Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Тітова Ю.Г., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом дочірнього підприємства (далі - ДП) «Перехід Аутдор», товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Октагон-Аутдор», ТОВ «Екосвіт» до виконавчого комітету Луганської міської ради (далі - виконавчий комітет) про визнання відсутності компетенції та скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2011 року ДП «Перехід Аутдор», ТОВ «Октагон-Аутдор», ТОВ «Екосвіт» звернулись до адміністративного суду з позовом, у якому просили визнати відсутність у виконавчого комітету компетенції приймати рішення від 9 лютого 2011 року № 61 «Про затвердження концепції розвитку зовнішньої реклами у м. Луганську на 2011-2016 роки» та скасувати це рішення повністю.

Позовні вимоги обґрунтували тим, що повноваження вирішувати питання, пов'язані з затвердженням місцевих програм з благоустрою, елементом якого є і зовнішня реклама, згідно зі статтями 26, 27 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 280/97-ВР) належать міській раді. Ці повноваження виконавчому органу делеговані не були, тому, на думку позивачів, прийняття оспорюваного рішення не належало до компетенції відповідача. Також позивачі зазначили, що прийняте рішення є регуляторним актом (у розділі першому затвердженої концепції міститься положення про те, що її норми є нормами прямої дії), але при його затвердженні не було дотримано встановленого Законом України від 11 вересня 2003 року № 1160-ІV «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1160-ІV) порядку прийняття (акт попередньо не був оприлюднений та не було проведено аналізу його регуляторного впливу). Таке рішення виконавчого комітету має негативний вплив на економічну конкуренцію і призводить до недопущення та обмеження конкуренції серед суб'єктів господарювання у цій сфері діяльності, а тому воно підлягає скасуванню.

Ленінський районний суд міста Луганська постановою від 27 березня 2013 року у задоволенні позову відмовив. Суд дійшов висновку про те, що виконавчий комітет при прийнятті оскаржуваного рішення, яке не є регуляторним актом, діяв у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, зокрема, статтею 26, частиною шостою статті 59 Закону № 280/97-ВР, статтею 16 Закону України від 3 липня 1996 року № 270/96-ВР «Про рекламу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 270/96-ВР) та положеннями Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2003 року № 2067 (далі - Типові правила).

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 15 травня 2013 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове - про задоволення позовних вимог.

Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд, керуючись положеннями статті 26 Закону № 280/97-ВР та статті 10 Закону України від 6 вересня 2005 року № 2807-IV «Про благоустрій населених пунктів», статті 1 Закону № 270/96-ВР, зазначив, що саме на раду як орган місцевого самоврядування покладені владні управлінські функції щодо затвердження місцевих програм благоустрою та здійснення контролю за станом благоустрою й утриманням територій, інженерних споруд та об'єктів, інших елементів благоустрою, до яких відносяться і засоби та обладнання зовнішнього освітлення і зовнішньої реклами. Місцеві програми благоустрою мають затверджуватися виключно на пленарних засіданнях. Наведене дало апеляційному суду підстави дійти висновку про те, що прийняття оспроюваного рішення не належало до компетенції виконавчого комітету.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2013 року постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2013 року скасував, а постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 27 березня 2013 року залишив у силі.

ДП «Перехід Аутдор» звернулось із заявою про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2013 року з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), посилаючись на неоднакове застосування статей 16, 30, 40 Закону № 280/97-ВР та положень Закону № 1160-ІV.

Заявник просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права позивач надав ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 серпня 2011 року у справі № К-21393/08 за позовом ТОВ «Медіа-прес» до виконавчого комітету, треті особи - відділ реклами Луганської міської ради, Луганське обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання відсутності компетенції встановлювати розмір плати за тимчасове користування місцями розташування рекламного засобу, що перебувають у комунальній власності територіальної громади м. Луганська, бездіяльності протиправною та скасування рішення.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відносини, пов'язані з розповсюдженням реклами на території України, врегульовані Законом № 270/96-ВР, згідно з частиною першою статті 16 якого розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Статтею 3 Типових правил, яка кореспондується з цією нормою закону, передбачено, що зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських селищних, міських рад відповідно до цих правил.

Керуючись зазначеними нормами закону та на підставі статті 40 Закону

№ 280/97-ВР, згідно з якою виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, крім повноважень, передбачених цим Законом, здійснюють й інші надані їм законом повноваження, касаційний суд у справі, що розглядається, зазначив про помилковість висновків суду апеляційної інстанції, який, пославшись на повноваження міської ради у сфері благоустрою населених пунктів, не застосував положення спеціальних норм, згідно з якими виконавчий орган місцевого самоврядування наділений відповідними повноваженнями у питаннях розміщення зовнішньої реклами і зміст цих повноважень охоплює здійснення організаційних заходів щодо її впорядкування.

У рішенні від 9 серпня 2011 року у справі № К-21393/08 касаційний суд не висловив іншу позицію щодо повноважень виконавчого органу місцевого самоврядування у відносинах, пов'язаних із розміщенням зовнішньої реклами. Але, надаючи правову оцінку діям цього органу щодо прийняття рішення про встановлення плати за тимчасове користування місцем розташування рекламних засобів, що перебуває у комунальній власності, дійшов висновку про відсутність у нього таких повноважень, оскільки згідно з пунктом 32 Типових правил виконавчий орган державної влади делегував повноваження встановлювати таку плату органам місцевого самоврядування, якими є місцеві ради. Суду не було надано доказів делегування міською радою цих повноважень виконавчому комітету. Окрім того, касаційний суд, встановивши, що прийняте виконавчим комітетом рішення є регуляторним актом, вказав на порушення порядку його прийняття, передбаченого статтями 8, 9 Закону № 1160-ІV.

Подібних обставин у справі, яка розглядається, суди не встановили.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися виключно з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, рішення у якій додане до заяви ДП «Перехід Аутдор», то у її задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви дочірнього підприємства «Перехід Аутдор» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко Ю.Г. Тітов