Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоВолкова О.Ф.,суддів:Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

позивача - Майданика О.О., Панасюка Т.В., Синцова А.О.,

відповідача - Павловича Д.М., Семенища О.І., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Газпром експорт» в особі представництва ТОВ «Газпром експорт» в Україні (далі - Представництво) до державної податкової інспекції в Оболонському районі Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року Представництво звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0006072206 та 17 липня 2014 року № 0008652206.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що припущення відповідача про те, що діяльність Представництва та головної компанії є ідентичними, не відповідають дійсності. Позивач зазначив, що відповідні припущення були зроблені відповідачем без належного дослідження матеріалів перевірки, і вони повністю спростовуються наданими доказами, зокрема установчими документами Представництва та головної компанії, а отже, висновки, викладені в актах перевірок, є помилковими, не підтверджуються жодними доказами, що, у свою чергу, призвело до неправомірного прийняття податкових повідомлень-рішень.

Суди встановили, що ДПІ провела планову виїзну документальну перевірку Представництва з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року, за результатами якої складено акт від 14 квітня 2014 року № 377/26-54-22-02/26409809, в якому зафіксовано порушення вимог: пункту «г» статті 5 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків, ратифікованої Законом України від 6 жовтня 1995 року № 396/95-ВР (далі - Угода), підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 334/94-ВР) та пункту 160.8 статті 160 Податкового кодексу України (далі - ПК).

На підставі вказаного акта перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2014 року № 0006072206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 1 976 115 грн 75 коп., з яких: основний платіж - 1 704 655 грн, штрафні санкції - 271 460 грн 75 коп.

Після оскарження зазначеного податкового повідомлення-рішення ДПІ провела повторну перевірку та склала акт від 3 липня 2014 № 710/26-54-22-06/26409809, яким встановлено порушення: пункту «г» статті 5 Угоди, пункту 13.8 статті 13, підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Закону № 334/94-ВР та пункту 160.8 статті 160 ПК, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 1 727 451 грн.

На підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 17 липня 2014 року № 0008652206, яким позивачу донараховано суму грошового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб на 25 119 грн 50 коп., з яких: основний платіж - 22 796 грн, штрафні (фінансові) санкції - 2313 грн 50 коп.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29 жовтня 2014 року, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року та Вищого адміністративного суду України від 4 серпня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.

Приймаючи таке рішення, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності прийняття податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки, як установили суди, позивач здійснював господарську діяльність на території України через постійне представництво, а тому відповідно до статті 7 Угоди діяльність такого представництва на території України є оподатковуваною.

Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, Представництво звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) та, посилаючись на неоднакове застосування підпункту 14.1.193 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.5 пункту 135.5 статті 135, пункту 160.1 статті 160 ПК, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 13.1 статті 13 Закону № 334/94-ВР, просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 серпня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.

На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми права заявник надав рішення Вищого адміністративного суду України від 24 жовтня, 5 листопада 2012 року, 13 жовтня 2014 року, 7 липня 2015 року (№№ К/9991/17608/12, К-18002/10, К/800/31826/13, К/800/18710/14 відповідно), у яких цей суд дійшов висновку про безпідставність збільшення грошового зобов'язання з урахуванням штрафних санкцій за платежем «податок на прибуток іноземних юридичних осіб», оскільки діяльність представництв має підготовчий та допоміжний характер відносно діяльності материнської компанії, а податковий орган не надав доказів здійснення представництвом основних видів діяльності материнської компанії, а грошові кошти, передані нерезидентом-юридичною особою структурному підрозділу, не відповідають критеріям визнання їх доходом відповідно до зазначених положень Закону № 334/94-ВР, оскільки не приводять до збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, які приводять до збільшення власного капіталу нерезидента-юридичної особи.

Перевіривши наведені у заяві доводи, заслухавши в судовому засіданні представників позивача та відповідача, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За правилами підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, який включає, зокрема, загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Законом № 334/94-ВР встановлено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону № 334/94-ВР резиденти - це юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності України, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням на її території.

Нерезиденти - це юридичні особи та суб'єкти господарської діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо) з місцезнаходженням за межами України, які створені та здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства іншої держави. Розташовані на території України дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва іноземних держав, міжнародні організації та їх представництва, що мають дипломатичні привілеї та імунітет, а також представництва інших іноземних організацій і фірм, які не здійснюють господарської діяльності відповідно до законодавства України (пункт 1.16 статті 1 Закону № 334/94-ВР).

Пунктом 1.17 статті 1 Закону № 334/94-ВР передбачено, що постійне представництво нерезидента в Україні - це постійне місце діяльності, через яке повністю або частково здійснюється господарська діяльність нерезидента на території України. До постійних представництв, зокрема, відносяться: місце управління, філіал, офіс, завод, фабрика, майстерня, шахта, нафтова чи газова свердловина, кар'єр або інше місце розвідки чи видобутку корисних копалин. З метою оподаткування до постійних представництв прирівнюються резиденти, які мають повноваження діяти від імені нерезидента, що тягне за собою виникнення у нерезидента цивільних прав та обов'язків (укладати договори (контракти) від імені нерезидента; утримувати (зберігати) запаси товарів, що належать нерезиденту, із складу яких здійснюється поставка товару від імені нерезидента, крім резидентів, що мають статус складу митниці). Резиденти, що з метою оподаткування прирівнюються до постійних представництв, не підлягають додатковій реєстрації в податкових органах як платники податку.

За правилами пунктів 13.1, 13.2 статті 13 Закону № 334/94-ВР будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3-13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

Згідно з пунктом 13.8 статті 13 Закону № 334/94-ВР суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

У разі якщо нерезидент здійснює свою діяльність не лише в Україні, а й за її межами і при цьому не визначає прибуток від своєї діяльності, що проводиться ним через постійне представництво в Україні, сума прибутку, що підлягає оподаткуванню в Україні, визначається на підставі складення нерезидентом відокремленого балансу фінансово-господарської діяльності, погодженого з податковим органом за місцезнаходженням постійного представництва.

У разі неможливості шляхом прямого підрахування визначити прибуток, одержаний нерезидентами з джерелом його походження з України, оподатковуваний прибуток визначається податковим органом як різниця між валовим доходом та валовими витратами, визначеними шляхом застосування до суми одержаного (нарахованого) валового доходу коефіцієнта 0,7.

Аналогічні положення містяться і у відповідних статтях ПК.

Пунктом 18.1 статті 18 Закону № № 334/94-ВР визначено, що якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Угоди вираз «постійне представництво» означає постійне місце діяльності, через яке підприємство однієї Договірної Держави повністю або частково здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі.

При цьому в пункті 4 вказаної статті Угоди передбачено, що вираз «постійне представництво» не включає, зокрема, утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру.

Відповідно до статті 7 Угоди прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується лише в цій Договірній Державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій Державі, але тільки в тій частині, яка стосується постійного представництва.

З урахуванням положень пункту 3 цієї статті, якщо підприємство однієї Договірної Держави здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі через розташоване там постійне представництво, то в кожній Договірній Державі до такого постійного представництва відноситься прибуток, який воно могло б одержати, якби було окремим і самостійним підприємством, зайнятим такою ж або аналогічною діяльністю в таких же або аналогічних умовах і діяло в повній незалежності від підприємства, постійним представництвом якого воно є.

За правилами пункту 4 розділу V Порядку розрахунку податкових зобов'язань з податку на прибуток нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25 червня 2013 року № 610 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 18 липня 2013 року за № 1205/23737), діяльність постійного представництва нерезидента матиме допоміжний або підготовчий характер у разі, якщо вона не складає основну діяльність або один із видів діяльності нерезидента. Види діяльності або сукупність всіх вказаних видів діяльності не повинні складати основну діяльність або один з видів основної діяльності нерезидента. При цьому як основну діяльністю розуміють діяльність нерезидента, визначену у його статутних документах, яка є регулярною і постійною протягом календарного року, на який припадає звітний (податковий) період.

Наведене дає підстави дійти висновку, що у разі здійснення представництвом нерезидента видів або виду діяльності, яка є тотожною основній діяльності нерезидента, таке представництво набуває статусу постійного представництва і його діяльність на території України оподатковується в загальному порядку.

У справі, що розглядається, суди встановили, що згідно з довідкою Головного управління регіональної статистики Державної служби статистики України за номером АА № 785218 Представництво за КВЕД-2010 має вид діяльності 73.20 - Дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки. Проте доказів здійснення такої діяльності Представництво не надало.

Натомість відповідно до пункту 2.1 Положення про представництво, затвердженого Генеральним директором ТОВ «Газекспорт» 1 серпня 2003 року, метою діяльності Представництва є забезпечення оперативної взаємодії з ТОВ «Газекспорт» та іншими газовими компаніями, проведення вимірювань разом з представниками покупця кількості та якості газу після транзиту через територію України на газовимірювальних станціях для підтвердження даних, вказаних в актах приймання-передачі, тощо.

Таким чином, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач здійснював свою господарську діяльність на території України через постійне представництво, а відтак згідно зі статтею 7 Угоди діяльність такого представництва є оподатковуваною на території України.

Оскільки висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, то у задоволенні заяви Представництва слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром експорт» в особі представництва товариства з обмеженою відповідальністю «Газпром експорт» в Україні відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.Ф. ВолковСудді: М.І. ГрицівО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький