Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №800/547/17
Постанова ВП ВС від 25.04.2018 року у справі №800/547/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 800/547/17 (П/9901/87/18)

Провадження № 11-268заі18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Саприкіної І.В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду (у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Кравчука В. М., Гімон М. М., Гриціва М. І., Анцупової Т. О., Коваленко Н. В.) від 08 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним і скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - КДКП; Комісія), Генеральної прокуратури України, прокуратури Кіровоградської області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення КДКП від 13 вересня 2017 року № 111дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора України від 06 жовтня 2017 року про звільнення з посади заступника прокурора Кіровоградської області за одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про прокуратуру») на підставі рішення КДКП від 13 вересня 2017 року № 111дп-17;

- поновити ОСОБА_3 на посаді заступника прокурора Кіровоградської області з 06 жовтня 2017 року та стягнути з прокуратури Кіровоградської області середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 22 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали, справу за позовом ОСОБА_3 передано на розгляд до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2017 року прийнято до розгляду вказану справу.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

На підставі підп. 5 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 було передано до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 12 січня 2018 року прийняв до провадження вказану адміністративну справу та призначив її до судового розгляду на 25 січня 2018 року в порядку спрощеного позовного провадження.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 25 січня 2018 року роз'єднав позовні вимоги ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Генеральної прокуратури України, прокуратури Кіровоградської області, виділивши в самостійне провадження вимоги до КДКП про визнання протиправним та скасування рішення Комісії від 13 вересня 2017 року № 111дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_3 у виді звільнення з посади в органах прокуратури, залишивши їх у цій справі. В іншій частині вимог - присвоїв новий єдиний унікальний номер та номер провадження.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду як судом першої інстанції не було досліджено всі докази та неповно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної в оскаржуваному рішенні, рішення КДКП від 13 вересня 2017 року № 111дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення ОСОБА_3 з посади в органах прокуратури, прийняте у спосіб, на підставі і у межах, передбачених Конституцією та законами України.

16 квітня 2018 року до Великої Палати Верховного Суду від Комісії надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач підтримує правову позицію суду першої інстанції. Крім того, КДКП зазначає, що при обранні виду дисциплінарного стягнення щодо ОСОБА_3 Комісією було враховано характер проступку, його наслідки, особу прокурора та ступінь його вини, а тому такий проступок було кваліфіковано як грубе порушення правил прокурорської етики.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи КДКП, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Як убачається з матеріалів справи, з 2000 року ОСОБА_3 працює в органах прокуратури, а згідно з наказом № 251к від 02 квітня 2015 року призначений на посаду заступника прокурора Кіровоградської області. 28 січня 2017 року у службовому кабінеті військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону ОСОБА_4 позивач надав йому неправомірну вигоду в сумі 1000 доларів США за неподання апеляційної скарги на рішення Кіровоградського господарського суду від 13 січня 2017 року, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог військового прокурора.

Після цього ОСОБА_3 був затриманий на підставі ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 29 січня 2017 року йому повідомлено про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення.

Зазначені обставини стали підставою для службового розслідування, а пізніше - для дисциплінарного провадження за фактом надання заступником прокурора Кіровоградської області ОСОБА_3. неправомірної вигоди військовому прокурору Кіровоградського гарнізону Південного регіону України ОСОБА_4

За результатами розслідування 10 лютого 2017 року Комісією складено висновок про вчинення ОСОБА_3 дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, що є несумісним з подальшим перебуванням на роботі в органах прокуратури України. Одночасно комісія рекомендувала прокурору області внести подання про притягнення ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з займаної посади та з органів прокуратури.

01 червня 2017 року керівник Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України звернувся до КДКП із заявою (дисциплінарною скаргою) про вчинення прокурором дисциплінарного проступку за результатами проведеної перевірки доброчесності.

16 червня 2017 року з дисциплінарною скаргою про вчинення ОСОБА_3 дисциплінарного проступку звернувся також і прокурор Кіровоградської області Коваленко А. І.

Рішенням Комісії від 26 липня 2017 року № 1дп-17 відкриті дисциплінарні провадження щодо ОСОБА_3 і об'єднані в одне, якому присвоєно

№ 11/2/4-9дс-1дп-17.

Наказом Генерального прокурора України від 22 серпня 2017 року № 144к ОСОБА_3 відсторонено від займаної посади до завершення дисциплінарного провадження.

Рішенням КДКП від 13 вересня 2017 року № 111дп-17 заступника прокурора Кіровоградської області ОСОБА_3. притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на нього стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури. В своєму рішенні КДКП вказала, що факт вчинення кримінального та (або) корупційного правопорушення не встановлений вироком суду, тому Комісія до того часу, поки вина ОСОБА_3 не буде встановлена обвинувальним вироком суду, не може вирішити питання про дисциплінарну відповідальність ОСОБА_3 на підставі п. 5 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), а саме вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, чесності та непідкупності органів прокуратури.

В той же час у своєму рішенні Комісія, виходячи з наданих прокуратурою Кіровоградської області матеріалів, приходить до висновку, що ОСОБА_3 вчинив дисциплінарний проступок, а саме: грубе порушення правил прокурорської етики, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності за п.6 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру». Допущення подібної поведінки підриває авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави в цілому.

Також в оскаржуваному рішенні Комісія посилається на ті обставини, що ОСОБА_3 відмовився від проходження таємної перевірки доброчесності. Однак, такі висновки Комісії позивач не заперечує, і вони не є підставами позову.

На підставі вказаного рішення КДКП, наказом Генерального прокурора України від 06 жовтня 2017 року № 171к ОСОБА_3 звільнено із займаної посади за п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 9, п. 6 ч. 1 ст.43 Закону № 1697-VII.

Вказані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Основного Закону органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 123 Конституції України передбачає, що організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України № 1697-VII.

Відповідно до ст. 44, 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів. Дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

За приписами ст. 47 Закону № 1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.

Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_3 зазначає, що при розгляді питання про притягнення його до дисциплінарної відповідальності відповідач порушив процедурні гарантії, оскільки не повідомив про дату й час засідання, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості скористатися своїми правами, надати письмові пояснення щодо висновку про наявність чи відсутність у його діях дисциплінарного проступку.

Велика Палата Верховного Суду не пристає на таку позицію заявника з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 47 Закону № 1697-VII висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з'явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; 3) не з'явився на засідання повторно.

Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів.

Суд установив, що про засідання Комісії, яке було призначене на 30 серпня 2017 року, ОСОБА_3 повідомлений листом від 18 серпня 2017 року, надісланим на адресу прокуратури Кіровоградської області, а також листами від 22 серпня 2017 за адресами: АДРЕСА_2 (фактичне проживання).

ОСОБА_3 стверджує, що повідомлення про призначення засідання на 30 серпня 2017 року він отримав лише у другій половині дня 30 серпня 2017 року у лікарні, а тому не мав фізичної можливості прибути. Однак, про ці обставини Комісію він не повідомив.

Призначене на 30 серпня 2017 року засідання КДКП не відбулося, оскільки ОСОБА_3 на нього не прибув з причин, які КДКП були не відомі, а тому засідання було відкладено на 13 вересня 2017 року. Комісією повторно надіслано листи від 01 вересня 2017 року з повідомлення про час та місце розгляду справи на вказані вище адреси. Листи в подальшому повернулися до КДКП за закінченням терміну зберігання.

На засідання Комісії, призначене на 13 вересня 2017 року, ОСОБА_3 також не прибув, про причини своєї неявки не повідомив.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що КДКП використала два офіційних способи письмового повідомлення: за місцем роботи (через прокуратуру) і особисто (за місцем реєстрації і за місцем фактичного проживання).

Позивач стверджує, що про відкладення засідання на 13 вересня 2017 року він дізнався лише під час ознайомлення з оскаржуваним рішенням від 13 вересня 2017 року № 111дп-17. Особисто таке повідомлення він не отримував, оскільки з березня по 04 жовтня 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується довідкою Обласного протитуберкульозного санаторію для дорослих Кіровоградської обласної державної адміністрації від 04 жовтня 2017 року № 493 та листами непрацездатності № 376609, № 959143, № 959144, № 959146. Однак, про місце свого перебування в санаторії ОСОБА_3 Комісію не повідомив.

Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення ОСОБА_3 «належним». При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю Комісії, а тому не може свідчити про неправомірність її дій. Обов'язок Комісії «повідомити» полягає у тому, щоб інформувати учасника про засідання, а не забезпечити його участь в цьому засіданні.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено: (…) сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм провадження (…).

Як встановлено судом, ОСОБА_3 знав про те, що на розгляді у Комісії перебуває дисциплінарне провадження щодо нього, однак протягом всього часу не цікавився по стан його перебігу та не подавав будь-яких пояснень та доказів на спростування аргументів, викладених у скаргах керівника Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та прокурора Кіровоградської області Коваленка А. І.

Отже, доводи ОСОБА_3 про неповідомлення його про дату й час засідання, внаслідок чого він був позбавлений можливості надати письмові пояснення спростовуються наведеними вище мотивами.

Щодо аргументів ОСОБА_3 про безпідставність визнання його винним у вчиненні проступку, що може бути доведена лише вироком суду у кримінальній справі, а також те, що рішення ґрунтується лише на поясненнях військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону та деяких матеріалах кримінального провадження, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на слідуюче.

Стаття 49 Закону № 1697-VII визначає види дисциплінарних стягнень, які можуть бути накладені на прокурора. Згідно з п.3 ч.1 ст. 49 цього Закону на прокурора може бути накладено дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Підстави для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності визначені в ст. 43 Закону № 1697-VII. Однією з підстав є (…) одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п. 6 ч. 1 ст. 43 Закону).

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судами, у мотивувальній частині рішення Комісії від 13 вересня 2017 року № 111дп-17 зазначено, що на підставі матеріалів службового розслідування щодо ОСОБА_3 КДКП дійшла висновку, що факт вчинення кримінального та (або) корупційного правопорушення не встановлено вироком суду, і висновку про вину ОСОБА_3 у вчиненні такого правопорушення Комісія у рішенні не робила. Проте, наданих прокуратурою Кіровоградської області матеріалів службового розслідування було достатньо для висновку, що ОСОБА_3 вчинив дисциплінарний проступок, а саме порушення правил прокурорської етики. Цей проступок доводиться поясненнями прокурора ОСОБА_4., які узгоджуються з даними про наявність грошей у його кабінеті, зазначеними у протоколі обшуку. Крім того, за умови, що ОСОБА_3 не надав особистих пояснень під час службового розслідування та уникнув таких пояснень під час дисциплінарного провадження, наведені прокурором ОСОБА_4. твердження залишилися не спростованими і були кваліфіковані Комісією як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Відповідно до ст. 18 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012 N 123, працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. У разі явного порушення закону, очевидцем якого став працівник прокуратури, він вживає усіх можливих передбачених законодавством заходів для припинення протиправних дій та притягнення винних осіб до відповідальності. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс. Поза службою поводити себе коректно і пристойно. При з'ясуванні будь-яких обставин з представниками правоохоронних і контролюючих органів не використовувати свій службовий статус, у тому числі посвідчення працівника прокуратури, з метою ухилення від відповідальності.

Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов'язків прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23 квітня 1999 року прокурори зобов'язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правилами та етикою їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

Крім того, при виконанні своїх обов'язків прокурори, зокрема, повинні: а) справедливо, неупереджено й об'єктивно виконувати свої функції; б) поважати і намагатися захищати права людини, як це викладено в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція); (…) (п. 24 Рекомендації Rec (2000) 19 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо ролі прокуратури в системі кримінального правосуддя (далі - Рекомендація Rec (2000) 19), ухваленій Комітетом Міністрів Ради Європи (далі - Комітет Міністрів) на 724 засіданні заступників міністрів 6 жовтня 2000 року).

Текстом Рекомендації Rec (2000) 19 підкреслюються дві істотні вимоги: поважати права окремої особи і прагнути ефективності, за яку прокурор частково несе відповідальність (Коментар до індивідуальних рекомендацій за п. 24 Рекомендації Rec (2000) 19).

Стосовно такої відповідальності Рекомендація Rec (2000) 19, зокрема, передбачає, що держава повинна вжити заходів, щоб дисциплінарне судочинство проти прокурорів регулювалося законом і гарантувало справедливу й об'єктивну оцінку та рішення, що є предметом незалежного і неупередженого нагляду (підп. «ґ» п. 5).

Отже, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що Комісія не вирішувала питання про обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_3, яке здійснюється в межах досудового розслідування, а лише перевірила викладені у скаргах доводи на предмет дотримання вимог, що ставляться до посадових осіб органів прокуратури та наявності в його діях складу дисциплінарного проступку.

Водночас суд першої інстанції вірно зазначив, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_3, хоч і прийнято на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, розпочатого відносно нього за ч.3 ст. 369 КК України, однак ґрунтується на самостійних правових підставах.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням ст. 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 6 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви№ 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 7 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви№ 11882/85). Більше того, гарантована п. 2 ст. 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява № 34964/97). Відтак, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов'язків цивільного характеру.

Доводи ОСОБА_3 про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення КДКП взяла до уваги публікації у засобах масової інформації, не знайшли свого підтвердження, оскільки Комісією в своєму рішенні було лише зазначено, що події, які мали місце 28 січня 2017 року, викликали негативний громадський резонанс та завдали суттєвої шкоди авторитету прокуратури. Більш того, зазначені публікації не були доказами вини ОСОБА_3

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду знаходить встановленим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що рішення КДКП від 13 вересня 2017 року № 111дп-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення ОСОБА_3 з посади в органах прокуратури, прийняте у спосіб, на підставі і у межах, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, ч. 1 ст. 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. ст. 242, 266, 315, 316, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправним і скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В. Саприкіна

Судді:

Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

В. І. Данішевська О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

В.С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко