Історія справи

Постанова ВССУ від 31.01.2024 року у справі №438/748/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2024 року

м. Київ

справа № 438/748/21

провадження № 61-9462св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Монастирська Мирослава Мирославівна, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Тепла Мар`яна Юріївна, приватний нотаріус Бориславського нотаріального округу Паньків Галина Осипівна, директор малого приватного підприємства «Бескид» Стефанишин Петро Іванович, начальник відділу реєстрації Бориславської міської ради Раєва Яніна Євгеніївна, державний виконавець Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Добош Галина Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року у складі судді Павлів З. С. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у складі колегії суддів: Шандри М. М.,

Крайник Н. П., Левика Я. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Монастирська М. М., приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу

Тепла М. Ю., приватний нотаріус Бориславського нотаріального округу Паньків Г. О., директор малого приватного підприємства «Бескид» Стефанишин П. І., начальник відділу реєстрації Бориславської міської ради Раєва Я. Є., державний виконавець Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Добош Г. В., про усунення перешкод

у користуванні житловим приміщенням та визнання договорів

купівлі-продажу квартири недійсними.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що із 2001 року він був зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1 . У 2006 році знятий з реєстрації у зв`язку з виїздом до м. Львова на навчання де був зареєстрований в гуртожитку. Із 09 липня

2014 року знов зареєстрований у спірній квартирі та має законне право користуватися нею.

3. 15 грудня 2017 року державним виконавцем Добош Г. В., при здійсненні виконавчих дій із виселення членів його сім`ї на підставі рішення Дрогобицького міськрайоннного суду Львівської області від 03 квітня

2017 року у справі № 438/755/15 за позовом ОСОБА_4 до

ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , його було незаконно виселено із вказаної квартири.

4. У кримінальному провадженні № 42016141190000099 від 25 жовтня 2016 року за обвинувальним актом щодо ОСОБА_6 , ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 березня

2017 року, встановлено, що ОСОБА_6 15 грудня 2010 року з метою укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_4 , представила приватному нотаріусу Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Монастирській М. М. завідомо підроблену довідку про склад сім`ї

від 15 грудня 2010 року № 2660, в якій вказано неправдиві відомості про те, що у квартирі зареєстровано та проживає двоє осіб: вона та син, ОСОБА_7 , що не відповідало дійсності, оскільки фактично станом на 15 грудня 2010 року та на момент постановлення Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області ухвали від 30 березня 2017 року за вказаною адресою, окрім цих осіб була зареєстрована та проживала неповнолітня дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 15 грудня

2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 було укладено

з порушенням Закону України «Про охорону дитинства» та з використанням завідомо підробленої довідки, тому вважає зазначений договір недійсним.

5. 20 березня 2017 року між ОСОБА_4 та його племінником

ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Теплою М. Ю.

6. При укладанні договору купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , останній використав завідомо підроблену довідку про склад сім`ї, виготовлену та видану йому начальником МПП «Бескид»

ОСОБА_9 на підставі наданої ОСОБА_4 будинкової книги, в якій було вказано неправдиві відомості по те, що у спірній квартирі зареєстровано та проживає четверо осіб: ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , однак не відображені дані про те, що позивач ОСОБА_5 зареєстрований у ній з 09 липня 2014 року дотепер.

7. Таким чином, договір купівлі-продажу квартири між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено 20 березня 2017 року з використанням завідомо підробленої довідки, що підтверджує недійсність цього договору.

8. 30 квітня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір

купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу Паньків Г. О. Вважає, що цей договір є недійсним, а ОСОБА_2 є неналежним власником спірної квартири та чинить йому перешкоди в користування житлом, в якому він зареєстрований, але позбавлений доступу.

9. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням квартирою

АДРЕСА_1 шляхом надання доступу до житла; визнати недійсними договори купівлі-продажу вказаної квартири

від 15 грудня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ;

від 20 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;

від 30 квітня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 07 лютого 2022 року позов задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою

АДРЕСА_1 шляхом надання доступу до житла. В іншій частині позову відмовлено.

11. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2010 року та від 20 березня 2017 року, суд першої інстанції виходив з того, що ці вимоги заявлені

із пропуском позовної давності. В частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30 квітня 2020 року суд першої інстанції відмовив, оскільки він укладений в результаті двох попередніх договорів купівлі-продажу, у визнанні недійсними яких відмовлено. Крім того, позивач не був співвласником спірної квартири, не є стороною спірних правочинів,

а ОСОБА_2 є добросовісним набувачем.

12. Задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні квартирою, суд першої інстанції виходив з того, що у позивача немає іншого, крім спірної квартири, житла, останні декілька років він проживає на орендованій квартирі, тому його право на житло є порушеним.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року змінено

в частині відмови у задоволенні позовних вимог, викладено його мотивувальну частину у цій частині в редакції постанови апеляційного суду.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

14. Апеляційний суд виходив з того, що право чи інтерес позивача, укладеним 15 грудня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 договором купівлі-продажу, не порушені. Оскільки вимоги про визнання недійсними інших договорів купівлі-продажу від 20 березня 2017 року та

від 30 квітня 2020 року є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2010 року, тому вони також не підлягають задоволенню.

15. В іншій частині позовних вимог апеляційний суд погодився

з висновками суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

16. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення

в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові в цій частині.

17. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів скасувати та в цій частині направити справу на новий розгляд,

а в іншій частині оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

18. 21 червня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 07 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 23 травня 2023 року.

19. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

20. У липні 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

21. 21 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року.

22. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року поновлено

строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадженняза касаційною скаргою ОСОБА_1 .

23. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року відмовлено

у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи

у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

24. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 761/13293/16-ц, від 17 жовтня 2019 року у справі № 522/20223/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

25. Вказує, що суд першої інстанції прийняв уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , яка ним не підписана, тому підлягала поверненню. Апеляційний суд на вказане уваги не звернув.

26. Також апеляційний суд не звернув увагу на доводи апеляційної інстанції ОСОБА_2 про те, що номер квартири, вказаний в описовій частині рішення суду першої інстанції, не відповідає номеру квартири, вказаному в його резолютивній частині.

27. Суди не встановлювали та не досліджували факт коли та на якій підставі позивач був зареєстрований у спірній квартирі. При цьому, позивач не надав доказів на підтвердження звернення до відповідача про усунення перешкод у користуванні квартирою, та того, що відповідач чинив йому відповідні перешкоди.

28. Доказів, які б підтверджували правовідносини між позивачем та колишнім власником ОСОБА_4 або з відповідачем як чинним власником спірної квартири не надано.

29. Суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для усунення перешкод у користуванні майном шляхом надання позивачу доступу до житла, оскільки колишній власник квартири втратив право користування квартирою, отже позивач як член сім`ї теж втратив таке право.

30. Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає порушення судами норм процесуального права, а саме те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

31. Суд першої інстанції, відмовляючи в позовних вимогах про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, помилково застосував позовну давність.

32. Апеляційний суд, переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині, встановив порушення прав позивача та визнав незаконність застосування судом першої інстанції позовної давності, проте також дійшов помилкового висновку про відмову в позові з інших підстав.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

33. У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень в частині зобов`язання відповідачки усунути перешкоди йому у користуванні квартирою, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

34. Посилання ОСОБА_2 на те, що уточнена позовна заява прийнята судом без його підпису вважає безпідставними, оскільки заява подана до суду шляхом надсилання електронною поштою і підписана електронним цифровим підписом, який за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису.

35. Стверджує, що не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що він не мав права реєстрації у спірній квартирі. Станом на липень 2014 року власником спірної квартири була ОСОБА_6 , а відповідач ОСОБА_4 набув право власності за рішенням суду лише у квітні 2015 року, тому не мав законних прав надавати чи не надавати дозвіл позивачу на реєстрацію та проживання в квартирі.

36. У жовтні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила цю скаргу залишити без задоволення, з посиланням на те, що права позивача не були порушені під час укладення договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня 2010 року, оскільки він на той час не був власником чи співвласником квартири, та не був у ній зареєстрований. У грудні 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду додаткові пояснення, в яких фактично підтримала доводи своєї касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи встановлені судами

37. ОСОБА_1 із 2001 року був зареєстрований у квартирі

АДРЕСА_1 , а у 2006 році знятий

з реєстрації у зв`язку з виїздом до м. Львова на навчання де був зареєстрований в гуртожитку.

38. Згідно з довідками про реєстрацію місця проживання Відділу реєстрації Бориславської міської ради Львівської області від 24 липня 2018 року

№ 1176/17-59, від 26 жовтня 2020 року № 2606/17-59, відповіді на запит

від 30 жовтня 2020 року № 2679/17-45, адресної картки особи, копії будинкової книги ОСОБА_1 із 09 липня 2014 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

39. 15 грудня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 .

40. 20 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

41. 30 квітня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири

АДРЕСА_1 .

42. Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 30 березня 2017 року клопотання ОСОБА_6 про звільнення її від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності задоволено. ОСОБА_6 обвинувачену у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК України, звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито.

43. У кримінальному провадженні № 42016141190000099 від 25 жовтня 2016 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_6 встановлено, що 15 грудня 2010 року ОСОБА_6 з метою укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_4 , у нотаріальній конторі приватного нотаріуса Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Монастирської М. М., представила завідомо підроблений документ, а саме - довідку про склад сім`ї № 2660 від 15 грудня 2010 року, в якій вказано неправдиві відомості про те, що у спірній квартирі зареєстровано та проживає двоє осіб, а саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , що не відповідає дійсності, оскільки фактично станом на 15 грудня 2010 року і на даний момент за вказаною адресою, крім перелічених осіб, зареєстрована та проживала її неповнолітня дочка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Внаслідок використання ОСОБА_6 завідомо підробленого документа, між нею та ОСОБА_4 всупереч статті 17 Закону України «Про охорону дитинства», без відповідної згоди органу опіки і піклування, 15 грудня 2010 року було укладено договір купівлі-продажу квартири.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

44. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

45. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири

46 . Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

47. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

48. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

49. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

50. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

51. Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає

у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

52. За змістом статей 215 216 ЦК України право на оспорювання правочинів мають не лише сторона (сторони) правочину, але й заінтересовані особи, що не є сторонами правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка

в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

53. Правочин може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3 15 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права або охоронюваного законом інтересу.

54. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховний Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 439/212/14-ц,

від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц, від 28 червня 2023 року

у справі № 373/892/20.

55. Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , посилався на те, що цей договір укладено з використанням завідомо підробленої довідки, у якій не було зазначено про реєстрацію в квартирі на час укладення договору його неповнолітньої сестри, чим порушено її права та Закон України «Про охорону дитинства».

56. Суд першої інстанції відмовив у вимогах про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року з підстав пропуску позовної вимоги.

57. Апеляційний суд, змінивши мотиви відмови міськрайонного суду в цій частині, виходив з того, що не встановлено наявності підстав для представництва позивачем ОСОБА_1 інтересів його сестри ОСОБА_8 , яка на час подання розглядуваного позову була повнолітньою та могла сама захистити свої права, якщо вважала їх порушеними.

58. Також апеляційним судом не встановлено порушення оспорюваним договором прав ОСОБА_1 , який не був стороною договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , на час укладення цього договору не був власником чи співвласником спірної квартири та не був у ній зареєстрований.

59. За загальним правилом, визначеним статтею 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що є одним із основоположних його принципів. За змістом частини третьої зазначеної норми, обов`язок доведення обставин, які мають значення для справи і на які посилається особа як на підставу своїх вимог або заперечень покладається на кожну із сторін.

60. Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладенням оспорюваного договору купівлі-продажу квартири

від 15 грудня 2010 року було порушено його права та/або законні інтереси.

61. Відсутність порушеного права та інтересу є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, і не потребує встановлення обґрунтованості позовних вимог, а тому апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року.

62. Оскільки вимоги про визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 20 березня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , від 30 квітня

2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є похідними від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15 грудня 2010 року, між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у їх задоволенні.

63. Крім того, згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, Бориславським міським судом Львівської області у справі

№ 438/93/14-ц за позовом ОСОБА_6 , яка діяла в інтересах неповнолітньої ОСОБА_8 , до ОСОБА_4 , вирішувалося питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 15 грудня

2010 року та у задоволенні позову рішенням суду від 17 листопада 2014 року було відмовлено. Разом з тим, у цій же справі, позов ОСОБА_4 до

ОСОБА_6 , ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним договору іпотеки та припинення обтяжень нерухомого майна задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

64. Безпідставними є доводи касаційної скаргиОСОБА_1 , що суд апеляційної інстанції не вирішив питання про застосування позовної давності, оскільки суд встановив відсутність порушеного права позивача, що

є самостійною підставою для відмови в позові, тому не було необхідності

у застосуванні позовної давності.

65. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів ОСОБА_1 та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги, було надано вмотивовану відповідь на істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як

у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі ОСОБА_1 , не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції, тому постанова апеляційного суду в цій частині підлягає залишенню без змін.

Щодо усунення перешкод у користуванні житлом

66. Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17).

67. Конституцією України передбачено як захист права власності, так

і захист права на житло.

68. Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання

і проживання членів їх сімей та інших осіб.

69. Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

70. У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 Велика Палата Верховного Суду вирішуючи питання щодо застосування норм права

у випадку припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла, вказала, що аналіз статей 150 156 162 ЖК України дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин

з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

71. У розглядуваній справі вирішення вимог ОСОБА_1 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою, в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між правом власності та правом члена сім`ї колишнього власника квартири на користування житлом.

72. Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житлом, ОСОБА_1 , посилався на те, що зареєстрований у спірній квартирі з дозволу колишнього власника (своєї матері ОСОБА_6 ), проте доступу до квартири не має.

73. З пояснень позивача вбачається, що він із 2001 року був зареєстрований у спірній квартирі, потім у 2006 році знятий з реєстрації

у зв`язку з виїздом до м. Львова на навчання де був зареєстрований

в гуртожитку.

74. Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1

із 09 липня 2014 року зареєстрований у спірній квартирі та задовольняючи позов в частині усунення перешкод у користуванні житлом виходили з того, що права позивача порушені, оскільки у нього немає іншого житла, а останніх декілька років він проживає на орендованій квартирі.

75. Верховний Суд не може погодитися з висновками судів попередніх

в частині задоволених вимог

76. Згідно з матеріалами справи спірна квартира належала

ОСОБА_6 на підставі договору міни, посвідченого Бориславською державною нотаріальною конторою 17 травня 2001 року за реєстром 841.

У спірній квартирі вона була зареєстрована з 27 червня 2001 року

до 22 березня 2018 року та знята з реєстрації на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня

2017 року в справі № 438/755/15-ц.

77. Відповідно до відомостей з Єдиного держаного реєстру судових рішень у справі № 438/755/15-ц рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 квітня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 03 жовтня 2017 року та постановою Верховного Суду від 24 травня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Виселено ОСОБА_6 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8 із квартири

АДРЕСА_1 .

78. Таким чином ОСОБА_1 не був власником чи співвласником спірної квартири, а був лише зареєстрований у ній як член сім`ї колишнього власника ОСОБА_6 , яка відчужила своє майно за договором

купівлі-продажу та виселена зі спірної квартири на підставі рішення суду.

79. Судам необхідно було дослідити питання дотримання балансу між правом власності ОСОБА_2 (як власника квартири на час розгляду справи) та правом ОСОБА_1 як члена сім`ї колишнього власника квартири на користування житлом.

80. ОСОБА_2 придбала спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 2020 року. Відомостей про те, що вона не

є добросовісним набувачем майна, судами не встановлено.

81. Жодних взаємовідносин (сімейних, договірних тощо) ОСОБА_2 із ОСОБА_1 не має.

82. При цьому ОСОБА_2 стверджує, що спірна квартира необхідна їй для проживання зі своєю сім`єю, у тому числі малолітньою дитиною.

83. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

84. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (стаття 41 Конституції України).

85. З огляду на встановлені у розглядуваній справі обставини, права та законні інтереси ОСОБА_2 , як власника квартири на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном переважають інтерес члена сім`ї колишнього власника на користування квартирою, яка раніше належала його матері.

86. Вселення фактично сторонньої для ОСОБА_2 особи у її квартиру суперечить передбаченому статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, праву кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном.

87. При цьому ОСОБА_1 , будучи зареєстрований у квартирі як член сім`ї своєї матері (попереднього власника житла), мав усвідомлювати, що у разі зміни власника, зокрема шляхом продажу квартири іншій особі,

з якою він не пов`язаний будь-якими сімейними чи договірними відносинами, проживати у ній він зможе лише з дозволу нового власника.

88. Згідно із пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення

у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

89. Згідно з частиною першою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

90. Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без задоволення, та задоволення касаційної скарги

ОСОБА_2 , скасування рішень судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про усунення перешкод у користуванні житлом та постановлення в цій частині нового рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду, з урахуванням внесених змін апеляційним судом, та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін.

91. За змістом частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

92. За таких обставин судові витрати ОСОБА_2 у виді судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 1 362 грн та касаційної скарги в розмірі 1 816 грн, підлягають стягненню на її користь із ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 141 400 409 412 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

3. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 07 лютого 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 23 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні житлом скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

4. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області

від 07 лютого 2022 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, з урахуванням змін, внесених постановою Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, та постанову Львівського апеляційного суду від 23 травня 2023 року

в незміненій частині залишити без змін.

5. Стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 178 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович