Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Джонатан» (далі - Товариство) до Дніпропетровської митниці Міністерства доходів і зборів України (правонаступником якої є Дніпропетровська митниця Державної фіскальної служби України; далі - Митниця) про визнання протиправними та скасування рішень,

в с т а н о в и л а:

Товариство звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень від 28 квітня 2012 року № 84 про зобов'язання зі сплати мита в розмірі 121 641 грн 50 коп., № 85 про зобов'язання зі сплати тимчасової цільової надбавки до ставок ввізного мита в розмірі 28 505 грн 83 коп., № 86 про зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 273 312 грн 46 коп., 15 травня 2012 року № 94 про зобов'язання зі сплати мита в сумі 666 077 грн 57 коп., № 95 про зобов'язання з ПДВ в сумі 1 302 539 грн 85 коп., 23 травня 2012 року № 103 про зобов'язання зі сплати мита в сумі 1 547 819 грн 28 коп. та № 104 про зобов'язання з ПДВ в сумі 3 397 302 грн 47 коп.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 24 жовтня 2012 року позов задовольнив.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 26 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14 жовтня 2014 року, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове - про задоволення позову.

Суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, зазначив, що обґрунтованим є їхій висновок щодо визначення митної вартості товарів саме за контрактом від 20 грудня 2006 року № 7, укладеним між Товариством і кіпрською компанією «Miyoshi Precision Limited». Крім того, погодився з висновками цих судів стосовно того, що при оформленні товару митним органом додаткові документи для підтвердження митної вартості товару у Товариства не вимагались та не пропонувалось визначити митну вартість іншим способом, передбаченим статтею 266 Митного кодексу України (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК). Відповідно до положень пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) митні органи не можуть пред'являти вимоги за вантажними митними деклараціями (далі - ВМД), після подання яких пройшло більше 1095 днів.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Митниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом підпункту 54.3.6 пункту 54.3 та пункту 54.4 статті 54 ПК та статті 88 МК.

На обґрунтування заяви додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 11 вересня та 27 листопада 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, касаційний суд, посилаючись на положення пункту 102.1 статті 102 ПК, дійшов висновку, що митні органи не можуть пред'являти вимоги за ВМД, після подання яких пройшло більше 1095 днів.

У рішенні від 11 вересня 2014 року, наданому заявником на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України зазначив, що саме по собі зазначення у графі 28 ВМД відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) фінансових та банківських відомостей про особу, що здійснює розрахунки за зовнішньоекономічним договором (контрактом) (у цьому випадку - дані щодо ОСОБА_6), не свідчить про те, що саме ця особа і повинна сплачувати податки та збори при ввезені товару на митну територію України, адже вона не є декларантом і не зазначена тією особою, що ввозить товари на митну територію України.

Аналізуючи наведене рішення суду касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

В ухвалі від 27 листопада 2014 року суд касаційної інстанції, посилаючись на положення підпунктів 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4-54.3.6 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 123.1 статті 123 ПК, дійшов висновку, що відповідач обґрунтовано взяв до уваги документально підтверджені відомості уповноваженого митного органу Королівства Норвегія стосовно митної вартості товару та правомірно визначив базу оподаткування за інвойсом від 6 жовтня 2008 року № 0820570 безпосереднього відправника товару на митну територію України - компанії «Nils Sperre AS», а також правомірно донарахував несплачену у зв'язку із заниженням позивачем митної вартості товару суму ПДВ у розмірі 726 640 грн 86 коп. та застосував штрафні (фінансові) санкції у розмірі 181 660 грн 22 коп.

Аналізуючи наведене рішення суду касаційної інстанції, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України доходить висновку, що в ньому не наведено іншого, ніж в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції, тлумачення положення пункту 102.1 статті 102 ПК, на яке посилався цей суд.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 цього Кодексу Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Дніпропетровської митниці Державної фіскальної служби України відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький