Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., за участю: секретаря судового засідання Шатило Р.П.,

представників: відповідача - Белінської О.В.,

третьої особи: Козаченко Т.А., Калинчук А.С., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) третя особа - Міністерство юстиції України (далі - Мін'юст), про визнання незаконним та скасування рішення,

установила:

У січні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до ВРЮ, в якому просив визнати незаконними і скасувати рішення ВРЮ від 24 грудня 2015 року № 1204/0/15, скасувати подання ВРЮ від 19 січня 2016 року № 6/0/12-6 про визнання порушення суддею Вищого господарського суду України вимог щодо несумісності, прийнятого на підставі застосування пункту 6 частини першої статті 3 Закону України від 16 вересня 2014 року № 1682-VІІ «Про очищення влади» (далі - Закон № 1682-VІІ), та внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Вищого господарського суду України з підстав порушення вимог щодо несумісності (далі - Спірне рішення).

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 травня 2016 року зупинив провадження у справі до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за результатами розгляду справи за конституційними поданнями Верховного Суду України та 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону № 1682-VІІ.

У заявах ОСОБА_8, ВРЮ та Мін'юст просять Верховний Суд України переглянути ухвалу про зупинення провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), скасувати її та направити справу для продовження розгляду до того самого суду як суду першої інстанції.

Вважають ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2016 року такою, що прийнята з порушенням норм процесуального права, позаяк причини, через які було зупинено провадження у справі, не пов'язані з обставинами, що стали підставами для її прийняття, а тому не можуть бути перешкодою для їх судового дослідження та надання правової оцінки. Посилаються й на те, що суд не мотивував існування залежності та/чи взаємозв'язку між причинами зупинення провадження у справі, зазначеними в оскарженій ухвалі, та обставинами, що становлять предмет спору за позовом ОСОБА_8

У судовому засіданні представники відповідача та третьої особи просили задовольнити заяву і навели міркування, подібні до тих, що містяться в заявах про перегляд.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, перевірила наведені у заяві доводи і дійшла висновку про таке.

Положення статті 156 КАС регулюють питання зупинення провадження у справі. Так, у пункті 3 частини першої цієї статті передбачено, що суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Рішення про зупинення провадження у справі Вищий адміністративний суд України мотивував тим, що допоки Конституційний Суд України не розгляне конституційні подання Верховного Суду України і 47 народних депутатів України про відповідність Конституції України окремих положень Закону № 1682-VІІ, неможливо розглянути спір за заявленими вимогами ОСОБА_8, оскільки висновки рішення суду конституційної юрисдикції матимуть значення для захисту конституційних прав і свобод позивача.

Проте з такими мотивами зупинення провадження у справі погодитися не можна.

Як видно зі змісту позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_8 насамперед не погоджувався з тлумаченням ВРЮ низки положень Закону № 1682-VІІ відносно виконуваних ним повноважень професійного судді та упродовж певного конкретного проміжку часу повноважень члена ВРЮ, відповідно до яких заборона обіймати названі посади діє не механічно, а за наявності критеріїв (наслідків), визначених статтею 3 цього Закону. На думку позивача, заборона обіймати певні посади (перебувати на службі) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування поширюється на суддю, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України від 29 січня 2014 року

№ 737-VII «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань», Закону України від 21 лютого 2014 року № 743-VII «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» (пункт 13 частини другої статті 3); суддів, які постановлювали ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалювали обвинувальні вироки, залишали їх без змін щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України від 21 лютого 2014 року

№ 743-VII «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в'язнів» <...> (частина третя статті 3); до посадових та службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, в тому числі суддів <...>, стосовно яких встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, що вони: 1) співпрацювали із спецслужбами інших держав як таємні інформатори в оперативному отриманні інформації; 2) своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на підрив основ національної безпеки, оборони чи територіальної цілісності України; 3) закликали публічно до порушення територіальної цілісності та суверенітету України; 4) розпалювали міжнаціональну ворожнечу; 5) своїми протиправними рішеннями, дією чи бездіяльністю призвели до порушення прав людини та основоположних свобод, визнаних рішенням Європейського суду з прав людини (частина сьома статті 3).

ОСОБА_8 вважає, що названа норма Закону № 1682-VІІ містить вичерпний перелік випадків і критеріїв, за які суддя підлягає люстрації. До переліку випадків та критеріїв їх застосування, зазначених у цій нормі, посада судді, яку він обіймає, не входять.

У контексті зазначених міркувань ОСОБА_8 посилався на інші схожі аргументи, за яких положення Закону № 1682-VІІ до нього не мають застосовуватися.

Покликається також на порушення статей 58, 126, 127 Конституції України, на неправильне тлумачення ВРЮ вимог щодо несумісності, встановлених статтею 54 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів».

Обставини, покладені в основу обґрунтування позову, як видно з їх характеру,

мають індивідуальний характер, стосуються дій і рішень ВРЮ, які позивач із посиланням на конкретні норми права розцінює неправильно потрактованими й такими, що призвели до порушення його прав і свобод.

В оскарженій ухвалі не мотивований зв'язок між очікуваними висновками рішення суду конституційної юрисдикції за наслідками розгляду згаданих вище конституційних подань та предметом спору; не конкретизовано, чому з огляду на характер заявлених вимог неможливо розглянути справу без попереднього розгляду справи в порядку конституційного судочинства.

Зіставлення змісту наведених суджень із розумінням положень пункту 3 частини першої статті 156 КАС переконує в тому, що ухвала Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції про зупинення провадження не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до цього ж суду.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

Заяви ОСОБА_8, Вищої ради юстиції та

третьої особи - Міністерства юстиції України задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 травня 2016 року скасувати, а справу направити до цього ж суду для продовження розгляду справи.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков

О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко