Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом публічного акціонерного товариства «Київ-одяг» (далі - Товариство) до Київського міського центру зайнятості (далі - Центр зайнятості) про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року Товариство звернулося до суду з позовом до Центру зайнятості про визнання протиправним та скасування рішення від 2 грудня 2013 року № 4 про стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків, у тому числі донарахованих сум страхових внесків (недоїмки), пені та штрафу, в частині накладення штрафу за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків у розмірі 265 046 грн 58 коп.

На обґрунтування позовних вимог Товариство послалося на те, що Центр зайнятості не мав правових підстав застосовувати до Товариства штрафні санкції, які не були нараховані до 1 січня 2011 року, застосувавши при цьому норми Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-III), які втратили чинність із 1 січня 2011 року (відповідно до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; далі - Закон № 2464-VI) і не діяли на дату прийняття спірного рішення.

Суди встановили, що Товариство зареєстровано в Оболонському районному центрі зайнятості платником страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд).

У період із 15 по 21 листопада 2013 року на підставі направлення від 15 листопада 2013 року № 359 Центр зайнятості провів планову перевірку Товариства з питань дотримання законодавства щодо правильності нарахування та своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, нарахованих до 1 січня 2011 року за період з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2010 року.

За результатами перевірки 21 листопада 2013 року складено акт № 361, у якому встановлено, що Товариство несвоєчасно та не в повному обсязі сплатило страхові внески до Фонду, які були нараховані до 1 січня 2011 року.

На підставі вищезазначеного акта 2 грудня 2013 року Центр зайнятості прийняв оскаржуване рішення про стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків, у тому числі донарахованих сум страхових внесків (недоїмки), пені та штрафу.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 28 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 22 липня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2014 року, у задоволенні позову відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Товариство звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), та, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ та частини першої статті 38 Закону № 1533-III, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 8 жовтня 2014 року в частині визнання протиправним та скасування рішення Центру зайнятості від 2 грудня 2013 року № 4 про накладення штрафу за несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків у розмірі 265 046 грн 58 коп.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права у подібних правовідносинах заявник додав копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 20 та 21 листопада 2013 року, 15 січня та 24 квітня 2014 року (справи №№ K/9991/9556/12, K/800/15073/13, K/9991/61043/12, K/57807/12 відповідно), у яких цей суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення зі страховика заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, які виникли до 1 січня 2011 року, оскільки на дату прийняття рішення про стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій норма, на підставі якої було прийнято зазначене рішення, не діяла.

Зокрема, у справі № К/800/15073/13 (ухвала Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2013 року) суд касаційної інстанції дійшов висновку, що рішення центру зайнятості про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та сум штрафних санкцій відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ і статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підлягають стягненню штрафні санкції, строк сплати яких настав до 1 січня 2011 року, а тому рішення відповідача про застосування штрафних санкцій за прострочення сплати страхових внесків, нарахованих після 1 січня 2011 року, є протиправним.

Натомість у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, посилаючись на положення абзаців п'ятого, шостого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, погодився із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність визначення Центром зайнятості у рішенні від 2 грудня 2013 року № 4 простроченої заборгованості зі сплати страхових внесків та сум штрафних санкцій, оскільки зазначена заборгованість виникла в період дії статті 38 Закону № 1533-III, а тому вона може бути стягнута і після 1 січня 2011 року.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах, при цьому у справі, що розглядається, - правильно.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних відносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Верховний Суд України уже висловлював свою позицію щодо застосування пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ. Зокрема, у справах від 26 березня 2013 року № 21-71а13 та 7 жовтня 2014 року № 21-269а14 він дійшов висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а отже, і накладений штраф за донарахування своєчасно не обчислених і не сплачених страхових внесків за звітні періоди мають бути стягнуті і після 1 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість та штрафні санкції виникли до набрання чинності Законом № 2464-VІ, а тому застосуванню підлягає законодавство, що діяло на момент їх виникнення.

Водночас відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом шостим цього ж пункту передбачено, що на період до повного стягнення зазначеної вище заборгованості за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Враховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли з 1 січня 2000 року по 31 грудня 2010 року, мають бути застосовані (стягнуті) і після 1 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії статті 38 Закону № 1533-III.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, узгоджується з вимогами чинного законодавства та ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Київ-одяг» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді:О.Ф. Волков

М.І. Гриців

О.А. Коротких

О.В. Кривенда

В.Л. Маринченко

П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко

І.Л. Самсін

О.О. Терлецький