Історія справи

Постанова ВСУ від 28.02.2024 року у справі №910/5273/22

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2024 року

м. Київ

cправа № 910/5273/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р.,

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ковтун С.А.)

від 23.01.2023

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Ковтун С.А.)

від 29.05.2023

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.)

від 05.10.2023

у справі № 910/5273/22

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Діброва Ольга Сергіївна,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ"; ОСОБА_2 ,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення реєстраційних дій,

за участю представників учасників справи:

позивача - ОСОБА_1 , Рудніцький О.Л., Васюк М.М.,

відповідача - Усенко Ю.Ю.,

третіх осіб - Янушевич О.Ю.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Міністерство), в якому просить:

- визнати незаконним висновок Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України від 14.01.2022;

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України № 493/5 від 14.02.2022;

- поновити реєстраційні дії внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.09.2021 № 1000661070014000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу» та від 28.09.2021 № 1000661070015000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" щодо Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ".

1.2. Позивач вважає, що скарга, за результатами розгляду якої Міністерство юстиції України видало наказ № 493/5 від 14.02.2022 (далі - наказ), була подана з порушенням встановленого законом строку оскарження реєстраційних дій (порушення пункту 8 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань") - 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

За твердженням позивача, скаржник дізнався про порушення його прав 22.09.2021 - день проведення позачергових загальних зборів (уповноважених кооперативу від рядів та членів правління) Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (далі - АГК "Північ"), свідченням чого, на думку позивача, є звернення ОСОБА_2 до Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації з заявою від 22.09.2021 про накладення заборони на вчинення реєстраційних дій щодо АГК "Північ". Скарга подана 26.11.2021, тобто на 65-ий день, коли скаржник дізнався про оскаржуване рішення.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 у справі №910/5273/22 відмовлено у задоволенні позовних вимог.

За наслідком розгляду даного спору, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не довів порушення відповідачем процедури розгляду скарги, у зв`язку із чим відмовив у задоволенні позовних вимог.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 у справі №910/5273/22 заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/5273/22 - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 23 000 ,00 грн за професійну правничу допомогу.

2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі №910/5273/22 рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, погодився із висновками суду в повній мірі.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2023, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі №910/5273/22, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, якою просить оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду, а також постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

3.2. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 визначив пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" у частині того, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня, коли особа могла дізнатися про порушення її прав; частини першої статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо врахування доступності інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань при визначенні 60 денного строку; пункту 8 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" щодо відмови у задоволенні скарги у зв`язку з пропуском 60 денного строку з дня, коли особа могла дізнатися про порушення її прав; пункту 5 Порядку розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 № 1128 щодо відмови у задоволенні скарги у зв`язку з пропуском 60 денного строку з дня, коли особа могла дізнатися про порушення її прав.

3.3. Також зазначив про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 27.05.2021 у справі №420/4037/20, від 14.06.2023 у справі 910/5635/22, від 07.07.2023 у справі №280/2030/21, від 22.08.2023 у справі №910/4088/22.

3.4. В частині оскарження додаткового рішення ОСОБА_1 зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що третьою особою ОСОБА_2 дійсно понесені витрати на правничу допомогу, зокрема, судами проігноровано та не витребувано жодного документа, який би підтвердив оплату наданих послуг на момент винесення додаткового рішення.

Також за переконанням скаржника, стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 26 000,00 грн є способом надмірного збагачення ОСОБА_2 разом з адвокатом і є по суті додатковим способом отримання доходу. Судами попередніх інстанцій не було враховано та повністю проігноровано твердження позивача, де зазначалося про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу, а також того, що третя особа не повідомляла суд про намір стягнути витрати на професійну правничу допомогу і не робив з цього приводу відповідну заяву.

Судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 07.11.2019 у справі №905/1795/18, від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 та рішення ЄСПЛ.

Також скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано положення статті 126 Господарського процесуального кодексу України без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №815/4300/17, від 11.04.2018 у справі №814/698/16, від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 12.11.2019 у справі №904/4494/18, від 30.09.2020 у справі №379/1418/18, від 23.11.2020 у справі №638/7748/20, від 23.01.2023 у справі 755/258/17.

3.5. У відзивах на касаційну скаргу Міністерство юстиції України та третя особа ОСОБА_2 проти вимог та доводів останньої заперечили та просили суд відмовити у її задоволенні, виходячи з того, що позивачем не доведено, а зроблено лише припущення про те, що скаржник (третя особа), оскаржуючи реєстраційні дії, міг раніше дізнатися про їх вчинення, втім у Колегії, яка розглядала скаргу, не було підстав вважати, що скаржник міг дізнатися про порушення своїх прав раніше, ніж 30.09.2021, про що ним і було зазначено. До того ж, учасники провадження також посилаються на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 06.07.2018 у справі №826/3442/17, відповідно до яких суд касаційної інстанції вказав, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні і суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

Щодо додаткового рішення, то за переконанням третьої особи, на користь якої судом першої інстанції відшкодовано правничу допомогу, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі є необґрунтованими, оскільки представником надано неформальний, а детальний опис робіт, виконаних адвокатом; при поданні заяви ОСОБА_2 керувався частиною тринадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України та у відповідності із частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України зробив заяву про намір на відшкодування до закінчення судових дебатів в суді першої інстанції.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (далі - АГК "Північ") зареєстрований в 1998 році. Кооператив створений з метою зберігання транспортних засобів членів Кооперативу за рахунок їх внесків.

Станом на 22.09.2021 Автогаражний кооператив по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" здійснював свою діяльність на підставі статуту, затвердженого 25.06.2012 зборами уповноважених членів кооперативу (далі - Статут).

Позачергові загальні збори (уповноважених кооперативу від рядів та членів правління) АГК "Північ" 22.09.2021 відбулись з таким порядком денним:

1. Про обрання головуючого та секретера позачергових загальних зборів АГК "Північ".

2. Про обрання голови правління АГК "Північ".

3. Про затвердження нової редакції статуту АГК "Північ".

4. Про державну реєстрацію внесених змін до відомостей про АГК "Північ" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

5. Про відсторонення від займаної посади заступника голови правління АГК "Північ" ОСОБА_2 .

6. Про позбавлення повноважень члена правління АГК "Північ" ОСОБА_4 .

7. Про позбавлення повноважень усього поточного складу ревізійної комісії АГК "Північ".

8. Про обрання персонального складу ревізійної комісії АГК "Північ".

Проведення зборів супроводжувалось складанням відповідного протоколу, відповідно до якого на зборах були присутні уповноважені члени кооперативу від рядів та членів правління кооперативу - 21 особа. На зборах прийняті рішення про обрання ОСОБА_1 головою кооперативу, затверджено нову редакцію статуту Кооперативу, а також прийняті інші рішення щодо змін, відомості про які підлягають реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідні відомості внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 24.09.2021 та 28.09.2021. Реєстраційні дії проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою Ольгою Сергіївною.

Зокрема, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Діброва Ольга Сергіївна провела реєстраційні дії в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.09.2021 № 1000661070014000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" (Зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера). Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи. Зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи), та від 28.09.2021 № 1000661070015000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" (Зміна інформації для здійснення зв`язку з юридичною особою. Зміни до установчих документів, які не пов`язані з внесенням змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань) щодо Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ".

Внаслідок проведення цих реєстраційних дій було змінено керівника (з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 ), відомості про членів та кінцевих бенефіціарних власників, редакцію статуту та інформацію для здійснення зв`язку з кооперативом.

До Міністерства юстиції України 01.12.2021 надійшла скарга ОСОБА_2 , яка датована 26.11.2021 (зареєстрована в Міністерстві юстиції України за № СК-3349-21), на реєстраційні дії приватного нотаріуса Діброви Ольги Сергіївни в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 24.09.2021 №1000661070014000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та від 28.09.2021 №1000661070015000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу".

Скарга Міністерством юстиції України прийнята до розгляду, за результатами якого останнім видано наказ № 493/5 від 14.02.2022 "Про задоволення скарги" (далі - Наказ). Цим Наказом задоволено повністю скаргу ОСОБА_2 від 26.11.2021; скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстраційні дії від 24.09.2021 № 1000661070014000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу" та від 28.09.2021 № 1000661070015000334 "Державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу", проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дібровою Ольгою Сергіївною щодо Автогаражного кооперативу по експлуатації гаражів та зберіганню транспортних засобів "Північ" (ідентифікаційний код юридичної особи 25661903).

Перевірку доводів скаржника здійснювала Центральна колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія), яка у своєму висновку від 14.01.2022 рекомендувала задовольнити скаргу ОСОБА_2 з огляду на таке.

Колегія дійшла висновку, що документи, на підставі яких проведені оскаржувані реєстраційні дії, подані не в повному обсязі, а тому приватний нотаріус Діброва О.С. повинна була зупинити розгляд документів, поданих для державної реєстрації, на підставі пункту 1 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань".

До звернення зі скаргою до Міністерства юстиції України ОСОБА_2 23.09.2021 звертався з заявою, датованою 22.09.2021, до Деснянської районної в м. Києві адміністрації щодо заборони на вчинення реєстраційних дій стосовно АГК "Північ", про що свідчить лист Деснянської районної в м. Києві адміністрації від 29.09.2021, адресований заявнику за результатами такого звернення. Відповідь адміністрації звелась до роз`яснення підстав для вчинення або невчинення реєстраційних дій.

За переконанням позивача, скарга, за результатами розгляду якої Міністерство юстиції України видало оспорюваний наказ, була подана з порушенням встановленого законом 60-денного строку оскарження реєстраційних дій (порушення пункту 8 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"), а тому були наявні підстави для її відмови.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався суд

5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

5.3. Відповідно до частини третьої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Днем подання скарги вважається день її фактичного отримання Міністерством юстиції України чи його територіальним органом, а в разі надсилання скарги поштою - дата отримання відділенням поштового зв`язку від скаржника поштового відправлення із скаргою, зазначена відділенням поштового зв`язку в повідомленні про вручення поштового відправлення або на конверті. У разі якщо останній день строку для подання скарги, зазначеного в частині третій цієї статті, припадає на вихідний або святковий день, останнім днем строку вважається перший робочий день, що настає за вихідним або святковим днем (частина четверта статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Частиною п`ятою статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" унормовано, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, порушені на думку скаржника;

3) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

3-1) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстраційної дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру;

4) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складення скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації подається представником скаржника, до такої скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або його копія, засвідчена в установленому порядку.

Відповідно до частини шостої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" наслідком розгляду скарги Міністерством юстиції України та його територіальних органів є прийняття одного з двох рішень, що повинне бути мотивоване: про відмову у задоволенні скарги; про задоволення (повне чи часткове) скарги.

Виключні підстави відмови Міністерством юстиції України у задоволенні скарги наведені у частині восьмій статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", однією з яких є закінчення встановленого законом строку подачі скарги (пункт 8 частини восьмої статті 34 Закону).

Частиною дев`ятою цієї ж статті передбачено, що Порядок розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

5.4. Процедура розгляду скарги врегульована Порядком розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок № 1128).

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 1128 розгляд скарг здійснюється у строки, встановлені Законом України "Про звернення громадян", які обраховуються з моменту реєстрації її суб`єктом розгляду скарги.

Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме:

- оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом;

- наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін;

- наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави;

- наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання;

- здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника;

- подання скарги особою, яка не має на це повноважень;

- закінчення встановленого законом строку подачі скарги;

- розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

5.5. Тобто на етапі підготовки скарги до розгляду, комісія вирішує питання про відповідність поданої скарги вимогам щодо її оформлення та/або щодо документів, що долучаються до скарги. Подібні висновки зроблені Верховним Судом і у постановах від 27.05.2021 у справі №420/2037/20, від 07.07.2022 у справі №280/2030/21.

Верховний Суд у постановах від 07.07.2022 у справі №280/2030/21, від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 06.07.2018 у справі №826/3442/17, зокрема й про неврахування яких зазначає скаржник, вказав, що для з`ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об`єктивні і суб`єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права.

Також Верховний Суд у справах №400/1825/20, №910/4088/22, №910/5635/22 на правові висновки якої посилаються сторони, зазначив, що за загальним правилом строк звернення обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли особа дізналася про рішення державного реєстратора. При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

5.6. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що при обчисленні строку подання скарги Міністерство юстиції України керувалось наведеним ОСОБА_2 у скарзі, даними щодо дати, коли він дізнався про існування оскаржуваних реєстраційних дій - 30.09.2021. Відштовхуючись від цієї дати, останнім днем з 60-ти денного календарного строку подання скарги є 29.11.2021. З огляду на що, суди обох інстанцій дійшли висновку, що станом на час подачі (надсилання) скарги - 26.11.2021, не закінчився встановлений законом строк її подачі, що унеможливлювало застосування приписів пункту 8 частини восьмої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" як підстави для відмови у її задоволенні.

Перевіряючи доводи позивача щодо наявності підстав вважати, що в даному випадку порушено строк звернення ОСОБА_2 зі скаргою до Мін`юсту, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що доказів про те, що ОСОБА_2 дізнався про вчинення оскаржуваних реєстраційних дій від 24.09.2021 та від 28.09.2021 раніше, ніж 30.09.2021, позивачем не надано, рівно як доказів наявності таких даних у Міністерства юстиції України при розгляді скарги.

Крім того, судами відхилено посилання позивача на лист Деснянської районної в м. Києві адміністрації від 29.09.2021, оскільки, останній не містить інформації про будь-які реєстраційні дії, і наданий за зверненням ОСОБА_2 від 22.09.2021, тобто ще до вчинення оскаржуваних реєстраційних дій.

Не спростовують висновки судів попередніх інстанцій і доводи скаржника, що третя особа ОСОБА_2 достеменно знав, що після проведення зборів 22.09.2021 будуть вчинені реєстраційні дії та міг дізнатися про їх вчинення у будь-який день після проведення реєстраційної дії, вважаючи, що зазначена інформація є безкоштовною та загальнодоступною. При цьому із сформованого на безкоштовний запит витягу із державного реєстру не вбачається інформації щодо вчинення оспорюваних за скаргою третьої особи ОСОБА_2 реєстраційних дій.

5.7. Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок судів попередніх інстанцій про те, що звертаючись зі скаргою на дії приватного нотаріуса, третя особа ОСОБА_2 не пропустив встановлений частиною третьої статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань".

По суті скаржник за доводами касаційної скарги лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга в цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами попередніх інстанцій оцінкою встановлених обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються необґрунтованими. Отже, скаржник не навів належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, в розумінні положень цієї норми.

Також необґрунтованими є доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №400/1825/20, від 14.06.2023 у справі 910/5635/22, від 07.07.2023 у справі №280/2030/21, від 22.08.2023 у справі №910/4088/22 стосовно порядку визначення строку, з якого починається відлік встановленого законом строку подачі скарги. В яких, зокрема, проведено правовий аналіз понять "особа дізналася" та "особа могла дізнатися" про порушення свого права.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних позивачем рішень судів попередніх інстанцій у справі, що розглядається, суди врахували зазначені висновки щодо застосування цих понять та на цій підставі встановили час, з якого третя особа об`єктивно могла дізнатися про порушення свого права діями приватного нотаріуса.

5.8. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.05.2021 у справі №420/4037/20, щодо сукупного оцінення підстав, в тому числі і такої підстави для скасування наказу Мін`юсту за розглядом скарг у сфері державної реєстрації як порушення колегією максимального 45-денного строку розгляду скарги, передбаченого пунктом 4 Порядку, колегія суддів зазначає наступне.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову як вимоги про захист порушеного або оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача.

Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Така правова позиція є сталою, послідовною та висловлена у низці постанов Верховного Суду (від 26.07.2022 у справі №906/785/21, від 14.12.2022 у справі №910/16463/21, від 02.03.2023 №925/1662/21).

Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право та/або охоронюваний законом інтерес порушене особою, до якої пред?явлений позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права/інтересу.

Суд, у свою чергу, має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач, звертаючись з позовом, підставою позовних вимог визначив лише те, що скаржником ( ОСОБА_2 ) було пропущено 60-ти денний строк для звернення з відповідною скаргою до Міністерства юстиції України.

Проте в поясненнях, поданих до суду апеляційної інстанції, скаржник додатково наголошував як на підставу для скасування наказу Мін`юсту на порушення максимального строку розгляду скарги.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції, звернувши увагу скаржника на те, що у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина п`ята статті 269 Господарського процесуального кодексу України), зазначені підстави не прийняв до уваги.

З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у постанові від 27.05.2021 у справі №420/4037/20, оскільки в межах справи, про яку зазначив скаржник, позивачем обґрунтовувалася позовна заява порушенням, в тому числі, порядку розгляду скарги заявника та не було встановлено, що позовна заява не містила такої підстави як порушення максимального строку розгляду скарги.

5.9. За результатами прийнятого місцевим господарським судом рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у позові до Міністерства юстиції України відмовлено, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 подав заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування 26 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок позивача.

Позивач, у свою чергу, зазначив, що витрати на правничу допомогу є неспівмірними щодо наданих послуг і виконаних адвокатом робіт.

Відповідно до частини тринадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Верховний Суд у постанові від 19.10.2023 у справі №924/544/22 дійшов висновку, що за результатами розгляду та вирішення справи по суті при розподілі судових витрат суди мають вирішити щодо сторони, не на користь якої ухвалено остаточне судове рішення, питання відшкодування (компенсації) іншій стороні понесених судових витрат по справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, а відповідний механізм щодо відшкодування (компенсації) понесених судових витрат застосовується й до третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору в порядку, визначеному частиною тринадцятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

5.10. Відповідно до статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно із частиною першою статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

5.11. Пунктом 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України установлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Натомість у частинах п`ятій - сьомій цієї статті Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (Аналогічний висновок викладено в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18).

5.12. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження понесених ним витрат ОСОБА_2 долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 01/11/2021 від 01.11.2021; копію додатку №1 до договору № 01/11/2021 від 01.11.2021; копію акта прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 26/01/2023 від 26.01.2023; розрахунок витрат на правову допомогу; рахунок № 26/01/23 від 26.01.2023; копію ордеру про надання правової допомоги серії АІ № 1196423 від 13.01.2022, виданого адвокату Янушевичу О.Ю.; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 8522/10 від 28.11.2019.

Згідно з актом прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) № 26/01/2023 від 26.01.2023 третій особі ОСОБА_2 надано такі послуги:

- вивчення представником матеріалів справи (2 000,00 грн);

- підготовка та направлення сторонами пояснення третьої особи (3 000,00 грн);

- підготовка та направлення адвокатського запиту до Міністерства юстиції України для отримання доказів поштового направлення скарги (1 000,00 грн);

- підготовка додаткового пояснення третьої особи від 13.01.2023 (1 000,00 грн);

- підготовка додаткового пояснення третьої особи від 19.01.2023 (1 000,00 грн);

- підготовка проектів процесуальних документів, поданих до суду відповідачем, не по суті справи (заяви, клопотання) (1 000,00 грн);

- участь представника у судових засіданнях 26.09.2022, 21.11.2022, 12.12.2022, 19.12.2022, 23.01.2023 (15 000,00 грн).

Оцінюючи обґрунтованість заяви ОСОБА_2 , заперечення позивача в контексті положення частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зокрема щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відшкодуванню з позивача на користь третьої особи підлягають витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 23 000,00 грн.

При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що до складу адвокатських витрат третьою особою включені витрати на послуги, пов`язані з підготовкою додаткового пояснення від 16.12.2022 (подані до суду 19.12.2022) та додаткового пояснення від 13.01.2023 (подані до суду 16.01.2023). Кожну дію адвоката з підготовки цих пояснень третя особа просить відшкодувати окремо, незважаючи на те, що пояснення є фактично ідентичними і пояснення від 13.01.2023 повторюють зміст пояснень від 16.12.2022, з огляду на що зазначив про відсутність необхідності понесення витрат на підготовку додаткового пояснення від 13.01.2023 у розмірі 1 000,00 грн, які би підлягали відшкодуванню позивачем.

Також вказав, що не відповідає критерію необхідності понесення витрат з оплати дій адвоката щодо звернення 13.12.2022 з адвокатським запитом до Міністерства юстиції України для отримання доказів надсилання скарги ОСОБА_2 . Такі докази були наявні у третьої особи і надані нею суду першої інстанції самостійно 19.12.2022, а тому відсутні підстави для покладання на відповідача 1 000,00 грн за вчинений адвокатом запит.

Крім того, відсутні підстави для розподілу витрат на підготовку проектів процесуальних документів, поданих до суду відповідачем, не по суті справи (заяви, клопотання) (1 000,00 грн), так як ці дії пов`язані з певною неспроможністю учасника справи і не можуть бути покладені на іншу сторону.

Отже, за встановлених обставин та норм права, а також з урахуванням наданих третьою особою доказів в обґрунтування судових витрат на правничу допомогу та за наявності клопотання відповідача про зменшення таких витрат, колегія суддів вважає обґрунтованим покладення судом першої інстанції на позивача відшкодування третій особі 23 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Аргументи скаржника стосовно неправильної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Також судом касаційної інстанції відхиляються доводи скаржника, що третьою особою не було повідомлено та не заявлено в порядку частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України про понесені судові витрати, оскільки представником третьої особи в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, а саме в судовому засіданні 23.01.2023, яким завершено розгляд справи, було в усному вигляді зроблено заяву про необхідність вирішення питання про понесені судові витрати на професійну правничу допомогу з посиланням на положення частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Зазначене підтверджується звукозаписом судового засідання від 23.01.2023, відтвореного на диску (долучений до матеріалів справи).

Щодо відсутності у поясненні третьої особи, яка є першою заявою по суті, попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду у справах №910/9024/21, №910/3055/20, №910/19650/20, №515/1060/19, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов`язок, відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат, а сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.

Слід зазначити і те, що у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 у справі № 925/1137/19 було сформульовано висновок, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Тобто фактично повністю спростовуються доводи скаржника стосовно відсутності доказів сплати гонорару.

До того ж, Верховний Суд, проаналізувавши постанови, висновки яких, на думку скаржника, не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваного додаткового рішення, встановив, що застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права в оскаржуваному додатковому рішенні не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судами норм права у вказаних справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних рішення, додаткового рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236 238 240 300 301 308 309 314 315 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2023 у справі №910/5273/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді С. Бакуліна

О. Кібенко