Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоСамсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції (далі - Фонд) до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області (далі - Інспекція) про скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У січні 2012 року Фонд звернувся до суду з позовом до Інспекції, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу суб'єкта владних повноважень - контрольно-ревізійного управління в Запорізькій області (далі - КРУ) від 22 грудня 2011 року № 08-0414-14/11499 (далі - Вимога).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана Вимога є необґрунтованою, винесена КРУ без урахування встановлених законом підстав та внаслідок неправильного трактування норм законодавства.

Відповідно до пункту 2.34 Плану контрольно-ревізійної роботи КРУ провело ревізію фінансово-господарської діяльності Фонду за період з 1 січня 2009 року по 1 жовтня 2011 року, у ході якої встановлено ряд порушень, що викладені в акті ревізії від 22 листопада 2011 року № 040/0033 (далі - акт ревізії).

За результатами розгляду акта ревізії КРУ винесла Вимогу щодо усунення порушень, виявлених ревізією, в якій пунктами 2.1 та 2.2 встановлено:

«2.1. Внаслідок придбання в 2009, 2010 роках путівок на дитяче оздоровлення за повну вартість з перевищенням граничних норм витрат на організацію харчування (у частині вартості набору продуктів харчування), лікування та культурне обслуговування дітей зайво витрачено коштів Фонду на загальну суму 332 417 грн, чим порушено пункт 1.6 Розділу І Порядку фінансування оздоровлення дітей застрахованих осіб у дитячих закладах оздоровлення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду від 25 лютого 2009 року № 17 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2009 року за № 502/16518; пункти 1.1, 1.2 постанови правління Фонду від 25 лютого 2009 року № 10 «Про затвердження граничних норм витрат на харчування, лікування та культурне обслуговування дітей, які є членами сімей застрахованих осіб, у дитячих закладах оздоровлення на 2009 рік»; пункти 1.1, 1.2 постанови правління Фонду від 15 квітня 2010 року № 9 «Про затвердження граничних норм витрат на харчування, лікування та культурне обслуговування дітей, які є членами сімей застрахованих осіб, у дитячих закладах оздоровлення на 2010 рік», у зв'язку з чим:

- провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво виплачених сум коштів. В іншому випадку стягнути з особи, винної у зайвих грошових виплатах, кошти у загальній сумі 332 417 грн у порядку та розмірах, встановлених статтями 130-136 Кодексу законів про працю України та статтею 1166 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_844269/ed_2015_02_12/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

2.2. Через непідвищення у 2010 році 3 водіям Фонду посадових окладів відповідно до розміру мінімальної заробітної плати порушено статтю 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», ними недоотримано заробітної плати на загальну суму 17 386 грн 71 коп., у зв'язку з чим:

- донарахувати та провести виплату сум недоотриманої заробітної плати працівникам у повному обсязі.».

Позивач зі встановленими порушеннями не погодився та направив відповідачу заперечення до акта ревізії, які були розглянуті та залишені без задоволення.

Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 22 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року, визнав протиправною та скасував Вимогу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 березня 2015 року відхилив касаційну скаргу Інспекції, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

На обґрунтування заяви посилається на постанову Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2015 року (справа № К/800/13359/13).

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14) міститься такий висновок.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2939-XII) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

За змістом пунктів 1, 7, 10 статті 10 Закону № 2939-XII <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_47/ed_2014_12_28/pravo1/T293900.html?pravo=1> органу державного фінансового контролю надається право перевіряти у підконтрольних установах грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (грошових сум, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність в органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, що розглядається, Фонд звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати Вимогу, яка вказує на виявлені збитки, їхній розмір та містить зобов'язання повернути кошти до бюджету.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов, а не позов підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-63а14) і 13 травня 2014 року (справа № 21-89а14).

Висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, зазначеному висновку Верховного Суду України не відповідає, у зв'язку з чим ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року, ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року та постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року підлягають скасуванню.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС у разі неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.

Виходячи зі встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, що переглядається, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає за необхідне ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову Фонду відмовити.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву Державної фінансової інспекції в Запорізькій області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 березня 2015 року, ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22 травня 2012 року скасувати, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий І.Л. Самсін Судді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.В. КривенкоВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький