Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 червня 2014 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Ярема А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Патрюка М.В.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., - Лященко Н.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_12, про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_10, ОСОБА_11 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_9 звернулась до Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_11 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1, який був укладений 13 червня 1996 року між нею й ОСОБА_10, і про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 тис. грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_9 зазначала, що, укладаючи даний договір, насправді мала на меті укладення договору довічного утримання, оскільки в силу похилого віку та за станом здоров'я потребує сторонньої допомоги.

Посилаючись на те, що укладений договір не відповідав її внутрішній волі щодо правової природи й змісту правочину, а також на те, що угода була вчинена нею під впливом обману з боку відповідачів, ОСОБА_9 просила визнати договір дарування недійсним на підставі статей 229 - 233 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 13 червня 1996 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та посвідчений державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори Маркеловою І.М. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_9 відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10, ОСОБА_11 відхилено, рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2013 року залишено без змін.

У березні 2014 року ОСОБА_10, ОСОБА_11 подали до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року з посиланням на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, третя особа - приватний нотаріус Коломийського міського нотаріального округу ОСОБА_12, про визнання недійсним договору дарування та відшкодування моральної шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_10, ОСОБА_11 порушують питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та направлення справи на новий розгляд до касаційного суду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статей 56, 425-426 Цивільного кодексу Української РСР та статей 229, 744 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_10, ОСОБА_11 посилаються на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року (справа № 6-20181 св 12), ухвалу цього самого суду від 11 вересня 2013 року (справа № 6-27761 св 13), а також на ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року (справа № 6-24684 св 08) та від 10 лютого 2011 року (справа № 6-18139св08).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою перегляду справи, не підтвердилися.

Судами встановлено, що 13 червня 1996 року між ОСОБА_9 і ОСОБА_10 було укладено договір дарування, згідно з яким позивачка подарувала, а відповідачка отримала в дар квартиру АДРЕСА_1. Зазначений договір посвідчений державним нотаріусом Коломийської державної нотаріальної контори Маркеловою І.М.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_9, виходив із того, що позивачка самостійно ініціювала укладення спірного договору, подавала необхідні для вчинення правочину документи та відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи, складеного 26 вересня 2013 року, власноручно підписала його. Обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_9 свідомо й без тиску укладала договір дарування, усвідомлюючи умови правочину і його правові наслідки. Крім того, застосувавши до спірних правовідносин строки позовної давності та дійшовши висновку про доведеність факту укладення 13 червня 1996 року спірного договору ОСОБА_9 і ОСОБА_10, суд не взяв до уваги твердження позивачки про те, що вона дізналась про порушення свого права лише в 2011 році.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, яким визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним, апеляційний суд, застосувавши норми статей 56, 243 ЦК Української РСР та статтю 229 ЦК України, дійшов висновку про те, що зазначений договір порушує права ОСОБА_9, оскільки, укладаючи з ОСОБА_10 договір, вона мала на меті відчуження на користь відповідачки квартири лише за умови довічного утримання, і якби не помилка - неправильне сприйняття ОСОБА_9 предмета чи інших істотних умов угоди, то спірний договір не був би укладений. Апеляційним судом також установлено, що деякий час після укладення оспорюваного правочину, а саме до жовтня 2011 року, обдарованою надавалась ОСОБА_9 необхідна їй допомога.

Вирішуючи питання щодо застосування загальних строків позовної давності у справі, апеляційний суд виходив із того, що позивачка дізналась про порушення свого права, отримавши 21 жовтня 2011 року довідку комунального підприємства «Житлоінфоцентр» м. Коломиї, а з позовом про захист порушеного права звернулась 7 грудня 2012 року.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_10 та ОСОБА_11 відхилив і залишив без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заявники зазначають, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

У доданих до заяви ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року (справа № 6-27761 св 13) та ухвалах колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року (справа № 6-24684 св 08), від 10 лютого 2011 року (справа № 6-18139 св 08), касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій і передаючи справи на новий розгляд до судів першої інстанції, керувався тим, що під час розгляду справ судами було порушено норми процесуального права.

Так, у справі № 6-27761 св 13 касаційний суд виходив із того, що, приймаючи рішення у справі про визнання договору дарування недійсним, суди першої та апеляційної інстанцій, не встановивши фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, дійшли передчасного висновку щодо наявності або відсутності підстав для задоволення позову.

Передаючи справу № 6-24684 св 08 на новий розгляд до районного суду, суд касаційної інстанції взяв до уваги те, що в порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України, суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін апеляційним судом, неповністю визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не взяв до уваги факт спливу строку позовної давності, установленого для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, а також не встановив наявність чи відсутність підстав для поновлення такого строку.

На невідповідність рішень судів попередніх інстанцій вимогам статті 213 ЦПК України послався касаційний суд, постановляючи й ухвалу в справі № 6-18139 св 08. Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не погодилась із висновками судів у частині поновлення строку позовної давності, виходячи з того, що підстави для поновлення останнього не ґрунтуються на доказах у справі.

Не може бути підтвердженням неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права й надане заявниками рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 серпня 2012 року, оскільки, приймаючи вищезазначене рішення та відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору дарування недійсним, касаційний суд виходив із того, що позивачем не доведено, що оспорюваний договір укладено під впливом помилки стосовно правової природи правочину, прав та обов'язків його сторін (стаття 229 ЦК України).

Зазначені судові рішення не можуть бути підставою для задоволення заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11, тому що така підстава для перегляду судових рішень Верховним Судом України, як неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, чинним цивільним процесуальним законодавством не передбачена.

За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявниками судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 - 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_10, ОСОБА_11 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий А.Г. ЯремаСудді: Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк Н.П. Лященко М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко