Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоТерлецького О.О.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гриціва М.І., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Самсіна І.Л., Шицького І.Б., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом закритого акціонерного товариства «Будінвест» (далі - Товариство) до першого заступника головного державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Харківської області Державної екологічної інспекції України (далі - державний інспектор, Інспекція відповідно), за участю Харківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, про скасування рішення,

в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати рішення Інспекції від 25 квітня 2012 року № 24/01-05 про тимчасову заборону (зупинення) діяльності по забору води з підземного джерела (артезіанська свердловина № 1) Товариства, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Велозаводська, 1 (далі - Рішення).

На обґрунтування позову Товариство послалося на те, що 7 травня 2012 року воно отримало Рішення. Посилаючись на порушення вимог статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра, зазначило, що вказаним Рішенням відповідач з 11 травня 2012 року тимчасово заборонив (зупинив) діяльність по забору води з підземного джерела (артезіанська свердловина № 1) Товариства, а також зобов'язав директора Товариства забезпечити отримання спеціального дозволу на користування надрами.

У період з 20 січня по 2 лютого 2012 року державний інспектор провів перевірку дотримання Товариством вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої склав акт № 35/09-18. На підставі висновків перевірки було винесено Рішення, яке мотивоване порушенням Товариством вимог статей 16, 19, 21 Кодексу України про надра, оскільки, на думку відповідача, позивач не має права здійснювати забір води з артезіанської свердловини та використовувати її у власній господарській діяльності без отримання спеціального дозволу на користування надрами.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 28 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року, позов задовольнив.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що дії відповідача при винесенні оскаржуваного рішення є протиправними та суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не зобов'язаний отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 квітня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Генеральна прокуратура України, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах статей 19, 23 Кодексу України про надра, статей 48, 49 Водного кодексу України (далі - ВК), просить скасувати всі постановлені у справі судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано постанову Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2015 року (справа № К/800/17858/14), постанови Вищого господарського суду України від 14 травня, 10 та 24 червня 2015 року (справи №№ 923/1314/14, 920/1603/14, 927/1616/14 відповідно), у яких касаційний суд на підставі аналізу статей 19, 23 Кодексу України про надра, статей 48, 49 ВК дійшов висновку, що видобувати підземні води без спеціального дозволу на користування надрами в обсязі, що не перевищує 300 куб. м на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. Водночас видобуток підземних вод для здійснення виробничої діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державного органу.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права при вирішенні питання можливості здійснювати видобування надр (підземних вод) на виробничі потреби без отримання відповідного спеціального дозволу.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом вищезазначеної норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до пункту 2 статті 3 ВК підземні води та джерела належать до водного фонду України, а згідно зі статтею 5 Кодексу України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_51/ed_2014_12_28/pravo1/Z950213.html?pravo=1>Стаття 2 ВК містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 ВК водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (пункт 9 частини першої статті 44, стаття 49 ВК).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу ( <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_104/ed_2014_12_28/pravo1/Z013200.html?pravo=1>стаття 21 Кодексу України про надра).

<http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_109/ed_2014_12_28/pravo1/Z013200.html?pravo=1>Статтею 23 зазначеного Кодексу закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби».

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/Z950213.html?pravo=1>та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

Суди встановили, що видами діяльності Товариства за Класифікацією видів економічної діяльності є: виробництво бетонних сумішей, готових для використання цементу; продукти нафтоперероблення; діяльність автомобільного вантажного транспорту; роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом; роздрібна торгівля напоями; кафе (а/с 22).

Використання добутої з артезіанської свердловини води у виробництві позивачем не оспорювалось, однак, виходячи з фактичного об'єму її використання, що становило менше 300 куб. м на добу, оспорювалась сама необхідність отримання дозволу на користування надрами.

Водозабір здійснювався на підставі дозволу на спеціальне водокористування № УКР-5646-А/Хар., виданого Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області від 30 грудня 2011 року, терміном дії до 31 грудня 2014 року.

Відповідно до цього дозволу водокористування дозволяється з підземних джерел в об'ємі не більше 80,92 куб. м на добу.

Отже, оскільки Товариство використовувало воду не тільки для власних господарсько-побутових потреб, а й для виробничих, то обов'язкова наявність спеціального дозволу на користування надрами.

З огляду на викладене колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що видобувати підземні води без отримання спеціального дозволу на користування надрами - при використанні підземних вод за умови неперевищення продуктивності забору води в обсязі 300 куб. м на добу - мають право суб'єкти господарювання тільки для власних господарсько-побутових потреб, а видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 червня 2015 року (справа № 21-431а14).

Ураховуючи наведене, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про відсутність обов'язку отримати спеціальний дозвіл на користування надрами для видобування підземних вод для виробних потреб є помилковим, у зв'язку з чим скасуванню підлягають всі постановлені у справі рішення.

Водночас заява Генеральної прокуратури України підлягає частковому задоволенню, оскільки колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України позбавлена можливості постановити у справі нове рішення. Суди послались на те, що Товариство узгоджувало з Харківською обласною радою своє користування надрами (водою), однак відповідність такого узгодження вимогам статей 16, 19, 23 Кодексу України про надра не досліджувалась.

Верховний Суд України позбавлений процесуальної можливості встановлювати обставини, давати оцінку доказам, а відтак позбавлений можливості постановити рішення у справі у зв'язку з неповним встановленням обставин справи.

Вищенаведене, на думку колегії суддів, є підставою для скасування всіх судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Генеральної прокуратури України задовольнити частково.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 квітня 2015 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2012 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.О. ТерлецькийСудді: В.П. Барбара І.С. Берднік М.І. Гриців А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.А. Коротких В.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.І. ПотильчакІ.Л. Самсін І.Б. Шицький