 14 Постанови Кабінету міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564 "Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу").
Якщо батьківських прав позбавляється один з батьків, а дитина знаходиться у іншого з батьків або у опікуна, то аліменти, що стягаються на дитину, виплачуються на користь того з батьків, з ким проживає дитина (ч. 1 ст. 193 СК) або опікуну (ч. 3 ст. 72 ЦК).
Крім того, на особу, позбавлену батьківських прав, суд може покласти відповідальність за шкоду, заподіяну його дитиною протягом трьох років після позбавлення особи батьківських прав, якщо поведінка дитини, що призвела до заподіяння шкоди, є наслідком неналежного здійснення батьківських обов'язків (ст. 1183 ЦК).
Таким чином, позбавлення батьків батьківських прав не тільки виконує каральну функцію відносно батьків, але і служить меті захисту прав і інтересів дітей, усунення небезпеки для їхнього життя, здоров'я, створення передумов для належного виховання дітей.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Позбавлення батьківських прав – крайня міра (ВС/КЦС по справі №753/2025/19 від 06.05.2020 р.).
Батько і мати мають міцний зв'язок із своєю дитиною.
На законодавчому рівні врегульовано правовий зв'язок, що передбачає наявність взаємних прав та обов’язків між батьками і дитиною. Розірвати його можливо лише в судовому порядку.
Але існує ще й духовний зв'язок. Для дитини, до певного віку, батьки складають весь її світ. Це дві найважливіші фігури, які маленька людина любить без будь-яких умов, всім серцем. Зазвичай і батьки люблять свою дитину до нестями.
Однак, всі розуміють, що так буває далеко не завжди, інколи батьки самостійно відмовляються від спілкування з дитиною і зв'язок у всіх проявах переривається.
До суду звернулась мати дитини із позовом до її батька про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що відповідач свої батьківські обов`язки не виконує, про стан здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток своєї доньки не піклується, участі у її вихованні та утриманні не приймає.
Орган опіки та піклування надав свій висновок про доцільність позбавлення батьківських прав.
Суд першої інстанції виніс заочне рішення, яким задовольнив вимоги. Однак, батько оскаржив рішення суду першої інстанції і в апеляційній інстанції, виходячи із змісту постанови, була запекла боротьба.
Скаржник обґрунтовував незаконність рішення суду з огляду на те, що любить свою доньку, бажає приймати участь у її житті, розвитку та утриманні, однак, останнім часом мав певні обставини, через які не міг бачитись з дочкою, оскільки стосовно нього розглядається кримінальна справа, обирався запобіжний захід - домашній арешт, тримання під вартою.
Мати дитини на противагу зазначала, що твердження скаржника неправдиві та мають на меті лише «виправдати» його байдуже ставлення до власної дитини, про яку він «згадав» лише після позбавлення його батьківських прав та, як наслідок, втрату в зв`язку з цим обставини, яка могла бути використана ним як пом`якшуюча обставина в кримінальній справі, в якій він є підсудним, про що визнав і сам скаржник. Додатково позивачка вказувала на негативну характеристику відповідача, оскільки останній неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності. Крім того, відповідач не сплачує аліменти і має значну заборгованість перед своєю дитиною.
Зважаючи на такі обставини, суд апеляційної інстанції залишив оскаржуване рішення без змін.
Проте, у ВС з приводу спору була зовсім інша думка.
Як зазначив суд касаційної інстанції, тлумачення п. 2 ч.1 ст.164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Разом з тим, ВС наголосив на тому, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Факт заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав, подання апеляційної скарги свідчить про інтерес батька до дитини.
З урахуванням зазначеного, ВС дійшов до висновку, що позбавляти батьківських прав відповідача підстав немає.
Незважаючи на те, що ВС у тлумаченні норм права та правозастосуванні займає досить високе положення, на мою суб’єктивну думку, висновки суду не відповідають нормам і принципам СК України.
Подання апеляційної скарги є процесуальною дією і мотиви її подачі можуть бути абсолютно різними. Натомість, конкретні дії (або бездіяльність) батька, протягом значного періоду часу є значно красномовнішим критерієм при прийнятті рішення про позбавлення батьківських прав. Матеріали справи містили достатньо доказів того, що відповідач свідомо не виконує свою функцію батька, однак, виходить, що всі ці докази переважив сам факт подачі скарги? А де ж докази того, що батько бажає змініти своє ставлення та поведінку по відношенню до дитини?
Якщо батько все життя доньки нехтує її існуванням, чи може він по праву називати себе «батьком»..?