Історія справи

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 7 жовтня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_10, публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишов Сергій Олегович, про визнання правочинів недійсними та стягнення коштів за заявою ОСОБА_9 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2011 р. ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9, ОСОБА_10, публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк»), третя особа - приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Чернишов С.О., про визнання правочинів недійсними та стягнення збитків, посилаючись на те, що 16 січня 2007 року між закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» (далі - ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк») та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором між ОСОБА_8 та банком був укладений договір поруки, за яким ОСОБА_8 поручився за виконання ОСОБА_9 своїх зобов'язань перед банком.

Також до кредитного договору в якості додаткового забезпечення виконання зобов'язань 16 січня 2007 року між банком, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_8 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекою забезпечується виконання усіх зобов'язань боржника, що випливають з укладеного між банком та боржником кредитного договору, згідно з яким банк зобов'язався в порядку та на умовах, передбачених кредитним договором, надати ОСОБА_9 кредит, а ОСОБА_9 зобов'язався повернути кредит у розмірі 1 700 000 грн., а також сплатити на користь банку проценти за користування кредитом, пеню, штрафи та всі інші суми, передбачені кредитним договором.

Предметом іпотеки є нерухоме майно, розташоване за адресою: приміщення АДРЕСА_1, яке у рівних частках належить ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - по 1/3 частці кожному.

Після укладення договорів кредиту, поруки та іпотеки відповідач ОСОБА_9 почав уникати виконання зобов'язань за договором, у зв'язку з чим ОСОБА_8 протягом 2007-2008 років передав ОСОБА_9 свої особисті кошти для погашення тіла кредиту та процентів за користування кредитом, а в подальшому ОСОБА_8 почав самостійно виконувати кредитні зобов'язання перед банком. Оскільки ОСОБА_9 ухилявся від кредитних зобов'язань, внаслідок чого він, ОСОБА_8 сплатив банку за кредитним договором 584 135 грн. 50 коп., та оскільки ОСОБА_9 добровільно не повернув йому сплачені кошти й не виконав усну домовленість в частині переоформлення права власності на його ім'я на частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1, ОСОБА_8 вважав, що ОСОБА_9 ввів його в оману, умовивши підписати договір поруки та договір іпотеки на належне йому нерухоме майно.

ОСОБА_8 вважав, що договір поруки та договір іпотеки він уклав під впливом обману зі сторони ОСОБА_9

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_8 просив визнати припиненим з 1 вересня 2011 року договір поруки від 16 січня 2007 року та визнати недійсним договір іпотеки від 16 січня 2007 року, стягнути солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на його користь кошти в розмірі 584 135 грн. 35 коп.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 10 червня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 536 713 грн. 25 коп. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_8 536 713 грн. 25 коп. скасовано і у позові відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 задоволено, рішення апеляційного суду скасовано та залишено в силі рішення суду першої інстанції.

У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції, а рішення апеляційного суду залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 553, 554, 556 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом установлено, що 16 січня 2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_9 кредит у сумі 1 700 000 грн. на споживчі потреби на строк до 16 січня 2014 року зі сплатою 17,20 % річних за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 перед банком за кредитним договором між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_8, ОСОБА_10 16 січня 2007 року були укладені договори поруки, відповідно до умов яких поручителі зобов'язалися відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором від 16 січня 2007 року, в повному обсязі таких зобов'язань.

Крім того, між ЗАТ «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_9, ОСОБА_13 та ОСОБА_10 16 січня 2007 року був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавці передали банку в іпотеку нежитлові приміщення НОМЕР_1 у підвалі житлового будинку літ. А-5, загальною площею 443,5 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке у рівних частинах належить ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - по 1/3 частці кожному.

Після укладення договорів кредиту, поруки та іпотеки відповідач ОСОБА_9 почав уникати виконання зобов'язань за договором, у зв'язку з чим ОСОБА_8 сплатив банку за кредитним договором 584 135 грн. 50 коп.

Станом на 28 квітня 2013 року заборгованість за кредитним договором становить 1 406 670 грн. 51 коп.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_8, виходив з приписів частин другої, третьої статті 556 ЦПК України та статті 554 ЦПК України та дійшов висновку про те, що позивач має право на зворотну вимогу до боржника у тій частці, яку він виконав за борговими зобов'язаннями ОСОБА_9 перед ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» за кредитним договором від 16 січня 2007 року, а саме в сумі 536 713 грн. 25 коп.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, посилаючись на статтю 514, частину першу статті 553, частину першу статті 554, статтю 556 ЦК України, пункту 1.2. договорів поруки, виходив із того, що усі права кредитора в зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, переходять до поручителя лише в разі повного виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою (частина друга статті 556 ЦК України), за умови виконання зобов'язання поручителем відповідно до умов договору поруки чи іншої домовленості сторін, укладеної відповідно до вимог закону. Оскільки станом на 28 квітня 2013 року заборгованість ОСОБА_9 за кредитним договором від 16 січня 2007 року складає 1 406 670 грн. 51 коп., тобто зобов'язання за кредитним договором не виконане, тому сплачені ОСОБА_8 кошти у розмірі 536 713 грн. 25 коп. не є коштами, які можуть бути стягнуті на підставі положень статті 556 ЦК України.

Суд касаційної інстанції скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції виходив із того, що згідно вимог частини другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав грошове зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. У договорі поруки поняттям «зобов'язання», за виконання якого поручився ОСОБА_8, охоплюється як повне, так і часткове виконання основного зобов'язання. Таким чином ОСОБА_8 має гарантоване право отримати грошові кошти, що були ним сплачені згідно умов договору поруки.

Проте у наданих для порівняння:

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2011 року, від 3 жовтня 2012 року, від 19 грудня 2012 року, від 6 серпня 2014 року суд касаційної інстанції виходив із того що, юридичним фактом виникнення у поручителя права регресної вимоги, передбаченого частиною другою статті 556 ЦК України, є виконання забезпеченого порукою кредитного зобов'язання у повному обсязі, після чого кредитор повинен вручити поручителю документи, які підтверджують цей обов'язок боржника. Оскільки зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі не виконано, то не можна вважати, що у поручителя виникло право на регресну вимогу до відповідача, у порядку передбаченому статтею 556 ЦК України.

Отже, наявне неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме статті 556 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні касаційним судом зазначених вище норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктом 1.2. договорів поруки встановлено, що поручителі відповідають перед кредитором за виконання зобов'язання боржником в повному обсязі. Поручителі відповідають в тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки.

Відповідно до пункту 1.3. у разі порушення боржником зобов'язання, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов'язання в повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

У відповідності до вимог частин першої, другої статті 556 ЦК України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, а кредитор після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

Правовий аналіз норм частин першої та другої статті 556 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наслідки, передбачені в цій нормі, настають лише в разі повного виконання поручителем забезпеченого порукою кредитного зобов'язання. Цей висновок узгоджується з положенням пункту 3 частини першої статті 512 ЦК України, яке передбачає подібний спосіб заміни кредитора в зобов'язанні внаслідок виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем).

Часткове виконання поручителем зобов'язань за кредитним договором не породжує перехід до нього прав кредитора за цим договором.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, не звернув уваги на те, що зобов'язання за кредитним договором не виконано в повному обсязі, тому неправильно застосував норму статті 556 ЦК України.

Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із висновками суду першої інстанції, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а тому ухвала касаційного суду підлягає скасуванню, а рішення апеляційного суду - залишенню в силі.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_9 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2015 року скасувати, а рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2014 року залишити в силі.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін Н.П. Лященко В.М. Сімоненко Л.І. Охрімчук А.Г. Ярема