Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області (далі - Виконком) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року ОСОБА_10 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати незаконною бездіяльність Виконкому в частині неповідомлення про наявне в неї згідно з колективним договором на 2003-2005 роки право на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових питань та в частині невиплати самостійно відповідачем у 2004 році зазначеної матеріальної допомоги; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за 2004 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 10 жовтня 2000 року працювала на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу Виконкому.

У 2004 році їй не була виплачена матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі середньомісячної заробітної плати, яка була передбачена в колективному договорі на 2003-2005 роки, з яким її не було ознайомлено.

Автозаводський районний суд міста Кременчука Полтавської області постановою від 5 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2015 року, у задоволенні позову відмовив.

У своєму рішенні суд, посилаючись на частини третю, четверту статті 21 Закону України від 7 червня 2001 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування», підпункт 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - постанова № 268), роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України від 16 жовтня 2009 року № 620/13/84-09, зазначив, що ОСОБА_10 із заявою про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2004 рік до Виконкому не зверталась, бюджетом Автозаводського району м. Кременчука на 2004 рік кошти на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам всіх бюджетних установ району, в тому числі Виконкому, не були передбачені у зв'язку з відсутністю коштів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 7 квітня 2015 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України відмовив у відкритті касаційного провадження.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 з 10 жовтня 2000 року по 13 квітня 2011 рік працювала на посаді спеціаліста І категорії організаційного відділу Виконкому.

Відповідач уклав колективний договір на 2003-2005 роки, за умовами якого взяв на себе зобов'язання за наявності коштів надавати матеріальну допомогу працівникам для вирішення соціально-побутових питань.

Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: частини першої статті 5 Закону України від 1 липня 1993 року № 3356-ХІІ «Про колективні договори і угоди», статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ), Постанови № 268.

Свої вимоги мотивувала тим, що відповідно до пункту 5.3 розділу V колективного договору на 2003-2005 роки, укладеного між відповідачем та трудовим колективом, Виконком був зобов'язаний виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, оскільки ця допомога згідно зі статтями 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» входить в структуру заробітної плати, є її складовою й має виплачуватися. Звертає увагу також на те, що відповідач не ознайомив її з умовами колективного договору.

На обґрунтування наведених у заяві доводів послалася на ухвали Вищого адміністративного суду України від 5 листопада 2009 року, 15 травня та 17 грудня 2014 року (справи №№ К-14931/08, К/9991/45218/11, К/800/55615/14 відповідно).

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, спір виник щодо права ОСОБА_10 на отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2004 рік, яка відповідно до колективного договору на 2003-2005 роки, укладеного між адміністрацією Виконкому та трудовим колективом, виплачується працівникам у розмірі середньомісячної заробітної плати за наявності коштів та, як зазначено в роз'ясненні Міністерства праці та соціальної політики України від 16 жовтня 2009 року № 620/13/84-09, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

У рішеннях, наданих для порівняння, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що:

- територіальне управління Державної судової адміністрації, здійснюючи не в повному обсязі виплату щомісячних премій у розмірі 25 % середньомісячного заробітку та надбавки за високі досягнення у праці та премії до свят у розмірі 30 % посадового окладу працівнику апарату суду, які передбачені статтею 19 Закону України від 7 лютого 2002 року № 3018-III «Про судоустрій України», частиною другою статті 33 Закону № 3723-XII, порушило право позивача на належне матеріальне забезпечення (ухвала від 5 листопада 2009 року у справі № К-14931/08);

- оскільки позивача незаконно звільнили з посади заступника міського голови у 2008 році, а за рішенням суду у 2010 році поновили на роботі, то за період відсутності його на роботі з поважних причин (2009 рік) він має право на виплату матеріальної допомоги, серед іншого й для вирішення соціально-побутових питань (ухвала від 15 травня 2014 року у справі № К/9991/45218/11);

- оскільки при звільненні працівнику було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2009 рік у розмірі посадового окладу, а відповідно до колективного договору на 2006-2009 роки матеріальна допомога виплачувалась за наявності коштів у розмірі середньомісячної заробітної плати, Виконком зобов'язано виплатити її у повному обсязі (ухвала Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2014 року у справі № К/800/55615/14).

Оскільки обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, рішення в яких додано на підтвердження наведених у заяві доводів, то підстав для висновку про неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах немає.

З огляду на викладене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_10 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких

О.В. Кривенда В.В. Кривенко

В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко

О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький